Глава 1

ЕКОНОМІКА ЯК ОБ'ЄКТ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

3.     Завдання і функції державного регулювання ринкової економіки

      Ринкові принципи в економіці отримали широке розповсюдження у світі упродовж віків завдяки величезним творчим можливостям, органічно  притаманним вільній  конкуренції і підприємництву. На засадах цього досвіду в економічній науці закріпилося уявлення, що мінімізація втручання держави в поведінку фірм, домогосподарств, продавців і покупців (дотримання принципу laissez - faire, фр. "дозволити робити") є деяким "ідеалом", що дозволяє в усій повноті реалізувати потен­ціал вільного підприємництва. Регулююча участь держави при такому підході допускається як вимушена міра - як компенсатор якихось відхилень від іде­альної ринкової моделі.

Ось чому в багатьох працях "стандартні" пояснення можливої міри державного втручання в економіку за своєрідну стартову точку беруть поведінку економіки при майже повній відсутності уряду, тобто в ситуації абсо­лютно вільної ринкової економіки. Логіка тут зазвичай така: якщо, мовляв, існує повний набір ринків і в еконо­міці  діє досконала конкуренція і складається рів­новага між попитом і пропозицією, то досягається такий стан, що ніхто не може підвищити свій добробут без того, щоб не погіршити добробут когось іншого. Цей стан означає досягнення так званою ефектив­ності за Парето - широко відоме в економічній теорії поняття, що зв'язується з ім'ям італійського економіста Вільфредо Парето (1848-1923 рр.).

Використання принципів laissez - faire і "ефективності за Парето" зіграло виключно важливу роль в становленні ефективно діючої ринкової економіки в розвинутому світі. Проте їх властивості як "універсальних" регулювальників неможна перебільшувати. Річ не лише в тому, що в природі не існує "досконалих" ринків (внаслідок чого вимушено доводиться удаватися до заходів зовнішнього регулювання), а в тому, що регуляційні дії  держав і інших суспільно-політичних інститутів являють собою органічні передумови самої можливості стійких економічних, у тому числі ринкових стосунків. "Є мало підстав вважати, - помічають американські вчені Э. Аткінсон і Дж.Стігліц, - що ринок міг би функціонувати в ситуації, яка передбачає  недержавну економіку" (Аткінсон Э.Б., Стігліц Дж.Э. Лекції з економічної теорії державного сектору: Підручник. М., 1995. С. 18-23.).

Чинник держави і державні інтереси постійно присутні у функціонуванні ринкової економіки на усіх етапах її існування і розвитку в більш менш зрілому стані. Це з очевидністю демонструє уся сучасна практика як високорозвинених, так і країн, що розвиваються.

Серед аргументів, що обґрунтовують  важливість на сучасному етапі державне регулювання економіки, фахівці виділяють наступні: 1) відсутність в реальності досконалої конкуренції; 2) недоступність для ринкових суб'єктів усієї інформації і нездатність ринку досягти повного рівноваги; 3) необхідність громадського перерозподілу благ відповідно до чинників, непідвладних ринку; 4) відсутність  багатьох видів ринків в досить розвиненому вигляді (наприклад, ф'ючерсних і страхових); 5) наявність зовнішніх чинників (екстерналій), що вимагають компенсаційних дій; 6) існування значних сфер, пов'язаних із створенням і споживанням громадських благ (оборонні послуги, фундаментальна наука і тому подібне); і 7) розмежування "гідних потреб" і тих потреб, інтерес до яких треба знижувати (алко­голь, тютюн, та ін.).

Можна виділити характерні переліки функцій по регулюванню економіки, які переймають на себе держави (керівництво держав) в сучасних умовах. Ці функції визначаються внутрішніми і зовнішніми умовами ведення національного господарства і є ті або інші набори соціально-економічних завдань. Деякі вчені намагаються при їх опи­сі жорстко розмежовувати поняття функції і завдання. Проте така постановка питання в практичному плані малопродуктив­на, оскільки обоє ці поняття невід'ємні один від одного.

Функція (function) в переведенні з латинського означає в управ­лінському  сенсі роль, обов'язок, призначення органу (суб’єк­та і тому подібне) у зв'язку з виконанням, здійсненням якихось цілей, планів, завдань. Можна з відомою умовністю вважати, що функції є завдання, що постають перед державою, і постійний перетин понять функції  і завдання – річ, від якої неможливо позбутися.

