Кушлин Валерий Иванович — заведующий кафедрой экономики и государственного регулирования рыночного хозяйства Российской академии государственной службы при Президенте РФ, доктор экономических наук (защитил кандидатскую диссертацию в июне 1973 г. и докторскую диссертацию в декабре 1982 г.), профессор (с марта 1985 г.). Действительный член Российской академии естественных наук, а также Международной академии информатизации, академик Академии менеджмента и рынка. Заслуженный экономист Российской Федерации.
Хороший учебник – основа будущих успехов бизнеса
В 2003 г. в высших учебных заведениях Российской Федерации появилось второе издание учебника «ГОСУДАРСТВЕННОЕ РЕГУЛИРОВАНИЕ РЫНОЧНОЙ экономики» под общей редакцией доктора экономических наук, профессора Валерия Ивановича Кушлина, изданного Российской академией государственной службы ЛВУ при Президенте Российской Федерации - Дальневосточной академией государственной службы.
Украина все эти годы стремится определиться со стратегическими приоритетами хозяйственного развития, учитывая интересы всех стран, с которыми имеет традиционно крепкие хозяйственные связи, максимально учтя специфику их реформирования. Поэтому, то чему и как учат руководителей бизнеса в Российской Федерацией, с которой торговые отношения Украина стремится развивать и укреплять, для украинских учёных экономистов и руководителей бизнеса представляет конкретный интерес. Можно даже сказать – приоритетный интерес, учитывая высокий уровень интегрированности экономик двух стран.
Каждого не предубеждённого специалиста, прочитавшего этот учебник, приятно радует объективность оценки происходящих процессов в Российской Федерации. Эта оценка дана без ненужной драматизации положения, но четко и конкретно очерчены основные моменты, которую вызывают тревогу у экономической элиты Российской Академии государственной службы. Не будем голословны, а приведём несколько выдержек с нашими комментариями из этого издания, расположив их по порядку рассмотренных в учебнике разделов.
Рассматривая «Особенности и тенденции динамики экономики России», авторский коллектив абсолютно правильно указывает, что «экономика рассматривается на четырех уровнях. Микроэкономика — система предприятий и организаций, непосредственно воспроизводящих товары и услуги (платные и бесплатные), а также сеть взаимоотношений между ними. Мезоэкономика — экономические отношения и пропорции воспроизводства в рамках отдельных территорий (например, городов, районов субъектов Российской Федерации, крупных экономических районов, федеральных округов), отраслей и подотраслей как составных элементов национальной экономики. Макроэкономика — система экономических отношений и производительных сил, структура воспроизводства в масштабах страны. Мировая экономика (глобальная экономика) — совокупность экономических отношений и пропорций в масштабах всемирного хозяйства и мирового рынка, интеграционные связи между странами, регионами, межгосударственными объединениями (типа Европейского Союза, СНГ).)». Следует только добавить, что, действительно, структурообразующей экономикой Содружества независимых государств (СНГ) является экономика Российской Федерации. Если мы говорим о Германии, как о «моторе» Европейского Союза, то о Российской Федерации мы должны говорить как о «корпусе корабля с дизельной установкой» всех экономик СНГ. Если корпус будет поврежден на столько, что его невозможно будет никакими средствами исправить, то все экономики, разместившиеся в нём, реально обанкротятся (говоря образным языком – «потонут» в пучинах дефолтов). Никакие «спасательные круги» международных институтов их не спасут, а попытки искать спасения в одиночку, бросившись за «борт» СНГ в океан мировой конкуренции без спасительных, в данной ситуации, интеграционных связей с международными промышленно-финансовыми группами, это шаг в никуда, а вернее к полной деиндустриализации (когда никакие научные отечественные разработки вообще никогда не будут затребованы, а следовательно и научная интеллигенция будет никому не нужна). И это не красивая образность, а жесткая реальность, подтверждённая цифрами. Если в 2007 г. валовой национальный доход в Российской Федерации составил 2036,5 млрд.долл., в Казахстане - 148,7 млрд.долл., в Беларуси - 104,3 млрд.долл., в Киргизии - 10,4 млрд.долл., в Такжикистане - 11,5 млрд.долл., а всего по ЕврАзЭс – 2371,4 млрд.долл. (данные: 2009 World Development Indicators. Washington. The World Bank, 2009, p.14-16, 158-164), то в 2010 г. валовой национальный продукт составил в в Российской Федерации 1479,8 млрд.долл., в Казахстане - 148,047 млрд.долл., в Беларуси - 54,713 млрд.долл., в Киргизии - 4,615 млрд.долл., в Такжикистане - 5,642 млрд.долл., а всего по ЕврАзЭс – 1638,129 млрд.долл. при 63 трл. долл. мировой экономики, в т.ч. 3,28 трл.долл. Германии и более 14 трл.долл. США (данные: List by the International Monetary Fund (2010)). Даже с Украиной ВВП не превышает 1776,063 млрд.долл. в 2010 г. (ВВП Украины 137, 934 млрд.долл.). Фактически мировой кризис очень серьезно сказался на экономике стран СНГ, особенно, на членах ЕврАзЭс и Украине, как на наиболее конкурентоспособной экономике после экономики Российской Федерации, которая ещё не растратила свой потенциал.
Нельзя не согласиться с авторами учебника, что «за годы кризиса 90-х гг. по доле в мировом валовом национальном продукте Россия оказалась отброшенной назад. Если в 1970 г. в России производилось 8% мирового ВВП, в 1990 г. - 5,5%, то в 2000 г. - всего 2,7% [1 См Мир на рубеже тысячелетий. Прогноз развития мировой экономики до 2015 М, 2001. С 554]». Конечно, сегодня эта доля ещё снизилась, но тем не менее экономика Российской Федерации «обладает значительными возможностями роста», по мнению авторского коллектива издания. И правильно они отмечается ресурсный потенциал страны «большое богатство и разнообразие природных ресурсов — земельных, минеральных, лесных, водных. По площади сельскохозяйственных угодий (220 млн га), лесов (774 млн га), водных ресурсов (4310 кубокилометров речного стока в год, 2 млн озер), разведанных запасов нефти, газа, угля, руд черных металлов, некоторых цветных металлов, горнохимического сырья Россия занимает первое или одно из первых мест в мире.» Также «перспективным оказалось формирование смешанной, многоукладной экономики. К 2000 г. из общего числа предприятий доля государственных составила 4,8%, муниципальных — 6,4%, частных— 74,4%, смешанных— 7,5%, общественных организаций — 6,9% [4 См.: Российский статистический ежегодник. Статистический сборник. М.: Госкомстат России, 2000. С. 277.]». Это то, что сегодня должно и может работать на всю Восточную Европу.
