Косьмій Михайло Михайлович
викладач кафедри теорії та історії
держави і права Івано-Франківського
університету права імені Короля Данила
Галицького
РЕГУЛЯТИВНИЙ ВПЛИВ ПРАВА ТА МОРАЛІ НА СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
Здійснюється теоретико-правовий аналіз права і моралі як соціальних регуляторів суспільства в сучасних умовах.
Ключові слова: право, мораль, моральні цінності, християнський світогляд, суспільна свідомість.
Постановка проблеми. Серед проблем нового тисячоліття питання взаємодії права та моралі, релігії і права, держави і церкви є досить складними для процесу подальшого розвитку суспільства. Правові категорії, засновані на християнському світогляді, сьогодні виступають як історично виправдані цінності, успадковані протягом тисячоліть. Через такі особливості стає ще більш актуальним питання регулятивного впливу права та моралі на сучасне українське суспільство.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питання права і моралі є традиційними об’єктами філософського дослідження, інтерес до яких супроводжується як оцінкою їх регуляторної ролі в суспільстві, так і відзначається постійним набуттям нового знання, про що свідчить наукова спадщина від античності до сучасності.
Дослідження права та моралі у філософському аспекті, започаткували Платон, Арістотель, П. Гольбах, Ж.-Ж. Руссо, Т. Гоббс, І. Кант, Г. Сковорода, Г. Гегель, К. Маркс, М. Драгоманов, І. Франко. В Україні дослідженням проблеми взаємозв’язку права і моралі займаються В.М. Розіна, О.Ф. Скакун, М.В. Цвік, О.І. Абрамов, М.М. Костицький, І.М. Луцький, П.М. Рабінович, С.П.Рабінович, Б.Г. Капустін, М.О. Капустіна, О.С. Кравцов, І.А. Гетьман - П'ятковська та ін.
Постановка завдання. Метою даної наукової статті є дослідження регулятивного впливу права та моралі на розвиток сучасного українського суспільства.
Виклад основного матеріалу дослідження. Будь-яке суспільство характеризується певною мірою організованості та упорядкованості. Це викликано необхідністю узгодження потреб, інтересів як окремої людини, так і співтовариства людей. Протягом тривалої історії свого розвитку людство напрацьовувало і використовувало різноманітні системи способів і засобів регулювання поведінки людей [6, с. 256].
З переходом від первісного суспільства до цивілізації, до державно-організованого суспільства важливе місце у системі соціального регулювання здобуло правове регулювання та моральне регулювання.
Правове регулювання – це дія права на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, насамперед норм права. В умовах формування в Україні основ правової держави роль і значення правового регулювання суспільних відносин набуває особливої актуальності. Адже головною ознакою моделі держави, що характеризується як правова, виступає саме ознака високої правової урегульованості суспільних відносин [5, с. 217].
Так, правове регулювання не застосовується до тих сфер суспільного буття, що не піддаються зовнішньому контролю. Право не здатне (і не повинне) спеціально визначати думки людини, її внутрішню позицію з будь-яких питань. Але в той же час правове регулювання тісно пов’язане з державою. Саме держава в особі її уповноважених органів відповідно до закономірностей розвитку і потреб суспільного життя встановлює загальні засади (принципи, цілі, завдання, межі) та розробляє основні засоби правового регулювання. Це робиться передусім шляхом формування системи законодавчих та інших нормативно-правових актів з відповідних питань. За допомогою правового регулювання відносини між суб’єктами набувають певної правової форми, яка має завжди державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки. Також правове регулювання має цілеспрямований характер – спрямоване на задоволення прав, свобод та законних інтересів суб’єктів права, і в той же час не придатне для визначення характеру особистих стосунків людей, таких як кохання, дружба, взаємоповага тощо [6, с. 256].
Механізм правового регулювання складає система різних за своєю природою і функціями правових засобів, що дозволяє досягати, його цілей. Це вже формальна ознака, яка свідчить про те, що названий механізм є комплексом правових елементів, з одного боку, різних за своєю природою і функціями, а з іншого все ж таки взаємопов’язаних загальною метою в єдину систему. Цей механізм показує, як працює та чи інша ланка при досягненні його цілей дозволяє виділити основні, ключові, опорні юридичні інструменти, які займають відповідне ієрархічне становище серед усіх інших [7, с. 150].
Регулююча функція права пов’язана з двома притаманними їй критеріями, а саме: державною значущістю відповідних відносин та можливістю їх проконтролювати.
До відносин, що регулюються правом, належать найбільш важливі для стабільного функціонування і розвитку даної соціальної системи. Наприклад, пов’язані з:
- конституційним устроєм державної влади,
- формою правління, ü реалізацією основних прав і свобод людини і громадянина,
- власністю, ü визначенням злочинів,
- призначенням покарань,
- порядком застосування кримінальної відповідальності тощо.
