УДК 316.42                                                           Греба М.

студентка ІV курсу

спеціальності соціальна робота

Карпатського інституту

підприємництва

ІНВАЛІДНІСТЬ І СОЦІАЛЬНА ІЗОЛЯЦІЯ

Анотація. У даній статті розглянуто сучасні проблеми людей з обмеженими можливостями, та шляхи їх подолання. В процесі проведеного аналітичного дослідження розкрито наступні аспекти даної проблеми: висвітлено проблеми людей з обмеженими можливостями; розкрито шляхи їх подолання; виділено проблемні моменти функціонування системи соціального захисту цієї категорії людей. Аналіз актуальних проблем соціального захисту людей з обмеженими можливостями в Україні засвідчує, що на нинішньому етапі недостатньо здійснено заходів щодо забезпечення повноцінного життя людей з обмеженими можливостями та фізичними вадами, не проведена модернізація існуючої системи соціального захисту. Соціальна робота з людьми, які мають функціональні обмеження, охоплює: соціальну-психологічну та педагогічну допомогу, соціальну адаптацію, соціальну реабілітацію.

Ключові слова: соціальний захисту, соціальна робота, людина з обмеженими можливостями, бар’єр, універсальний дизайн.

Вступ. Проблема людей з обмеженими можливостями в Україні є важливою тому, що людина є найбільша соціальна цінність і чисельність цієї групи суспільства постійно зростає. На сьогодні в Україні проживає 2,5 мільйона людей з обмеженими можливостями. Одним з принципів державної соціальної підтримки людей з обмеженими можливостями є їх працевлаштування та просування по службі. Зайнятість це одна зі сфер створення рівних можливостей. В Україні проживає близько 48 млн. населення, з них 2,66 млн. людей з обмеженими можливостями. Протягом останнього десятиріччя вперше визначаються люди з обмеженими можливостями 210 – 220 тис. осіб з числа дорослого населення. За оцінками ВООЗ 2011 року, майже 15% населення у всьому світі має інвалідність. Станом на 2008 рік в Україні працювало понад 500 тис. осіб з обмеженими можливостями, що становить 20% загальної чисельності людей з обмеженими можливостями або 38% чисельності осіб працездатного віку. За даними ООН, загалом у світі частка людей з інвалідністю складає біля 10% жителів планети.

В основі настання інвалідності – багато різноманітних чинників. Причини, що призводять до інвалідності, можна поділити на дві загальні групи – соціальні та біологічні. Потрібно врахувати, що такий поділ є умовним, і насправді ці причини взаємозумовлені, тому відокремлюють їх досить важко. Труднощі людини, яка стала інвалідом полягають не тільки в обмеженні чи втраті працездатності, перед людиною постає цілий комплекс перешкод, які така людина повинна навчитись ефективно долати.

Соціальна робота з людьми з обмеженими можливостями є однією із важливих сфер соціальної роботи, в основі якої – правові основи соціального захисту населення, система державних і недержавних закладів і установ, форми, методи соціальної роботи, зміст і специфіка яких визначається рівнем обмеження життєдіяльності людини, а також повноваженнями організацій соціальної сфери, рівнем кваліфікації працівників,досвідом роботи, фінансуванням, ресурсами.

Наукові джерела. Ця проблематика знайшла своє відображення у наукових дослідженнях вітчизняних вчених. Так, теоретичні основи управління в галузі соціально – економічної зайнятості людей з обмеженими можливостями відображені в працях Т. Михайлівської, С. Петренко, А. Шевцова , І. Письменної. Значний внесок у розвиток соціальної політики в області зайнятості людей з обмеженими можливостями та потенціалу їх робочої сили на ринку праці, внести О. Бабак, Ю.Гладкий , А. Лесько, Е. Лібанов , В. Сушкевич, Н. Малиновська та ін.

Постановка завдання. Метою дослідження є аналіз та оцінка сучасного становища людей з обмеженими можливостями в українському суспільстві.

В процесі проведеного аналітичного дослідження необхідно виконати наступні завдання:

1. висвітлити проблеми людей з обмеженими можливостями;
2. розкрити шляхи їх подолання;
3. виділити проблемні моменти функціонування системи соціального захисту цієї категорії людей.