В этом же разделе экономисты Российской Федерации отмечают в 2003 г., что «экономика страны отброшена на десятилетия назад (а так ли это ?)…Наблюдалась тенденция технологической деградации экономики, упала конкурентоспособность отечественной продукции. В мире победоносно утверждался пятый технологический уклад, определяющий конкурентоспособность продукции на современном мировом рынке. В России же наблюдалась обратная тенденция. И без того незначительная доля пятого уклада, сконцентрированного в основном в военно-промышленном комплексе, за 1991-1995 гг. упала, по некоторым оценкам, втрое (именно, по «некоторым» !). Снизилась доля четвертого уклада при росте третьего и реликтовых укладов, преобладавших до XX века [5 См.: Яковец Ю.В. Циклы. Кризисы. Прогнозы. М.: Наука, 1999. С. 110-111.]» (выд. и зам. мои – А.В.). Мне трудно спорить с Юрием Владимировичем Яковцом, с которым встречался в 2002 г. и с искренней благодарностью вспоминаю организованное им знакомство с условиями последних дней жизни Великого экономиста Мира Н.Д.Кондратьева и блестящую конференцию его Института во Владимире, где присутствовал и академик Л.И.Абалкин, но такая масштабная перестройка всей Восточной Европы, а тем более интеллектуально-организационный рывок в информационное общество, без потерь невозможен. Да, хотелось бы всё реализовать мягче, но это больше …. для романистов от экономики, которые будут описывать, а многие уже начинают, описывать упущенные возможности и неучтенные факторы и т.п. И вообще это вечная тема для Восточной Европы делиться результатами напряженной работы «заднего ума» …
Поэтому, все отрицательные последствия произошедших трансформационных процессов, по-моему мнению, целесообразно рассматривать несколько в ином ракурсе.
Так, рассматривая раздел «Перспективы развития российской экономики», авторы приводят данные Всемирного банка, а именно, что «внешний долг увеличился с 59,8 млрд долл. в 1990 г. до 183,6 млрд долл. в 1998 г. и достиг 62% к ВНП [6 См.: Всемирный банк. Отчет о мировом развитии. 2000-2001. М/ Весь мир, 2001. С. 337.]». А дальше абсолютно правильно отмечают, что «выплаты долга с процентами отягощают государственный бюджет». Всё верно, но как интегрироваться в уже сформировавшуюся мировую экономическую систему, где все хозяйственные связи между странами отработаны и налажены ? Кто из нас всех «великих» и не очень «великих теоретиков» может на этот вопрос ответить?
Правильно – «весьма низка инвестиционная привлекательность российской экономики как для отечественных, так и для зарубежных инвесторов. Прямые иностранные инвестиции в 2000 г. составили всего 4,4 млрд долл. [7 См.: Россия в цифрах. 2001. Краткий стат. сборник. М.: Госкомстат России, 2001. С. 326. ]». Но простите, а как она может быть большой, если «мешают устарелость и техническая отсталость преобладающей части основных фондов, которые почти не обновлялись в 90-е гг. и во многом не пригодны для производства конкурентоспособных товаров и услуг», как отмечается в учебнике ? Кто будет покупать металлолом (с позиции пятого технологического уклада), кроме индуса захотевшего интегрироваться в Европейское пространство (МК «Криворожсталь») ? Второго такого альтруиста-бизнесмена сегодня практически не найти (!), но с экономических позиций эти вложения полностью были обоснованы (см. академик Валерий А. Васильев http://kumpan-muller.ucoz.de/publ/0-5 ; http://kumpan-muller.ucoz.de/publ/prilozhenie_k_lekcii_sovokupnyj_spros_i_sovokupnoe_predlozhenie/7-1-0-12 ). А как в Восточной Европе эти деньги (действительно, огромные деньги) были использованы ? Вот это самое интересное, а вернее, самое неинтересное… Вот где можно поискать исследователям истоки такого сильного деструктивного влияния на экономику Российской Федерации и Украины современного мирового кризиса (!).
Мир готовился, а сегодня вступил в полосу реальной масштабной модернизации и у нас всех был шанс к ней тоже подготовиться. Нам для этого даже деньги дали! А чем мы занимались и занимаемся до сих пор ? Кто из экономистов, кроме академика Академии экономических наук и предпринимательской деятельности России, академика Академии экономических наук Украины, академика Нью-Йоркской Академии наук, др.ком., к.э.н., с.н.с. Валерия Александровича Васильева, позитивно и объективно оценил акт масштабной приватизации «Криворожстали» в 2005 г. ? А была ли его статья на эту тему кем-либо опубликована, кроме электронного журнала Гражданского Международного Комитета в Испании (www.cic-wsc.org)? Не была. Не нашлось тогда специалистов, которые бы поддержали отрезвляющую и ориентирующую на созидательную деятельность объективность. Все «очень ответственные» надеялись на постоянные «подарки» мирового сообщества, которому «никуда не деться», а «традиционно безответственные» вслушивались в «команды» и выжидали... Как говорят на Украине – «дочекалыся» (дождались) ? А теперь начинают кричать «Помогите ! Тонем!». А кто же модернизацию страны подменил геополитическими играми ? Кто сегодня несет ответственность за продолжающуюся эксплуатацию невозобновляемых в Российской Федерации ресурсов, что начинает на шельфе внутреннего моря сегодня и Украина ? А зачем ? Что Мир будет нуждаться в таком количестве газа и нефти через несколько лет, как этого хочется собственникам нефтяных и газовых акций ? Конечно, нет. Да и все эти «газовые опереточные конфликты» не только надоели «всем активным и пассивным постановщикам», но ещё больше вызывают неприятие у «зрителей» на всех континентах, уничтожая позитивные ростки авторитета отечественных предпринимателей.
