Гоголь В.Р.
ВЛАДИКА ЙОСАФАТ
Празник святого священномученика Йосафата для вірних Української Католицької Церкви особливо дорогий, світлий і радісний, бо це празник нашого українського святого, празник нашого брата по крові й кості, празник великого апостола й мученика за святу віру й єдність Церков.
Та не тільки наша Церква, але й ціла Католицька Церква його почитає, його славить, до нього молиться, на його честь будує святині, а його мощі спочивають у серці християнсько-католицького світу, у базиліці святого апостола Петра в Римі. Святий Йосафат - це перший український святий, якого канонізувала Католицька Церква, йому і його мученицькій крові ми завдячуємо, що сьогодні визнаємо правдиву Христову віру та що ми члени правдивої Христової Церкви.
Іван (Йосафат) Кунцевич народився в часах панування короля Стефана Баторія приблизно в 1580 році у Володимирі-Волинському - одному з найстарших міст. Св. Йосафат походив із зубожілої шляхетської сім’ї. Його батько - Гавриїл Кунцевич займався торгівлею та був засідателем у суді. Мати - Марина походила з сім’ї урядовців; обоє були східного обряду.
Він вступив на дорогу святості ще малим хлопчиною від хвилини, коли з Христового Розп'яття впала іскра любові на його невинне дитяче серце. Та іскра вже ніколи не згасла але з роками розгорілася у великий вогонь любові до Бога і ближнього. Коли Іван пішов до школи, виявилося, що він є дуже здібним до навчання. Його батьки - з метою забезпечити синові майбутнє - відправили його до Якентія Поповича з Вільнюса - купця і міського радника. Було це приблизно в 1595-1600 роках. Там Іван сумлінно виконує свої обов’язки, знаходить час на молитву і на вивчення літургійних книг.
Життєвою мрією молодого придворного купця було цілковите віддання Богу. Повстала проблема - яку дорогу вибрати, щоб йти нею за Христом. Іван Кунцевич зробив свій головний вибір ще в перших роках перебування у Вільнюсі. В цей час проходила велика дискусія у зв'язку з прийняттям рішень Берестейської Унії. Іван зробив свій вибір вибравши східний католицизм, і був вірний цьому вибору до кінця життя з усіма наслідками, які з нього виникали.
У 1604 році молодий Іван Кунцевич залишив обов’язки продавця в магазині та вступив до монастиря Св. Трійці, де попросив про монаший постриг. Цей вчинок здивував навіть найближчих його друзів. Молодий, обдарований, сповнений мрій, з легкістю здобував знання, - залишив все, щоб повністю віддатися Богові. Вступ Кунцевича до монастиря здавався його бувшому оточенню нерозсудливим. Юнак, що хотів служити Господеві, перш за все жадав спокою, доброго прикладу і духовного провідника. Монастир був зруйнований, пустий, а керовано ним так, що він прямував до занепаду. Архімандрит дозволив світським людям будувати будинки на території монастиря, а частину будинку винаймав купцям. З монастирських приміщень для архімандрита залишилося мале приміщення і дві келії. Монахів у монастирі практично не було, а монастирські Богослужіння виглядали жалісно і не викликали духовного піднесення.
Йосафат Кунцевич зрозумів, що першою умовою нового життя було зречення від світського життя. Він обрав собі найбільш зруйновану келію і оселився в ній, не виходив з неї навіть у монастирський двір. Живучи в покорі і скромності ніколи не виходив з келії, в якій занурився в роботу і молитву на цілі дні і довгі ночі. З усіх духовних практик він найбільше любив святу Літургію, на якій як монах радо служив, а відтак як священик чи єпископ служив її з ангельською набожністю. У стіп Євхаристійного Ісуса він молився цілими годинами, а деколи й велику частину ночі.
Життя в монастирі св. Йосафат проводив головним чином на самоті в молитві і роздумуваннях. Але для монаха, такого як Йосафат, цього було замало. Щоб запанувати над своїм тілом мучив себе постами і бичуванням. Монаший устав східної традиції дозволяє терзати свою плоть так, що це могло б перелякати найвідважніших: утримання від споживання м’яса, суворі багаторазові (шість разів на рік) пости, що дозволяють споживання їжі лише увечері та довші пости без риби, яєць і молока. Крім цього, були ще нічні чування і довгі церковні богослужіння. Йосафат ще більш загострив для себе всі ці вимоги: стриманість від їжі наблизив до межі витривалості, інколи кілька днів підряд нічого не їв, а коли наступала природна необхідність, то їв тільки найпростіші страви. Таким було життя молодого монаха в пустому монастирі: без людей, без порад досвідчених людей. Ще перед вступом до монастиря Іван Куцевич служив в Церкві Святої Трійці дяком. В 1604 році Йосафат висвятився на диякона.