Отже, за межами правового регулювання залишаються відносно невеликі сфери соціальних відносин, регуляторами яких у чистому вигляді є мораль та інші неправові соціальні норми, що є однією з істотних рис правового суспільства і державності. Контроль за стосунками між людьми можливий тільки тоді, коли вони мають зовнішні параметри, тобто виходять за межі особистих стосунків і пов’язані з настанням суспільно значущих наслідків.
Людина у правових відносинах виступає, перш за все, як член суспільства і громадянин держави. Тому норми права є деперсоніфікованими, формально однаковими і обов’язковими для всіх, кого вони стосуються. Норми права окреслюють свободу зовнішньої поведінки людей, залишаючись у більшості випадків формально нейтральними до її внутрішніх мотивів [4, с. 129].
Правова вимога зміцнення законності та правопорядку водночас є й важливою вимогою моралі, яка характеризує моральну структуру особи, її чесність, совість, обов’язок. Тому законність може виступати і як один із моральних критеріїв поцінування поведінки особи та інших суб’єктів – адже в умовах беззаконня годі й казати про мораль.
Регулюючий вплив права на суспільні відносини полягає у тому, що воно в своїх нормам конструює модель обов’язкової або дозволеної поведінки різних суб’єктів цих відносин. Це знаходить свій вираз у наданні одним суб’єктам суспільних відносин певних прав і в накладанні на інших певних обов’язків, пов’язуючи їх тим самим взаємними правами і обов’язками. При цьому можливості права у регулювання суспільних відносин не свавільні і не безмежні.
Правове регулювання обумовлено деякими об’єктивними та суб’єктивними чинниками, до яких можна віднести:
а) рівень економічного розвитку суспільства;
б) його соціальну структуру;
в) рівень зрілості, стійкості суспільних відносин;
г) рівень правової культури громадян і посадових осіб;
д) рівень визначеності предмета, засобів і методів правового регулювання [5, с. 217].
Право і мораль – це самостійні автономні нормативно-регулятивні інститути, кожний із яких має свою особливу цінність. Більш того, за природою і виникненню вони взагалі знаходяться в різних площинах.
Мораль – невід’ємна сторона духовного життя людей. Тому в моралі функція регулювання і її роль як духовного фактору нероздільні. Моральні норми формуються в процесі утвердження, розвитку моральних поглядів, являються в цілому, їх нормативним вираженням. Невіддільні від самої поведінки людей, вони опосередковують цю поведінку, так би мовити, із середини – в тій мірі, в якій вкорінювались в суспільну свідомість. Самі по собі моральні норми не потребують в такій мірі інституційної освіти і таким чином, в принципі їм не потрібні ні офіційне закріплення, ні забезпечення організаційною примусовою силою. Вони діють через оцінку вчинків людей, через механізм суспільної думки [1, с. 135].
Право і мораль єдині за своєю природою, походженням, призначенням, але не тотожні між собою. Вони відрізняються способом регулювання суспільних відносин та обсягом регулятивної діяльності. Право регулює не всі суспільні відносини, мораль охоплює всі [8, с. 63].
Мораль опосередковує ті суспільні відносини, які не можуть бути врегульованими правом через неможливість здійснювати за ними зовнішній контроль. До сфери морального регулювання входять міжлюдські стосунки, обмежені внутрішнім світом людини, а тому прямо не зачіпають суспільні інтереси, не мають безпосереднього зовнішнього вияву. У моральних відносинах людина виступає, перш за все, як індивід, який наділений неповторними рисами і прагненнями особистості. Мораль не тільки визначає межі зовнішньої свободи людини, а й вимагає внутрішнього самовизначення свободи.
Норми моралі виконуються людьми, виходячи з їх внутрішнього переконання, громадської думки, що, однак, не означає, ніби мораль менш захищена, ніж право, з точки зору механізму її забезпечення, який у кінцевому рахунку є досить ефективним. Виконання норм права забезпечується гранично визначеним і гарантованим механізмом застосування різних форм державного впливу аж до державного примусу [4, с. 130]. Моральні норми й цінності регулюють поведінку людини не в окремій, а у всіх сферах суспільного життя.
Норми моралі мають загальний характер, поширюються на всіх людей і забезпечують стабільність або зміну підвалин суспільного життя, форм взаємин між людьми.
Моральність як особливий спосіб регулювання поведінки людей, передує появі права й політики. Вона виникає разом із становленням людського суспільства, закріплюючись у звичаях, традиціях, заборонах і т.д.
Відмінна риса морального регулювання в порівнянні, наприклад, із правовим та, що воно не вимагає створення спеціальних соціальних інститутів (держави з її органами примусу). Моральне регулювання виступає як саморегулювання поведінки людей. Контроль за дотриманням моральних норм можуть здійснювати усі члени суспільства.
У моральному регулюванні особливу роль відіграє свідомість. Якщо у сферах політичного і правового життя першочергове значення надається конкретній дії, санкціям за порушення існуючих норм, законів, то у сфері моральній пріоритетною є оцінка.