Необходимо правильно и объективно оценить ситуацию, как это делают профессора Российской Академии государственной службы: Архангельский В.Н. — д.э.н., проф.; Бударина А.В. — к.э.н., доц.; Буланов B.C. — д.э.н., проф.; Валентен С.Д. — д.э.н., проф.; Владимирова А.А. — к.э.н., доц.; Волгин Н.А. —д.э.н., проф.; Горбунов Н.М. — д.э.н., проф.; Горланов Г.В. — д.э.н., проф.; Грязнов Э.А. — к.э.н., доц.; Гуртов В.К. — д.э.н.; Живалов В.Н. — к.э.н., доц.; Ибрагимова Л.Ф. — к.э.н.; Колосов А.В. —д.э.н., проф.; Кушлин В.И. — д.э.н., проф.; Любимцев Ю.И. — д.э.н., проф.; Маликова О.И. — д.э.н., проф.; Марголин A.M. —д.э.н., проф.; Мысляева И.Н. —д.э.н., проф.; Никитинский В.Н. — к.э.н.; Пеньков Б.Е. —д.э.н., проф.; Перская В.В. — д.э.н., проф.; Плакся В.И. —д.э.н., проф.; Половинкин П.Д. — д.э.н., проф.; Потрубач Н.Н. —д.э.н., проф.; РжаницинаЛ.С. —д.э.н., проф.; Семенов С.А. — к.э.н., доц.; Сильвестров С.Н. — д.э.н., проф.; Д Смирницкий Е.К. — д.э.н., проф.; Сорвина Г.Н. — д.э.н., проф.; Фоломьев А.Н. — д.э.н., проф.; Хорзов С.Е. — д.э.н., проф.; Чалов В.И. — д.э.н., проф.; Щербакова Л .И. — к.э.н., доц.; Яковец Ю.В. — д.э.н., проф., и начинать напряженно, а главное – честно, работать, как это делают в Германии, Японии, Китае, как это делают в большинстве стран Мира. Только это «позволит обеспечить среднегодовые темпы прироста ВВП в 6-7% и к 2011-2013 гг. достичь докризисного (1990 г.) его уровня, но в рамках новой, более эффективной структуры». И будет очень хорошо, если этот рост будет опираться на биотехнологии с ориентировкой на новую инновационную технологическую парадигму. Именно тогда «произойдут позитивные структурные сдвиги в экономике, повысится эффективность функционирования всех экономических укладов». А как следствие «стране удастся значительно снизить объем внешнего долга, повысить свой инвестиционный рейтинг», что отмечается в учебнике.
Но экономисты Российской Федерации не были б продолжателями традиций В.С.Немчинова, Н.Д.Кондратьева, В.Г.Лебедева и В.В.Леонтьева, если бы не рассмотрели и негативный сценарий развития. Они подчеркнули, что «если благоприятные тенденции, зародившиеся в 2000 г., не будут подкреплены внутренними факторами, мировая конъюнктура (в частности, цены на нефть) сложится неблагоприятно для России, темпы роста инвестиций и обновления основного капитала окажутся невысокими, не будет оказана ощутимая государственная поддержка базисным инновациям, то могут наступить необратимые изменения в экономике. Начнется массовый выход из строя физически изношенного основного капитала, будет утрачен и инновационный потенциал. Для погашения внешней задолженности придется прибегать к новым займам. Сильно возрастут темпы инфляции. Среднегодовые темпы прироста ВВП и повышения реальных доходов вряд ли превысят 1-2%, так что докризисный уровень будет достигнут (если это вообще свершится) как минимум через 25-30 лет. За это время другие страны вновь далеко шагнут вперед. Страна надолго, если не навсегда, отстанет от среднемирового уровня, станет объектом эксплуатации со стороны более развитых стран и цивилизаций. Такой ход событий вызовет острое недовольство населения. Не исключен социальный взрыв» (выд.моё-А.В.). Описывается и третий сценарий развития, который обладает «значительной долей вероятности», т.н. «умеренный сценарий, при котором позитивные сдвиги, предусмотренные оптимистическим сценарием, будут осуществляться более медленными темпами. В этом случае прирост ВВП и реальных доходов населения составит 3-4% в год, а докризисный уровень будет достигнут к 2016-2020 гг. При этом сценарии отставание России от авангардных стран и среднемирового уровня возрастет, и она на многие десятилетия закрепится в числе экономических отставших стран, подвергаемых эксплуатации ТНК и развитыми странами (выд.моё-А.В.)». Но понятно, что этот сценарий не может удовлетворить интеллектуальную элиту Восточной Европы. Все-таки «наилучший вариант возрождения экономики России может обеспечить только оптимистический сценарий. Но для его осуществления нужна долгосрочная, научно обоснованная стратегия модернизации и возрождения экономики, активно поддерживаемая как деловыми кругами, так и населением. Необходимо также более активное, умелое и дифференцированное государственное регулирование социально-экономического прогресса (выд. моё- А.В.). Последнее не только не вызывает возражений, но, и скорее всего, является единственным реальным и оптимальным выходом из сложившейся ситуации в конце 2011 г.
Далее в учебнике знакомят специалистов с длинными волнами конъюнктуры Н.Д.Кондратьева. И лучше Юрия Владимировича Яковца это вряд ли, кто сможет сделать, а он отмечает, что «ритмика среднесрочных циклов и кризисов сохраняется при их смене примерно с десятилетней периодичностью в первые годы XXI столетия, в начале 10-х и 20-х годов. Фактически мировой кризис развернулся в 2001 г. Он охватил ведущие страны и приведет к краткосрочному спаду или снижению темпов роста мировой экономики. Это не может не отразиться на экономике России, которая ныне включена в мировую экономику, особенно если упадут мировые цены на нефть — основной экспортный товар России и источник валютных поступлений для возврата внешнего долга. На перспективах экономического роста России в ближайшие два десятилетия способна негативно сказаться динамика долгосрочных циклов, переход преобладающего сейчас пятого Кондратьевского цикла и адекватного ему технологического уклада в понижательную волну. В этом случае фазы подъемов приходящихся на нее среднесрочных циклов меньше, а кризисное падение глубже и длительнее [11 См.: Кондратьев Н.Д. Избранные сочинения. М.: Экономика, 1993. С. 60.]. Эффективность новых моделей и поколений техники в этот период невысока, что ограничивает темпы экономического роста. Лишь в 20-е гг., когда ожидается повышательная волна шестого Кондратьевского цикла, возможно ускорение темпов экономического роста и повышение эффективности технологического прогресса» (выд.моё – А.В.; с этим можно и поспорить). Должен всё-таки отметить, что Юрий Владимирович не учёл, по-видимому, прогнозы группы Кларка относительно кластера новых принципиальных открытий в технологической сфере, поэтому он говорит о «невысокой эффективности новых моделей и поколений техники в этот период». Это - во-первых. А во-вторых, ещё знаменитый диспут Н.Д.Кондратьева и Д.И.Опарина в 30-е годы (все материалы ещё тогда были опубликованы) показал, что, вероятно, существует и тенденция к затуханию кривой больших циклов с усилением роли корректирующих методов социально-экономического управления и контроля (см. http://iescr-catholic.ucoz.de/PDF-Mono-1D-1-1_Microsoft_Office_Word.pdf ; http://iescr-catholic.ucoz.de/publ ; http://iescr-catholic.ucoz.de/publ/kopleksnach_socialno_ehkonomicheskaja_ocenka_rezultativnosti_truda_posvjashhena_pamjati_v_v_leonteva/1-1-0-39 ). Поэтому, современный специалист, по-видимому, должен знать и об этой тенденции.