З церкви і монастирської келії Йосафат зробив собі університет, в якому здобував богословську освіту. Тут розвивалися його апостольська ревність, яка супроводжувала все його життя. У 1609 році Йосафат був рукоположений. Прийняв це свячення з сумнівами, бо вважав себе недостойним священства. Він розпочав своє священнослужіння, метою якого було спасіння душ. Йосафат ще замолоду багато читав, в основному - Святе Письмо, добре був обізнаний з історією своєї церкви з хронологічних записів. Крім того він читав агіографічну i патристичну літературу, полемічні послання, а завершений курс богослов’я у Віленських професорів вніс до всього цього ще й мудрість, порядок і лад. Це були джерела його майбутніх проповідей. Місцем проповідей Йосафата була церква Святої Трійці в Вільнюсі та інші церкви Вільнюса та його околиць. Слово св. Йосафата Кунцевича було живе, переконуюче, зрозуміле для кожного. Його слухали не лише католики, а й православні та протестанти. Багато часу Кунцевич присвятив Таїнству Покаяння, як для вірних, так і для духовенства, намагався, щоб кожний відходив від сповідальниці очищений від своїх гріхів, навіть той, хто йому особисто вчинив зло. Кунцевич ніколи не чекав, що хтось до нього прийде, - він сам йшов і шукав тих, що є в потребі, за що неодноразово зазнав зневаги. На все мав одну відповідь: „Нехай Бог тобі простить, а ти за це пожалієш”. Як священик, Йосафат надзвичайно старанно виконував свою життєву місію – голосив Слово Боже. Йосафат розмовляв всюди при кожній нагоді з усіма людьми, незважаючи на їх соціальне походження. Слова, що виходили з його уст, мали на меті лише одне: єдність Христової Церкви. Св. Йосафат Кунцевич протягом трьох років виконував обов’язки архімандрита. В цей період був змушений багаторазово виїжджати до Вільнюса. Часто викликав його митрополит до Новгорода, чи до Рути, або мусив відвідувати монастирі в Битені і Жировицях.
В неділю 12 листопада 1618 року митрополит Йосиф Вельямин Рутський висвятив Йосафата на єпископа з призначенням архієпископом Полоцька.
Протягом п’яти останніх років свого життя Йосафат Кунцевич був архієпископом Полоцька. Це була велика єпархія, яка простягалася майже на всю Білорусію. Будучи єпископом, він реформував монастирі та духовенство, вимагав від священників, щоб відправляли Літургію принаймні в неділю і свята. Для менш освічених священників написав „Катехизм”. Поширював католицьку літературу, особливо ту, в якій детально пояснювалися відмінності між православними і уніатами. Він так впливає на душі і приводить їх до правдивої віри, що своїми релігійними супротивниками названий "душехватом". Місії, яким присвятив все своє життя, були причиною його мученицької смерті. Йосафат Кунцевич помер мученицькою смертю з рук релігійних противників у Вітебську 12 листопада 1623 року.
30 квітня 1624 року, ознайомившись з документами, які надіслав митрополит Йосиф Рутський, Конгрегація Пропаганди Віри подала прохання про беатифікацію Слуги Божого Йосафата Кунцевича. В 1643 році, 20 років по його смерті, Йосафат Кунцевич був проголошений папою Урбаном VIII Блаженним. Канонізація Йосафата Кунцевича відбулася щойно в 1867 році. Довершив її папа Пій IX, який 29 червня 1867 року поклав на голову святого Йосафата вінець святих: "Пій, єпископ, слуга слуг Божих..., - каже канонізаційна булла, - згаданого блаженного Йосафата, архиєпископа полоцького, руського обряду, з Чину Святого Василія Великого, бути святим вирішили та й у список святих мучеників вписали".
1. Боцян О. Перед ювилеєм св. Священномученика Йосафата // Нива, ч. 11-12, Львів 1922; ч. 1, 4, 8-9, 10, Львів 1923.
2. Марусин М. Пастирсько-літургійна діяльність свящмуч. Йосафата // Богословія, т. 31, Рим 1967, с. 5-99.
3. Назарко І. Сповідники Священномученика Йосафата // Analecta OSBM, vol. IV, fasc. 1-4, Romae 1967, с. 66-74.
4. Сеник С. Духовний профіль Свящмуч. Йосафата Кунцевича, Свічадо 1994.
5. Соловій М. Великий А. Священномученик Йосафат Кунцевич, Торонто 1967. 6. Солодух А. Причинки до історії життя і почитання свящмуч. Йосафата в Вильні // Нива, ч. 2, Львів 1923, с. 49-53.
Источник: http://www.cic-wsc.org |