Кожен знає зі свого власного досвіду, що людина має два внутрішні механізми, призначені для стримування особистості від порушення моральних законів. У разі їх порушення, ці механізми слугують внутрішнім голосом, яки й говорить про неправильність нашої поведінки. Один з них сумління, або совість, другий – почуття сорому. Цілком очевидно, що люди не придумали їх самі, оскільки обидва вони завдають чимало клопоту та занепокоєння, докучаючи деяким людям настільки, що ті намагаються їх ігнорувати чи заглушати.
Совість постає як суддя тих учинків, які ми збираємося зробити; вона або санкціонує їх як гідні, або ж протестує проти них, вселяючи в нас тривогу через одну лише думку про негідний вчинок. І якщо, всупереч голосу сумління, ми все ж порушуємо моральний закон, воно підносить свій голос і не залишає нас у спокої постійними докорами, сповнюючи почуттям провини.
Другий механізм – це почуття сорому, котре, як і сумління, застерігає нас від ганьби, що загрожує нам у тому разі, якщо наша поведінка не відповідає моральним принципам. І якщо ми все ж відважуємося на поганий вчинок і про нього стає відомо, то реагуємо не тільки емоційно, а й фізично – червоніючи перед свідками. Більше того, навіть якщо «таємне не стає явним», це внутрішнє почуття змушує нас соромитися самих себе.
Обидва ці механізми стоять на варті загального морального закону. Проте, якщо вони часто зазнають грубого насильства, то їх дія може припинитися [3, с. 268].
Ключовими категоріями моральної свідомості, полюсами морального життя, моральної оцінки поведінки людини є поняття «добро» і «зло».
Уявлення про них історично змінювалися. Це пояснюється різним характером взаємин між людьми упродовж розвитку людського суспільства та культури.
Незважаючи на різноманіття конкретно-історичних інтерпретацій природи добра і зла, добро можна в цілому визначити як нормативно-оціночне поняття моральної свідомості, що у максимально узагальненій формі фіксує уявлення про морально-позитивне благо і необхідне для людського існування.
Зло тлумачиться як протилежне за своїм змістом добру, тобто як варте осуду, морально негативне у мотивах, цілях і вчинках, у житті суспільства [2, с. 156].
Особливістю регулятивної функції моралі, на відміну від регулятивної діяльності права, є те, що мораль для виконання свого регулятивного призначення поділяє усі навколишні соціальні явища, дії та поступки людей на «добро» і «зло», даючи можливість людині (завдяки її свідомості) орієнтуватися у своїх чинниках на «добро». Відхилення від вимог доброї поведінки є антиморальною дією, криє в собі зло для людей, для свого суспільного середовища [8, с. 63].
Висновки. Підбиваючи підсумок, відзначимо, що вирішення будь-якої проблеми чи питання залежить виключно від самої людини, ким би вона не була – чи високопоставленою особою, чи простим громадянином.
Правове регулювання поширюється не на всі суспільні відносини, в одних випадках тому, що право не здатне підкорити своїм вимогам окремі види соціальних відносин людей, в інших – тому, що право ставиться байдуже до деяких суспільних відносин і не включає їх до своїх нормативних вимог.
Що ж стосується моралі, то її нормативна особливість полягає в тому, що вона охоплює своїми нормативними вимогами всю сферу суспільних відносин людей, незалежно від того, регулюються вони іншими соціальними нормами (в тому числі і правом) чи ні.
Список використаних джерел
1. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Издательство БЕК, 1995. – 230 с.
2. Вілков В.Ю., Салтовський О.І, Людина і світ: Навчальний посібник.-Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 352 с.
3. Д. Гудінг, Дж. Леннокс «Людина та її світогляд: для чого ми живемо, і яке наше місце у світі» / Перекл. з рос. зі звіркою з англ. оригіналом під заг. ред. М.А. Жукалюка. – Львів, МБФ, 2008, Т.1, 416 с.
4. Етика: Навч. посіб. / В.О.Лозовой, М.І. Панов, О.А. Стасевська та ін.; За ред. проф. В.О. Лозового. – К.: Юрінком Інтер, 2007.- 224 с.
5. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб./А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенкота ін.; За ред. В.В. Копєйчикова. – Стер. вид. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 320 с.
6. Осауленко О.І. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: Істина, 2007. - 336 с.
7. Пендюра М.М. Теорія держави і права: Посібник для підготовки до іспитів. – К.: ТЕКСТ, 2008. – 192 с. (Серія «Студент ХХІ століття»)
8. Правознавство/ За ред. Михайла Настюка. – 2-ге вид. – Львів: Світ, 1995. – 272 с.
Kosmiy Mykhailo Mykhailovych Teacher of Theory and State History and Low оf Ivano-Frankivsk University of Low named after King Danylo Galytskiy
Источник: http://www.cic-wsc.org | 