Для меня, как по-видимому и для большинства исследователей Восточной Украины, интересна глава «Россия в мировом экономическом пространстве». И в этой главе мы знакомимся с жесткими и четкими оценками Госкомстата Российской Федерации, который отмечает, что «процентное отношение валового внутреннего продукта России по паритету покупательной способности в расчете на душу населения достигло в 1996 г. лишь 24,1% к такому же показателю США, составив 6,7 тыс. против 27,8 тыс. долл. В целом по объему ВВП, рассчитанному по паритету покупательной способности, Россия заметно отстает от ведущих промышленно развитых государств (от США — в 7 с лишним раз). Еще более разительно отставание России по показателю ВВП, рассчитанному по текущему курсу. Составив в 2000 г. 290 млрд долл., он был примерно в 33 раза меньше, чем у США, и в 3,3 раза по сравнению с КНР. По объему экспорта Россия оказывается позади таких стран, как Нидерланды, Бельгия, Испания, Республика Корея, КНР и ряд других. Она занимает 17-ое место в мировом экспорте и 29-ое место в импорте (1,7% и 0,7%, соответственно). Уступает Россия широкому кругу стран и по такому показателю, как интенсивность внешнеэкономических связей». Для нас интересна оценка, приведенная в учебнике, конкурентноспособности Российской Федерации, которую выполнил в 2001 г. Международным институтом развития менеджмента- «используя статистические показатели, полученные от международных организаций, национальных и частных институтов, а также данные опроса руководителей крупных и средних компаний, этот институт определил на основе 286 критериев рейтинг конкурентоспособности 49 стран, присудив России 45-е место. Главными факторами, не позволившими нашей стране занять более достойную позицию, оказались самый высокий внешний долг в процентах от ВВП, самый высокий уровень потребления энергии (62,7 килоджоулей) на каждый доллар ВВП (в Гонконге — 1,9, в Швеции — 3,3), несовершенство механизма защиты иностранных инвестиций, слабый интерес к созданию благоприятных условий для привлечения не только инвестиций, но и лучших умов» (выд.моё –А.В.).
Но в тоже время есть и позитивные моменты, которые отмечают авторы: «Вместе с тем процесс глобализации отчетливо проявляет себя в сотрудничестве зарубежных стран с Россией в сфере прямых иностранных инвестиций в российскую экономику. Выражается это в активной роли, которая принадлежит в таких инвестициях транснациональным компаниям и банкам. В результате анализа фирменной структуры иностранных инвесторов обнаруживается, что из 100 ТНК, выступающих в качестве крупнейших в мире инвесторов за рубежом, на территории России в настоящее время имеют свои дочерние компании и филиалы, а также участвуют в совместных предприятиях около 90 компаний, таких, как "Роял Датч Шелл", "Бритиш Петролеум", АМОКО и др. В целом по России на предприятиях с иностранным капиталом, согласно данным Госкомстата России, работает более 0,5 млн человек. Прогнозные оценки показывают, что к концу первого пятилетия XXI века на таких предприятиях может быть занято до 4 млн человек. Для сравнения отметим, что в середине 90-х гг. в США на подобных предприятиях работало чуть более 3 млн человек. Появление и активизация в России крупнейших в мире ТНК и банков совпадают с развитием в стране процесса концентрации и централизации отечественного капитала, который охотно идет на сотрудничество, вплоть до сращивания с мировыми титанами» (выд.моё- А.В.). И тут же подчеркивают, что «Доля машин и оборудования крайне мала. Это в основном продукция оборонной промышленности. В результате индекс относительной специализации России в международном разделении труда по машинам и оборудованию в 90-х гг. снизился с 4 до 2 пунктов [12 Индекс относительной специализации страны в международном разделении труда показывает степень соответствия структуры ее экспорта общемировым тенденциям в развитии торговли. В данном конкретном случае — соотношение доли машин и оборудования в российском экспорте к доле данной товарной группы в мировом экспорте. — Прим. авт.]».
Мне трудно оценить влияние изложенной информации в этом учебнике на всех экономистов Украины, которые с ним познакомятся, но за свою «возрастную группу» могу поручиться, что такое откровенное и объективное изложение сложившейся сложной ситуации в экономике Восточной Европы (а экономика Российской Федерации это намного больше 50% всей экономики СНГ) вызывает искреннее уважение. А главное – у меня осталось ощущение, что нижнюю точку кризиса (боязни правды) Российская Федерация прошла, поэтому экономический рост просто неизбежен, нужно только приступить к настоящей и продуманной работе, отказываясь от всевозможных шоу не только на территории Российской Федерации, но и в Украине.
Считаю необходимым перевести этот учебник на государственный язык Украины и издать для университетов и научно-исследовательских экономических институтов, в т.ч. академических, разместив электронный вариант на страницах Интернет-ресурсов в Украине.
Заместитель председателя Азовского отделения Академии экономических наук и предпринимательской деятельности, д.э.н., с.н.с., к.т.н., Почетный член Академии ЕНиПД России
Александр Валерьевич Васильев
г. Ивано-Франковск 31.10.2011 г.
-----------------------------------------------------
Гарний підручник - основа майбутніх успіхів бізнесу
У 2003 р. у вищих учбових закладах Російської Федерації з'явилося друге видання підручника "ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКОВОЇ економіки" під загальною редакцією доктора економічних наук, професора Валерії Івановича Кушліна, надрукованого Російською академією державної служби ЛВУ при Президентові Російської Федерації, - Далекосхідною академією державної служби.
Україна усі ці роки прагне визначитися із стратегічними пріоритетами господарського розвитку, враховуючи інтереси усіх країн, з якими має традиційно міцні господарські зв'язки, максимально врахувавши специфіку їх реформування. Тому, то чому і як учать керівників бізнесу в Російською Федерацією, з якою торговельні стосунки Україна прагне розвивати і зміцнювати, для українських вчених економістів і керівників бізнесу представляє конкретний інтерес. Можна навіть сказати - пріоритетний інтерес, враховуючи високий рівень інтегрованості економік двох країн.
Кожного не упередженого фахівця, що прочитав цей підручник, приємно радує об'єктивність оцінки процесів, що відбуваються, в Російській Федерації. Ця оцінка дана без непотрібної драматизації положення, але чітко і конкретно обкреслені основні моменти, які викликають тривогу у економічної еліти Російської Академії державної служби. Не будемо голослівні, а приведемо декілька цитат з нашими коментарями з цього видання, розташувавши їх по порядку розглянутих в підручнику розділів.