Багатовіковий досвід різних країн свідчить, що серед характерних функцій держави в регулюванні ринкової еконо­міки можна виділити наступні:

1) правове забезпечення економічної діяльності, особливо, підтримка права власності;

2) організація грошового обігу. Регулювання маси і ско­рості обігу грошей, валютного курсу, кредитних стосунків;

3) фіскальна політика і регулювання бюджетного сектора;

4) перерозподіл прибутків в суспільстві (у тому числі для забезпечення його стабільності, стійкості);

5) виробництво так званих громадських товарів і послуг (які покликані задовольняти колективні потреби). Це, наприклад, продукція оборонного призначення, дороги, комуніка­ції, інша інфраструктура. До цього класу завдань можна також віднести підтримку державою науки, освіти, культури;

6) мінімізація трансакційних  витрат. Під трансакційними  витратами, нагадаємо, розуміють витрати експлуатації эконо­мической системи;

7) антимонопольне регулювання і розвиток конкуренції. Під­тримка малого і середнього бізнесу;

8) підтримка оптимального рівня зайнятості. Мінімізація без­робіття і збитків, які вона несе;

9) проведення регіональної економічної і соціальної полі­тики, країни, що відповідає корінним інтересам країни в цілому і інтересам її населення;

10) реалізація національних інтересів у світовій економіці. Підтримка міжнародної конкурентоспроможності вітчизняної економіки.

Наведений перелік функцій може бути розширений як за рахунок їх розчленовування  і конкретизації, так і на основі додатку знову виникаючих стійких завдань. Конкретні набори функцій і вирішуваних урядами завдань при регулюванні економіки визначаються і загальними закономірностями функціонування сучасних ринкових систем, і насущними потребами, і умовами конкретної країни. Стосовно сучасної Росії можна виділити три великі узагальнені завдання, що вирішуються в ході державного регулювання економіки.

1.     Забезпечення стійкості економічного зростання, яке забезпечує  підвищення добробуту і соціального розвитку на­ції.

2. Здійснення ефективної трансформації економічної системи країни з підвищенням результативності і адаптивності  її інститутів.

3. Захист національних інтересів в зовнішньоекономічних стосунках.

Перше з цих завдань вирішується в основному зусиллями під­приємств, фірм, корпорацій, і в умовах "ідеального" ринку воно могло б гіпотетично реалізовуватися без участі держави.  Але, як вже говорилося, сучасний ринок не може функціонувати в ситуації недержавної економіки. Для досягнення стійкого і соціально орієнтованого еко­номічного зростання потрібна цілісна економічна політика загально національного масштабу. Вона має на увазі адекватне конструювання і вдосконалення державних інсти­тутів, діє на економічні інтереси суб'єктів господарювання, реалізацію державного замовлення і націо­нальні інвестиційні програми  по особливо значущим для суспільства напрямам. Сьогоднішня економічна політика в країні масштабів Росії неодмінно має бути інноваційне орієнтованою, що вимагає особливих заходів з боку держави по підтримці науки, освіти і інноваційного підприємництва.

Друге завдання - трансформація економічної системи країни - в певному значенні  може розцінюватися як інше вираження першого, тому що воно не може не мати на увазі досягнення в ході трансформації системи її високої еконо­мічної і соціальної  результативності, включаючи стійке економічне зростання. В той же час здійснення транс­формації економічної системи країни припускає круг реформаторських дій, які характеризуються своїми параметрами і вимагають особливого контролю з боку держави. Вирішальне значення в цьому блоці завдань має формува­ння необхідних для високоефективної економіки ринкових інститутів, перетворення і вдосконалення системи державного управління.

