Треба зауважити, що в ній дисертант досліджує в якості предмету виявлені тенденції і протиріччя у соціально-ринковій економіці з аналізом позитивного досвіду використання малого підприємництва і бізнесу для досягнення сталого розвитку. Одне це привертає увагу до цієї роботи. Тому і не викликає заперечень, що в якості об'єкту дослідження береться економіка України із притаманними їй особливими рисами економіки пострадянського суспільства у стані непослідовної перебудови та в умовах соціально-політичного тиску.

Докторант соціально орієнтовану економіку асоціює з досягненнями повоєнної німецької економічної школи, а саме з Людвигом Ерхардом, який вважав що у Німеччині в 60 роках XX сторіччя вже було побудовано безкласове суспільство, т.зв. сформоване суспільство. З цим положенням у Україні не всі погодяться, але це обґрунтоване положення дисертації і автор має повне право його відстоювати.

Своєчасно звертається увага на те, що «окрім відомих переваг, „вільна ринкова економіка" має той суттєвий недолік, що полишена сама на себе, вона з часом руйнує і спростовує свої власні принципи — приватну власність товаровиробників підпорядковує величезним монополіям, „вільне ціноутворення" з часом спотворюється монополістичним. Головна продуктивна сила суспільства - наймана праця зазнає, при цьому вкрай негативного впливу, адже внаслідок надмірної пропозиції робочої сили доходи робітників час від часу опускаються до рівня, що є нижчими за прожиткові.»

Повністю згоден з тим, що держава повинна підтримувати механізм дії конкурентного середовища для того, щоб економіка діяла на користь усіх верств населення і не занепадала, а також забезпечувала виконання Цілей Тисячоліття (ООН, 2000). А визначення, що „ соціальна ринкова економіка " - це соціально-економічний устрій, економічну основу якого становить розподілена відповідальність, яка має себе проявити на різноманітних ринках, проте він не може розв'язати багатьох соціальних проблем, а тому потрібно корегуючий вплив держави - не тільки не викликає заперечень, а і є внеском    у    розуміння    внутрішніх   мотивів    авторегулювання    сучасної економічної системи. Останнє в умовах світової кризи заслуговує на особливу увагу, тому що тільки виходячи із імператива розподіленої відповідальності можна знайти і конкретні важелі позитивного впливу на світову економічну систему, на її оздоровлення, і на її подальший поступовий розвиток.

Досить вірно розставлені акценти, а саме підкреслено, що традиційно «обличчям» економіки будь-якої розвинутої держави вважаються великі підприємства та об'єднання, а наявність потужної економічної сили крупного капіталу в значній мірі визначає рівень науково-технічного і виробничого потенціалу країни. Ми з такими підходами погоджуємось, адже загальновідомо, що пише і докторант - «саме великий бізнес зробив Німеччину найбільшою промисловою державою першої половини XX ст., США - найбільш розвиненою країною 20 - 60-х років, Японію - лідером останніх десятиліть». В той же час без підприємництва не може існувати збалансований розвиток. На протязі всієї історії розвитку підприємництва непорушною основою життя країн з ринковою економікою було, залишається і, очевидно все ще залишатиметься мале підприємництво. І саме цю тезу обґрунтовує докторант (!).

Всі присутні на семінарі погоджуються, що воно виступає найбільш масовою і найбільш динамічною формою людської діяльності, носієм вирівнювання шансів всіх соціальних груп та класів населення в намаганні отримати соціально-економічне благополуччя і процвітання.

Обґрунтовано автор робить спробу спиратись при аналізі на закон Збереження Праці, який сформулював вітчизняними фахівцями і дійсно є теоретично-практичним надбанням економіки XX і XXI століть.