Розглядаючи "Особливості і тенденції динаміки економіки Росії", авторський колектив абсолютно правильно вказує, що "економіка розглядається на чотирьох рівнях. Мікроекономіка - система підприємств і організацій, безпосередньо відтворюючих товари і послуги (платні і безкоштовні), а також мережу взаємин між ними. Мезоэкономика - економічні стосунки і пропорції відтворення у рамках окремих територій (наприклад, міст, районів суб'єктів Російської Федерації, великих економічних районів, федеральних округів), галузей і підгалузей як складових елементів національної економіки. Макроекономіка - система економічних стосунків і продуктивних сил, структура відтворення в масштабах країни. Світова економіка (глобальна економіка) - сукупність економічних стосунків і пропорцій в масштабах всесвітнього господарства і світового ринку, інтеграційні зв'язки між країнами, регіонами, міждержавними об'єднаннями (типу Європейського Союзу, СНД).)". Слід тільки додати, що, дійсно, структуротворною економікою Співдружності незалежних держав (СНД) є економіка Російської Федерації. Якщо ми говоримо про Німеччину, як про "мотор" Європейського Союзу, то про Російську Федерацію ми повинні говорити як про "корпус корабля з дизельною установкою" усіх економік СНД. Якщо корпус буде пошкоджений на стільки, що його неможливо буде ніякими засобами виправити, то усі економіки, що розмістилися в ньому, реально збанкрутують (говорячи образною мовою - "потонуть" в пучині дефолтів). Ніякі "рятівні круги" міжнародних інститутів їх не врятують, а спроби шукати порятунку поодинці, кинувшись за «борт СНД» в «океан» світової конкуренції без рятівних, в цій ситуації, інтеграційних зв'язків з міжнародними промислово-фінансовими групами, це крок в нікуди, а вірніше до повної деіндустріалізації (коли ніякі наукові вітчизняні розробки взагалі ніколи не зажадаються, а отже і наукова інтелігенція буде нікому не потрібна). І це не яскрава образність, а жорстка реальність, підтверджена цифрами. Якщо у 2007 р. валовий національний прибуток в Російській Федерації склав 2036,5 млрд.долл., в Казахстані - 148,7 млрд.долл., в Білорусі - 104,3 млрд.долл., в Киргизії - 10,4 млрд.долл., в Такжикистане - 11,5 млрд.долл., а усього по ЄврАзЕс - 2371,4 млрд.долл. (дані: 2009 World Development Indicators. Washington. The World Bank, 2009, p.14-16, 158-164), то в 2010 р. валовий національний продукт склав у Російській Федерації 1479,8 млрд.долл., в Казахстані - 148,047 млрд.долл., в Білорусі - 54,713 млрд.долл., в Киргизії - 4,615 млрд.долл., в Такжикістане - 5,642 млрд.долл., а усього по ЄврАзЕс - 1638,129 млрд.долл. (дані: List by the http://en.wikipedia.org/wiki/International_Monetary_Fund "International Monetary Fund" International Monetary Fund (2010)). Навіть з Україною ВВП не перевищує 1776,063 млрд.долл. в 2010 р. (ВВП України 137, 934 млрд.долл.). Фактично світова криза дуже серйозно позначилася на економіці країн СНД, особливо, на членах ЄврАзЕс і Україні, як на найбільш конкурентоздатній економіці після економіки Російської Федерації, яка ще не розтратила свій потенціал.
Не можна не погодитися з авторами підручника, що "за роки кризи 90-х рр. по долі у світовому валовому національному продукті Росія виявилася відкинутою назад. Якщо в 1970 р. в Росії вироблялося 8% світового ВВП, в 1990 р. - 5,5%, то в 2000 р. - усього 2,7% [1 См Світ на рубежі тисячоліть. Прогноз розвитку світової економіки до 2015 М, 2001. З 554]". Звичайно, сьогодні ця доля ще знизилася, але проте економіка Російської Федерації "має значні можливості зростання", на думку авторського колективу видання. І доречно вони відзначають ресурсний потенціал країни "велике багатство і різноманітність природних ресурсів - земельних, мінеральних, лісових, водних. За площею сільськогосподарських угідь (220 млн га), лісів (774 млн га), водних ресурсів (4310 кубокілометров річкового стоку в рік, 2 млн озер), розвіданих запасів нафти, газу, вугілля, руд чорних металів, деяких кольорових металів, гірничохімічної сировини Росія займає перше або одне з перших місць у світі". Також "перспективним виявилося формування змішаної, багатоукладної економіки. До 2000 р. із загального числа підприємств доля державних склала 4,8%, муніципальних, - 6,4%, приватних - 74,4%, змішаних - 7,5%, громадських організацій - 6,9% [4 См: Російський статистичний щорічник. Статистична збірка. М.: Держкомстат Росії, 2000. С. 277.]". Це те, що сьогодні повинне і може працювати на усю Східну Європу.
У цьому ж розділі економісти Російської Федерації відзначають в 2003 р., що "економіка країни відкинута на десятиліття назад. Спостерігалася тенденція технологічної деградації економіки, впала конкурентоспроможність вітчизняної продукції. У світі звитяжно затверджувався п'ятий технологічний устрій, що визначає конкурентоспроможність продукції на сучасному світовому ринку. У Росії ж спостерігалася зворотна тенденція. І без того незначна доля п'ятого устрою, сконцентрованого в основному у військово-промисловому комплексі, за 1991-1995 рр. впала, за деякими оцінками, втричі. Знизилася доля четвертого устрою при зростанні третього і реліктових устроїв, що переважали до XX століття [5 См, : Яковец Ю.В. Цикли. Кризи. Прогнози. М.: Наука, 1999. С. 110-111.]". Мені важко сперечатися з Юрієм Володимировичем Яковцом, з яким зустрічався в 2002 р. і з щирою вдячністю згадую організоване ним знайомство з умовами останніх днів життя Великого економіста Світу Н.Д.Кондратьєва і блискучу конференцію його Інституту у Володимирі, де був присутній і академік Л.И.Абалкін, але така масштабна перебудова усієї Східної Європи, а тим більше інтелектуально-організаційний ривок в інформаційне суспільство, без втрат неможливий. Так, хотілося б усе реалізувати м'якше, але це більше ... для романістів від економіки, які описуватимуть, а багато хто вже починає, описувати упущені можливості і невраховані чинники і тому подібне. І взагалі це вічна тема для Східної Європи ділитися результатами напруженої роботи "заднього розуму" ...
Тому, усі негативні наслідки трансформаційних процесів, що сталися, по-моєму думці, доцільно розглядати декілька в іншому ракурсі.
Так, розглядаючи розділ "Перспективи розвитку російської економіки", автори наводять дані Всесвітнього банку, а саме, що "зовнішній борг збільшився з 59,8 млрд дол. в 1990 р. до 183,6 млрд дол. в 1998 р. і досяг 62% до ВНП [6 См: Всесвітній банк. Звіт про світовий розвиток. 2000-2001. М/ Весь світ, 2001. С. 337.]". А далі абсолютно правильно відмічають, що "виплати боргу з відсотками обтяжують державний бюджет". Усе вірно, але як інтегруватися у світову економічну систему, що вже сформувалася, де усі господарські зв'язки між країнами відпрацьовані і налагоджені ? Хто з нас усіх "великих" і не дуже "великих теоретиків" може на це питання відповісти?