Третя - зовнішньоекономічне - завдання пов'язане з підтримкою державою самостійності і ідентичності економі­чної системи країн в стосунках із зовнішнім світом.  Відомо, що міжнародні економічні відносини в сучасному світі пронизані духом глобалізму, коли національні економічні інтереси можуть відійти на другий і на третій план під впливом потужних інтересів транснаціонального  капіталу. Але при детальному аналізі завжди виходить, що ТНК і міжнародний капітал по-своєму національні, тому що несуть пріоритет інтересів країни свого базування або ін­тегрального інтересу групи країн - звичайно це найбільш роз­винуті країни світу. Тому завдання  по відстоюванню у зовнішньоеко­номічних стосунках національного інтересу країни не втратило свого значення, а  постає багатограннішим і складнішим. І оскільки Росія занадто довгий час жила в умовах державної монополії на зовнішньоекономічні зв'язки і їх відносної обмеженості порівняно з масштабами внутрішньої економіки, в умовах майже повної відкритості російської економіки глобальному світу зовні­шньоекономічні аспекти державного регулювання набувають  стратегічного значення і пов'язані з подоланням багатьох потенційних загроз для національної безпеки.

Перераховані три головні завдання державного регу­лювання  тісно між собою переплітаються і доповнюють один одного. У практичному плані, виходячи з акцентів, які народились у період реформ, вони концентруються навколо стратегії і так­тики трансформації економічної системи країни як головної проблеми.

                                4.     Ефективність і якість державного регулювання

      За останній час в підходах до ролі і функцій держав в економіці в літературі все більше акцент робиться на якісних характеристиках, на ефективності державного впливу.

У спеціальному дослідженні на цю тему експерти Всесвітнього банку звернули увагу на два принципових елемен­ти стратегії участі держав в процесі розвитку своїх країн. Перший з них - приведення функцій держави у відповідність з її потенціалом, з тим щоб вимірювати  бажання по регулюванню з можливостями. Серйозний вододіл в цьому плані між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, можна відчути по відмінностях в рівні асигнувань,  які направляють на загальнодержавні потреби. В цілому в промислово розвинених країнах державні витрати досягають сьогодні майже половини ВВП, а в країнах, що розвиваються, - приблизно одній чверті. Цей факт підкреслює складність і проти­річчя у тенденціях, які мають прояв,  відносно ролі різних інститутів в регулюванні економіки і соціального розвитку в різних частинах світу. Другий виділений експертами елемент пов'язаний із зміцненням потенціалу держави шляхом активізації загально­суспільних  інститутів. Під цим маємо на увазі розробку ефек­тивних норм і обмежень, які дозволили б стримувати свавілля влади, боротися із засиллям корупції. Забезпечується розвиток різноманітних форм громадського контролю, який  повинен поширюватися і на підприємницький корпус, і на функціонування органів державного і муніципального управління.

Особливо гостро проблема ефективності держави про­являється в країні, що здійснює, як це відбувається в Росії, корінну трансформацію своєї економічної системи.

Нагадаємо у зв'язку з цим, що ефективність економіки як категорія є система стосунків з приводу досягнення прагматичного результату в процесі виробництва, що реалізовується в споживанні, яке враховує здійснені витрати. Визначення ефективності може здійснюватися на рівні національного господарства країни, на рівні інших регіональних і галузевих господарських систем, на рівні фірм (підприємств), домогосподарств, підприємницьких проектів.

Стосовно проблеми ефективності трансформації національної економіки важливо враховувати наступні методологічні вимоги, які обумовлюються   економічною теорію:        

необхідно при ухваленні господарських рішень вихо­дити з рідкості (обмеженості) ресурсів;

центральне місце в будь-якій економічній політиці належить проблемі вибору ресурсів і цілей;

висока значущість проблеми ефективного розподілу ресурсів між суб'єктами господарства;

необхідність обліку не лише сьогоднішніх, а і майбутніх по­треб людей.

Проблема ефективності в літературі детально опрацьована в багатьох розрізах, що стосуються, наприклад, оцінки господарю­вання у фірмах і їх підрозділах, оцінки інвестиційних проектів, нововведень та ін. Хоча вона ще недостатньо розро­блена в аспекті порівняння витрат і результатів в період здійснення круп­них реформ в економіці. Такі реформи зазвичай пов'язані з пере­творенням значного масиву інститутів. Але більшість проектів, що рекомендують радикальні ринкові рефор­ми в економіці, виходять з представлення, що самі ринкові інститути являються без витратними. Проте це далеко не так.