Основний матеріал. Організація Об`єднаних Націй у 1975 році прийняла Декларацію про права людей з обмеженими можливостями. У цьому документі зазначено, що інвалід – це будь – яка особа, яка не може самостійно забезпечити повністю чи частково потреби нормального особистого та соціального життя у зв`язку з наявністю недоліку, вродженого чи набутого, її фізичними та розумовими можливостями. Упродовж останніх 20 років у більшості країн Європи замість терміна « інвалід « вживають вираз «людина з функціональними обмеженнями» або «людина з обмеженими можливостями» [5, c.192].

Інвалідність зумовлює певні соціальні обмеження, ставить перед людиною бар`єри. Соціальні обмеження, спричинені дефектами здоров`я, мають комплексний характер і тому особливо важко піддаються компенсації. Насамперед можна говорити про фізичне обмеження, чи ізоляцію людини, - це зумовлено фізичними, сенсорними або психічними недоліками, які заважають їй самостійно пересуватись та орієнтуватись у просторі. Це обмеження тягне за собою велику кількість наслідків, які ускладнюють становище людини з обмеженими можливостями і вимагають проведення спеціальних заходів, що усувають просторову, транспортну, побутову ізоляцію такої людини, емоційну деривацію, та забезпечують можливість трудової адаптації [5, c.193].

Емоційний бар`єр є двостороннім, тобто він може складатись з емоційних реакцій інших осіб стосовно людини з обмеженими можливостями – цікавості, насмішки, ніяковості, почуття провини, гіперопіки, страху і т.д. – і емоцій фрустрації такої людини: жалість до себе, недоброзичливість щодо інших, очікування гіперопіки, прагнення звинуватити когось у своєму дефекті ( що особливо актуально в ситуації, коли людина стала інвалідом внаслідок травми на виробництві), прагнення до ізоляції. Сама людина з обмеженими можливостями , і її найближче оточення гостро потребують того, щоб емоційний фон їхніх взаємостосунків був нормалізований.

Перешкодою для людей з обмеженими можливостями є трудова ізоляція, через свою ваду така людина має обмежений доступ до місць або не має його зовсім. В деяких випадках людина з особливими потребами абсолютно не здатна до трудової діяльності, навіть до найпростішої. Але в інших випадках людям з особливими потребами надають робочі місця, які не потребують високої кваліфікації, передбачають монотонну, стереотипну працю, і невисоку заробітну плату. Таким чином у людей з особливими потребами найбільш високі потреби в матеріальному забезпеченні ніж у здорової людини, але проблема в тому що мало хто мають бажання брати людину з інвалідністю до себе на роботу і більшість працюючих людей з інвалідністю тільки на паперах. В сучасних  економічних умовах роботодавці розглядають адаптацію робочих місць для таких людей як невигідну і небажану.

Головним чинником який не дає змогу нормально функціонувати в суспільстві є малозабезпеченість як наслідок соціально-трудових обмежень: ці люди вимушені існувати чи на невисоку зарплатню, чи на соціальну допомогу (яка теж не може бути достатньою для забезпечення гідного людини рівня життя) [5, c.194].

Важливим бар’єром, який важко подолати для людини з обмеженими можливостями, є просторово-середовищ ний бар’єр. Навіть у випадках, коли людина має засоби пересування (протез, візок, спеціально обладнаний автомобіль), сама організація житлового середовища і транспорту не є поки що доброзичливого до неї. Не вистачає обладнання і пристосувань для побутових процесів, самообслуговування, вільного пересування.

Наступною перешкодою для людей з обмеженими можливостями є інформаційний бар’єр, який має двосторонній характер. Люди з обмеженими можливостями в отриманні загальної інформації, і такої, що їх безпосередньо стосується про їх функціональні порушення, з іншого боку що відгороджує суспільство від людини з особливими потребами, їм важче презентувати свої позиції і погляди, донести до суспільства свої потреби та інтереси. На основі таких викривлень виникають і фобії, що ускладнюють комунікацію між людиною з особливими потребами та соціумом. Розлад спілкування, одна з найскладніших соціальних проблем людей з обмеженими можливостями, є наслідком і фізичних обмежень, й емоційної захисної самоізоляції, і випадання з трудового колективу, і дефіциту звичної інформації. Тому закономірно, що відновлення нормальних для віку і соціального статусу комунікації є однією з найважливіших цілей соціальної реабілітації осіб з інвалідністю[5, c.194].