Правильно - "дуже низька інвестиційна привабливість російської економіки як для вітчизняних, так і для зарубіжних інвесторів. Прямі іноземні інвестиції в 2000 р. склали всього 4,4 млрд дол. [7 См: Росія в цифрах. 2001. Короткий стат. збірка. М.: Держкомстат Росії, 2001. С. 326. ]". Але пробачте, а як вона може бути великою, якщо "заважають застарілість і технічна відсталість переважаючої частини основних фондів, які майже не оновлювалися в 90-і рр. і багато в чому не придатні для виробництва конкурентоздатних товарів і послуг", як відзначається в підручнику ? Хто купуватиме металобрухт, окрім індуса що захотів інтегруватися в Європейський простір (МК "Криворіжсталь")? Другого такого альтруїста-бізнесмена практично не знайти (!). А як в Східній Європі ці гроші (величезні гроші) були використані ? Ось це найцікавіше. Ось де потрібно пошукати дослідникам витоки такого сильного деструктивного впливу на економіку Російської Федерації і України сучасної світової кризи (!).
Світ готувався, а сьогодні вступив в смугу реальної масштабної модернізації і у нас усіх був шанс до неї теж підготуватися. Нам для цього навіть гроші дали! А чим ми займалися і займаємося досі ? Хто з економістів, окрім академіка Академії економічних наук і підприємницької діяльності Росії, академіка Академії економічних наук України, академіка Нью-йоркської Академії наук, др.ком., к.е. н., с.н.с. Валерія Олександровича Васильєва, позитивно і об'єктивно оцінив цей акт масштабної приватизації "Криворіжсталі" в 2005 р. ? А чи була його стаття на цю тему ким-небудь опублікована, окрім електронного журналу Цивільного Міжнародного Комітету в Іспанії ? Не була. Не знайшлося тоді фахівців, які б підтримали тверезу і орієнтуючу на творчу діяльність об'єктивність. Усі "дуже відповідальні" сподівалися на постійні "подарунки" світової спільноти, якій "нікуди не подітися", а "традиційно безвідповідальні" вслухувалися в "команди" і очікували… Як говорять на Україні - "дочекалися"? А тепер починають кричати "Допоможіть ! Тонемо"!. А хто ж модернізацію країни підмінив геополітичними іграми ? Хто сьогодні несе відповідальність за експлуатацію непоновлюваних в Російській Федерації ресурсів (що триває), що починає на шельфі внутрішнього моря сьогодні і Україна ? А навіщо ? Що Світ потребуватиме такої кількості газу і нафти через декілька років, як цього бажають власники нафтових і газових акцій ? Звичайно, ні. Та і усі ці "газові опереткові конфлікти" не лише набридли "усім активним і пасивним постановникам", але ще більше викликають неприйняття у "глядачів" на усіх континентах.
Необхідно правильно і об'єктивно оцінити ситуацію, як це роблять професори Російської Академії державної служби : Архангельський В. Н. - д.е.н., проф.; Бударина А.В. - к.е.н., доц.; Буланов B.C. - д.е.н., проф.; Валентний С. Д. - д.е.н., проф.; Владимирова А.А. - к.е.н., доц.; Волгин Н.А. -д.е.н., проф.; Горбанів Н.М. - д.е.н., проф.; Горланов Г. В. - д.е. н., проф.; Грязнов Э.А. - к.е. н., доц.; Гуртов В. К. - д.е.н.; Живалов В. Н. - к.е.н., доц.; Ібрагімова Л.Ф. - к.е.н.; Колосов А.В. -д.е.н., проф.; Кушлін В. І. - д.е.н., проф.; Улюбленців Ю.И. - д.е.н., проф.; Маликова О. І. - д.е.н., проф.; Марголін A.M. -д.е.н., проф.; Мисляєва І.Н. -д.е.н., проф.; Нікітінскій В. Н. - к.е.н.; Пеньков Б.Є. -д.е.н., проф.; Перская В. В. - д.е.н., проф.; Плакся В. І. -д.е.н., проф.; Половінкін П. Д. - д.е.н., проф.; Потрубач Н.Н. -д.е.н., проф.; Ржаніцина Л.С. -д.е.н., проф.; Семенов С. А. - к.е. н., доц.; Сільвестров С. Н. - д.е.н., проф.; Д Смірніцкій Є.К. - д.е.н., проф.; Сорвіна Г. Н. - д.е. н., проф.; Фоломьев А.Н. - д.е.н., проф.; Хорзов С. Є. - д.е.н., проф.; Чалов В. І. - д.е.н., проф.; Щербакова Л.І. - к.е.н., доц.; Яковец Ю.В. - д.е. н., проф., і починати напружено, а головне - чесно, працювати, як це роблять в Німеччині, Японії, Китаї, як це роблять в більшості країн Світу. Тільки це "дозволить забезпечити середньорічні темпи приросту ВВП в 6-7% і до 2011-2013 рр. досягти до кризового (1990 р.) його рівня, але у рамках нової, ефективнішої структури". І буде дуже добре, якщо це зростання спиратиметься на біотехнологію з орієнтуванням на нову інноваційну технологічну парадигму. Саме тоді "стануться позитивні структурні зрушення в економіці, підвищиться ефективність функціонування усіх економічних устроїв". А як слідство "країні вдасться значно понизити об'єм зовнішнього боргу, підвищити свій інвестиційний рейтинг", що відзначається в підручнику.