Вимірюючи трансакційні витрати  (останнім часом терміну "трансакційні витрати" надають більш ши­рокий сенс, чим просто витрати, пов'язані з обміном. Під трансакційними витратами розуміються всі "витрати експлуатації економічної системи")  на ринку США, які виникають при русі товару (витрати на банківських і фінансові послуги, страхування, оптову і роздрібну торгівлю), Д. Норт і Д. Уоллес встановили, що понад 45% національного доходу цієї країни припадає  на трансакції, більше того, ця доля за століття зросла приблизно на 20 процентних пунктів (з 25%). Отже, трансакції і експлуатація сучасних інститутів економіки споживають дуже велику і все зростаючу долю ресурсів в макросистемах.

У цих умовах обґрунтування тих або інших програм перетворення економічних систем вже не може обмежуватися словесною аргументацією. Від ініціаторів трансформаційних проектів і реформаторських заходів треба вимагати розрахунків, що дозволяють зіставляти графіки очікуваних  е­фектів в часі з графіками необхідних витрат. Без сумнівів, ця справа украй складна, оскільки відсутній достат­ній досвід подібних розрахунків. Але і проводити на обмаль  масштабні трансформації  вже не можна.

Обґрунтування проектів  трансформаційних заходів має бути поряд з широким роз'ясненням в суспільстві їх соціального сенсу. Увесь світовий досвід економічних реформ свідчить: там,  де був досягнутий успіх, він зумовлювався ретельними підготовчими акціями, які наці­лювались на те, щоб суспільство перейнялося ідеями реформ. Таким чином, на подальших етапах ринкових перетворень в Росії було б корисним наступне:

очевидність для населення зв'язку заходів, що проводяться, щодо трансформації економічної системи з поліпшенням його добробуту;

причетність до позитивних підсумків реформ усього суспільства, а не тільки "елітарної" його частини. Зменшення дифе­ренціації по рівню прибутків між групами населення, а не її збільшення;

достатня ув'язка висунених цілей реформ з мотивацією праці більшості суспільства. Розуміння ним цих цілей, а потім і перетворення його на активну творчу силу реформ;

ясне і чітке розуміння у суспільстві, що зміцнення науко-творчих можливостей народу - це не зменшення еко­номічних ресурсів, а їх примноження. Включення параметрів підвищення наукового, освітнього і культурного потен­ціалу суспільства у число компонентів цільової функції, яка максимізується у ході економічних реформ;

усвідомлення значущості чинників екологічної результатив­ності усіх трансформацій у виробництві і суспільстві. Узгодження  в суспільстві відносно зниження окремих параметрів матеріального споживання заради стійкості екологічної рівноваги.

Перетворення в інституціональних формах будь-якої країни нині не можуть будуватися  у відриві від загальносвітових процесів. Спостерігається зростання впливу глобальних взаємозв'язків на характер соціального і економічного життя в кожному з конкретні ре­гіонів  і держав. Це стосується і параметрів збереження довкілля, і техніко-технологічних стандартів, і характеру споживання. Глобальна взаємозалежність трансформаційних процесів робить усе більш значущим контроль за соціальними чинниками будь-яких перетворень. 

Висновки

 1.     Національна економіка як об'єкт державного регулювання є складною системою  взаємодіючих виробничих сил і суспільно-виробничих відношень, що представляють собою, відповідно, зміст і фор­му економіки.

2.     2. Предмет учбової дисципліни державного регулю­вання економіки полягає у вивченні економічних і управ­лінських стосунків з приводу забезпечення стійкого і збалансованого розвитку національної економічної системи, що припускає раціональне використання наявних в країні ресурсів в цілях підвищення рівня добробуту суспільства в поточному періоді і в перспективі.

3.    3.Функції і завдання держави по регулюванню економі­ки міняються з ходом історії і залежать від внутрішніх і зовнішніх умов ведення національного господарства. Потужно на це впливають в усіх країнах процеси глобалізації світової економіки і необхідність переходу до інноваційного типу розширеного відтворення. Значні особливо­сті у взаємодії державних інститутів і економі­ки властиві сучасній Росії, що обумовлено масштабами, історією, ресурсною базою і природно-кліматичними особливостями  нашої країни, а також унікальністю періоду, пов'язаного з проведенням радикальних трансформацій національної економічної системи при потужному і неоднозначному впливу  зовнішніх чинників.

4.     4.За останній час в підходах до ролі і функцій держав в економіці в літературі все більше акцент робиться на якісних характеристиках, на ефективності впливу держави.