Основою повноцінної інтеграції інвалідів до суспільного життя є залучення їх до праці. Питання залучення інвалідів до праці є одним із головних завдань державної політики щодо цієї категорії громадян. Доведено, що саме праця сприяє більш ефективному розвитку в організмі людини процесів, націлених на компенсацію наслідків інвалідності.

Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв`язку до особливостей інвалідів. Порядок та умови визначення потреб у зв`язку з інвалідністю встановлюється на підставі висновку медико – соціальної експертизи та з урахуванням здатностей інваліда до професійної і побутової діяльності.

Завдання соціального працівника є створення умов, які сприятимуть самоактуалізації клієнта, якомога повнішому його включенню в соціальне життя. Щодо форм і методів соціальної роботи йдеться насамперед про реабілітацію таких людей. Активно впроваджуються новітні,як для України, підходи до комплексної реабілітації, зокрема, іпотерапія. Важливий аспект роботи з людьми з обмеженими можливостями – забезпечення доступу до громадських закладів, обстоювання їхніх інтересів щодо впровадження безбар’єрної архітектури, забезпечення візками та іншим реабілітаційним обладнанням, навчання користуватися ним. У деяких випадках доцільно переобладнати помешкання щоб людина могла безперешкодно пересуватися квартирою, самообслуговуватися і т.д.. Переважна більшість людей з обмеженими можливостями потребують розуміють та підтримки в сім`ї. Відчуття покинутості, непотрібності в сім`ї призводить до замкнутості людини, озлобленість до інших.

Висновки. Громадяни з інвалідністю є серед усіх верств населення будь – якого суспільства. Це люди з такими вадами здоров`я, як опорно-рухового апарату центральної та периферичної нервової системи, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю, ураженнями органів слуху та зору, ураженнями внутрішніх органів онкологічними захворюваннями. Кількість осіб з особливими потребами постійно зростає, хоча причини і наслідки інвалідності можуть бути різними: зумовленими як неоднаковими соціально-економічними обставинами, так і різним ступенем забезпечення державами добробуту своїх громадян. Аналіз актуальних проблем соціального захисту людей з обмеженими можливостями в Україні засвідчує, що на нинішньому етапі недостатньо здійснено заходів щодо забезпечення повноцінного життя людей з обмеженими можливостями та фізичними вадами, не проведена модернізація існуючої системи соціального захисту. Соціальна робота з людьми, які мають функціональні обмеження, охоплює: соціальну – психологічну та педагогічну допомогу, соціальну адаптацію, соціальну реабілітацію.

Список літератури

1. А.Й.Капська. Соціальна робота:технологічний аспект: Навч.посіб.-К.: Центр навчальної літератури, 2004.-352с.
2. Грибальський Я., Мудрий Я. та ін.. Доступність до об`єктів житлового та громадського призначення для людей з особливими потребами: Метод. Посіб.- К.: Соцінформ, 2004.
3. Карпінська А. Жодної забутої в суспільстві людини//Добра воля.-2004.-№5.-С. 25-27.
4. Качан Л. Через професію – до соціальної реабілітації//Соціальний захист.-2003.-№11.-С.9-11.
5. Лукашевич М.П., Семигіна Т.В. Соціальна робота(теорія і практика): Підручник.-К.:Каравела,2009.-368с.
6. Тюптя Л.Т., Іванова І.Б. Соціальна робота (теорія і практика). Навч. посіб. для студентів вищих навчальних закладів.-К.: ВМУРОЛ «Україна», 2004.-408с.
7. Тюптя Л.Т., Іванова І.Б. Соціальна робота (теорія і практика). Навч.посіб.-2-ге вид., перероб .і доп .-К.:Знання,2008.-574с.
8. Холостова Е.И., Дементьева Н.Ф. Социальная реабилитация: Учеб.пособ.-М.: Дашков и К,2002.
9. Ярская-Смирнова Е.Р., Наберушкина Є.К.Социальная работа с инвалидами.-СПб.:Питер,2004.-316с.