Але економісти Російської Федерації не були б продовжувачами традицій В. С. Немчинова, Н.Д.Кондратьєва, В. Г. Лебедева і В. В. Леонтьєва, якби не розглянули і негативний сценарій розвитку. Вони підкреслили, що "якщо сприятливі тенденції, що зародилися в 2000 р., не будуть підкріплені внутрішніми чинниками, світова кон'юнктура (зокрема, ціни на нафту) складеться несприятливо для Росії, темпи зростання інвестицій і оновлення основного капіталу виявляться невисокими, не буде зроблена відчутна державна підтримка базисним інноваціям, то можуть наступити безповоротні зміни в економіці. Почнеться масовий вихід з ладу фізично зношеного основного капіталу, буде втрачений і інноваційний потенціал. Для погашення зовнішньої заборгованості доведеться удаватися до нових позик. Сильно зростуть темпи інфляції. Середньорічні темпи приросту ВВП і підвищення реальних прибутків навряд чи перевищать 1-2%, так що до кризовий рівень буде досягнутий (якщо це взагалі відбудеться) як мінімум через 25-30 років. За цей час інші країни знову далеко зроблять крок вперед. Країна надовго, якщо не назавжди, відстане від середньосвітового рівня, стане об'єктом експлуатації з боку розвиненіших країн і цивілізацій. Такий хід подій викличе гостре невдоволення населення. Не виключений соціальний вибух" (вид.моє- О. В.). Описується і третій сценарій розвитку, який має "значну частку ймовірності", т.з. "помірний сценарій, при якому позитивні зрушення, передбачені оптимістичним сценарієм, здійснюватимуться повільнішими темпами. В цьому випадку приріст ВВП і реальних прибутків населення складе 3-4% в рік, а до кризовий рівень буде досягнутий до 2016-2020 рр. При цьому сценарії відставання Росії від авангардних країн і середньосвітового рівня зросте, і вона на багато десятиліть закріпиться в числі економічних країн, що відстали, піддаються експлуатації ТНК і розвиненими країнами (вид.моє- О. В.)". Але зрозуміло, що цей сценарій не може задовольнити інтелектуальну еліту Східної Європи. Все-таки "найкращий варіант відродження економіки Росії може забезпечити тільки оптимістичний сценарій. Але для його здійснення потрібна довгострокова, науково обґрунтована стратегія модернізації і відродження економіки, активно підтримувана як діловими колами, так і населенням. Потрібне також активніше, вміліше і диференційоване державне регулювання соціально-економічного прогресу (вид. моє- О.В.). Останнє не лише не викликає заперечень, але, і швидше за все, є єдиним реальним і оптимальним виходом з ситуації, що склалася, у кінці 2011 р.
Далі в підручнику знайомлять фахівців з довгими хвилями кон'юнктури Н.Д.Кондратьєва. І краще за Юрія Володимировича Яковца це навряд чи, хто зможе зробити, а він відмічає, що "ритміка середньострокових циклів і криз зберігається при їх зміні приблизно з десятирічною періодичністю в перші роки XXI століття, на початку 10-х і 20-х років. Фактично світова криза розвернулася в 2001 р.. Він охопив провідні країни і приведе до короткострокового спаду або зниження темпів зростання світової економіки. Це не може не відбитися на економіці Росії, яка нині включена у світову економіку, особливо якщо впадуть світові ціни на нафту - основний експортний товар Росії і джерело валютних надходжень для повернення зовнішнього боргу. На перспективах економічного зростання Росії в найближчі два десятиліття здатна негативно позначитися динаміка довгострокових циклів, перехід переважаючого зараз п'ятого циклу і адекватного йому технологічного устрою Кондратьєвского в знижуючу хвилю. В цьому випадку фази підйомів середньострокових циклів, що доводяться на неї, менше, а кризове падіння глибше і довше [11 См: Кондратьєв Н.Д. Обрані твори. М.: Економіка, 1993. С. 60.]. Ефективність нових моделей і поколінь техніки в цей період невисока, що обмежує темпи економічного зростання. Лише у 20-і рр., коли очікується підвищувальна хвиля шостого циклу Кондратьєвского, можливе прискорення темпів економічного зростання і підвищення ефективності технологічного прогресу" (вид.моє - О.В.; з цим можна і посперечатися). Повинен все-таки відмітити, що Юрій Володимирович не врахував, мабуть, прогнози групи Кларка відносно кластера нових принципових відкриттів в технологічній сфері, тому він говорить про "невисоку ефективність нових моделей і поколінь техніки в цей період". Це - по-перше. А по-друге, ще відомий диспут Н.Д.Кондратьєва і Д.И.Опарина в 30-і роки (усі матеріали ще тоді були опубліковані) показав, що, ймовірно, існує і тенденція до загасання кривої великих циклів з посиленням ролі методів соціально-економічного управління і контролю (см: http://iescr-catholic.ucoz.de/PDF-Mono-1D-1-1_Microsoft_Office_Word.pdf ; http://iescr-catholic.ucoz.de/publ ), що коригують. Тому, сучасний фахівець, мабуть, повинен знати і про цю тенденцію. Для мене, як очевидно і для більшості дослідників Східної України, цікава глава "Росія у світовому економічному просторі". І в цій главі ми знайомимося з жорсткими і чіткими оцінками Держкомстату Російської Федерації, який відмічає, що "процентне відношення валового внутрішнього продукту Росії по паритету купівельної спроможності з розрахунку на душу населення досягло в 1996 р. лише 24,1% до такого ж показника США, склавши 6,7 тис. проти 27,8 тыс. долл. В цілому за об'ємом ВВП, розрахованому по паритету купівельної спроможності, Росія помітно відстає від ведучих промислово розвинених держав (від США - в 7 з гаком раз). Ще більш разюче відставання Росії по показнику ВВП, розрахованому по поточному курсу. Склавши в 2000 р. 290 млрд дол., він був приблизно в 33 рази менше, ніж у США, і в 3,3 разу в порівнянні з КНР. За об'ємом експорту Росія виявляється позаду таких країн, як Нідерланди, Бельгія, Іспанія, Республіка Корея, КНР і ряд інших. Вона займає 17-е місце у світовому експорті і 29-е місце в імпорті (1,7% і 0,7%, відповідно). Поступається Росія широкому колу країн і по такому показнику, як інтенсивність зовнішньоекономічних зв'язків". Для нас цікава оцінка конкурентоздатності Російської Федерації, приведена в підручнику, яку виконав в 2001 р.. Міжнародним інститутом розвитку менеджменту - "використовуючи статистичні показники, отримані від міжнародних організацій, національних і приватних інститутів, а також дані опитування керівників великих і середніх компаній, цей інститут визначив на основі 286 критеріїв рейтинг конкурентоспроможності 49 країн, присудивши Росії 45-е місце. Головними чинниками, що не дозволили нашій країні зайняти більш гідну позицію, виявилися найвищий зовнішній борг у відсотках від ВВП, найвищий рівень споживання енергії (62,7 кілоджоулів) на кожен долар ВВП (у Гонконзі - 1,9, в Швеції - 3,3), недосконалість механізму захисту іноземних інвестицій, слабкий інтерес до створення сприятливих умов для залучення не лише інвестицій, але і кращих умів" (вид.моє -О.В.).
Але в теж час є і позитивні моменти, які відмічають автори: "В той же час процес глобалізації виразно проявляє себе в співпраці зарубіжних країн з Росією у сфері прямих іноземних інвестицій в російську економіку. Виражається це в активній ролі, яка належить в таких інвестиціях транснаціональним компаніям і банкам. В результаті аналізу фірмової структури іноземних інвесторів виявляється, що з 100 ТНК, промовців як видатні у світі інвестори за кордоном, на території Росії нині мають свої дочірні компанії і філії, а також беруть участь в спільних підприємствах близько 90 компаній, таких, як "Роял Датч Шелл", "Бритиш Петролеум", АМОКО та ін. В цілому по Росії на підприємствах з іноземним капіталом, згідно з даними Держкомстату Росії, працює більше 0,5 млн чоловік. Прогнозні оцінки показують, що до кінця першого п'ятиріччя XXI століття на таких підприємствах може бути зайняті до 4 млн чоловік. Для порівняння відмітимо, що в середині 90-х рр. в США на подібних підприємствах працювали трохи більше 3 млн чоловік. Поява і активізація в Росії найбільших у світі ТНК і банків співпадають з розвитком в країні процесу концентрації і централізації вітчизняного капіталу, який охоче йде на співпрацю, аж до зрощення зі світовими титанами" (вид.моє- О.В.). І тут же підкреслюють, що "Доля машин і устаткування украй мала. Це в основному продукція оборонної промисловості. В результаті індекс відносної спеціалізації Росії в міжнародному розподілі праці по машинах і устаткуванні в 90-х рр. знизився з 4 до 2 пунктів [12 Індекс відносної спеціалізації країни в міжнародному розподілі праці показує міра відповідності структури її експорту загальносвітовим тенденціям в розвитку торгівлі. У даному конкретному випадку - співвідношення долі машин і устаткування в російському експорті до долі цієї товарної групи у світовому експорті. - Прим. авт.]".
Мені важко оцінити вплив викладеної інформації в цьому підручнику на усіх економістів України, які з ним познайомляться, але за свою "вікову групу" можу поручитися, що таке відвертий і об'єктивний виклад складної ситуації, що склалася, в економіці Східної Європи (а економіка Російської Федерації це набагато більше 50% усієї економіки СНД) викликає щиру пошану. А головне - у мене залишилося відчуття, що нижню точку кризи (боязнь правди) Російська Федерація пройшла, тому економічне зростання просто неминуче, треба тільки приступити до справжньої і продуманої роботи, відмовляючись від всіляких шоу не лише на території Російської Федерації, але і в Україні.
Вважаю необхідним перекласти цей підручник державною мовою України і видати для університетів і науково-дослідних економічних інститутів, у т. ч. академічних, розмістивши електронний варіант на сторінках Інтернет-ресурсів в Україні.
Заступник голови Азовського відділення Академії економічних наук і підприємницької діяльності, д.э. н., с.н.с., к.т. н., Почесний член Академії ЕНиПД Росії
Олександр Валерійович Васильєв
м. Івано-Франківськ 31.10.2011 р.
Пропозицію відносно перекладу цього підручника на українську мову наукова громадськість сприйняла (див. матеріали міжнародної науково-практичної інтернет-конференції)
08.00.05 Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка
Олександр Васильєв
професор кафедри «Облік і аудит», д.е.н.
Івано-Франківський університет права
їм. Короля Данила Галицького
ОСНОВА МАЙБУТНІХ УСПІХІВ БІЗНЕСУ
Україна усі ці роки прагне визначитися із стратегічними пріоритетами господарського розвитку, враховуючи інтереси усіх країн, з якими маг традиційно міцні господарські зв'язки, максимально врахувавши специфіку їх реформування. Тому, то чому і як учать керівників бізнесу в Російською Федерацією, з якою торговельні стосунки Україна прагне розвивати і зміцнювати, для українських вчених економістів і керівників бізнее\ представляє конкретний інтерес. Можна навіть сказати - пріоритетний інтереї приховуючи високий рівень інтегрованості економік двох країн.
Кожного не упередженого фахівця, приємно радує об'єктивність оцінки процесів, що відбуваються, в Російській Федерації. Ця оцінка дається бої непотрібної драматизації положення, але чітко і конкретно обкреслені осноиш моменти, які викликають тривогу у економічної еліти Російської Академії державної служби. Не будемо голослівні, а приведемо декілька цитат з нашими коментарями.
Фахівці вірно відзначають що "економіка розглядається на чотирма рівнях». Слід тільки додати, що, дійсно, структуротворною економікою. Співдружності незалежних держав (СНД) є економіка Російської Федерати. Якщо ми говоримо про Німеччину, як про "мотор" Європейського Союзу, то про Російську Федерацію ми повинні говорити як про "корпус корабля з дизельною установкою" усіх економік СНД. Якщо корпус буде пошкодженім на стільки, що його неможливо буде ніякими засобами виправити, то усі економіки, що розмістилися в ньому, реально збанкрутують (говорячи образною мовою - "потонуть" в пучині дефолтів). Ніякі "рятівні круги» міжнародних інститутів їх не врятують, а спроби шукати порятунку поодинці кинувшись за «борт СНД» в «океан» світової конкуренції без рятівних, в цій ситуації, інтеграційних зв'язків з міжнародними промислово-фінансовими групами, це крок в нікуди, а вірніше до повної деіндустріалізації (коли ніякі наукові вітчизняні розробки взагалі ніколи не зажадаються, а отже і наукова інтелігенція буде нікому не потрібна). І це не яскрава образність, а жорстка реальність, підтверджена цифрами. Якщо у 2007 р. валовий національний прибуток в Російській Федерації склав 2036,5 млрд.долл., в Казахстані - 148,7 млрд.долл., в Білорусі - 104,3 млрд.долл., в Киргизії - 10,4 млрд.долл., в Такжикистане - 11,5 млрд.долл., а усього по ЄврАзЕс - 2371,4 млрд.долл. [1], то І 2010 р. валовий національний продукт склав у Російській Федерації 1479,8 млрд.долл., в Казахстані - 148,047 млрд.долл., в Білорусі - 54,713 млрд.долл., в Киргизії - 4,615 млрд.долл., в Такжикістане - 5,642 млрд.долл., а усього по І ирАзЕс - 1638,129 млрд.долл. [2]. Навіть з Україною ВВП не перевищує 1776,063 млрд.долл. в 2010 р. (ВВП України 137, 934 млрд.долл.). Фактично світова криза дуже серйозно позначилася на економіці країн СНД, особливо, на Членах ЄврАзЕс і Україні, як на найбільш конкурентоздатній економіці після і кономіки Російської Федерації, яка ще не розтратила свій потенціал. ...
Як реальний позитив професорами економіки Російської Федерації відзначається - «Поява і активізація в Росії найбільших у світі ТНК і банків співпадають з розвитком в країні процесу концентрації і централізації вітчизняного капіталу, який охоче йде на співпрацю, аж до зрощення зі світовими титанами" [7]. У мене залишилося відчуття, що нижню точку кризи (боязнь правди) Російська Федерація пройшла, тому економічне зростання просто неминуче, треба тільки приступити до справжньої і продуманої робот відмовляючись від всіляких шоу не лише на території Російської Федерації, але і в Україні.
Источник: http://iescr-catholic.ucoz.de/publ/kopleksnach_socialno_ehkonomicheskaja_ocenka_rezultativnosti_truda_posvjashhena_pamja |
