6. Лекція . Історична школа та теорії конфліктності.
Зміст
1) Національна політична економія Фрідріха Ліста;
2) Карл Генріх Маркс і наслідки його праць для людства;
Густав Шмоллер Адольф Вагнер Карл Бюхер
3) Економічні дослідження нової історичної школи.
Фрідріх Ліст (1789-1846), засновник німецької історичної школи, енергійний політик, в праці "Національна система політичної економії” (1841) закликав до економічного об’єднання країни і викрив "космополітичну” спрямованість теорії А.Сміта та Д.Рікардо. Ліст вважав, що "кожна окрема нація є продуктивною настільки, наскільки вона зуміє засвоїти цю спадковість від попередніх поколінь і зробити її власним надбанням, наскільки природні джерела, простір і географічне положення її території, чисельність населення і політична могутність дають їй змогу гармонійно розвивати всі галузі праці і поширювати свій моральний, розумовий, промисловий, торговельний і політичний вплив на інші нації і загалом на весь світ.” Він стверджував, що "економічне виховання нації важливіше за безпосереднє виробництво, а для Німеччини і ряду країн необхідний протекціонізм. Його послідовником в Російської Імперії був дійсний тайний радник, граф С. Ю. Вітте (див. Конспект лекцій про народне та державне господарство, читаних Єво Імператорському Височеству Великому Князеві Михайлу Олександровичу у 1900-1902 рр.). Відзначають, як заслугу Ліста – використання ним історичного метода, показавши вплив політичної економії на єдність держави. Він підкреслював, що перевести теорію політичної економії на рейки господарської практики можна лише за умови "відтворення як опосередкованної ланки цілого ряду міркувань про місце, час і середовище”, від яких "чиста теорія” не може ухилитися.
Вже у ХІХ ст. найважливіше питання були пов’язані з розподілом, а не з виробництвом, тому світове суспільство і затопили хвилі ідеологізованих теорій. Як казав Данііл Андреєв, що "можливо, брак духовності ні в чому не проявив себе так яскраво, як безпосередньо в твердженні, що єдиний шлях до здійснення мрій найчесніших людських сердець у життя пролягає через збройну боротьбу, насильницьке захоплення влади, безмилосердно знищуючи ворогів та диктатуру єдиного класу – вірніше його зорганізованої частини над усіма оставши ми ся верствами населення” (1991, "Роза Миру”, с.206). Доречи, і не Маркс та Родбертус були першими підпалювачами вогню у "нафтосховищах людських пристрастей”, а ще Сен-Сімон та його учні цією екстравагантністю робили спроби привернути до себе увагу. "Експлуатація людини людиною, - казав учень Сен-Сімона, Базар, - є чинником та наслідком стану антагонізму. А антагонізм – це самий видатний факт усієї давньої історії” (Exposition de Saint-Simon et d’Enfantin. T.1.11. 1877. p.190). Людство і тоді і зараз розуміє, що не експлуатація, а низький рівень розвитку – це чинник. Не тому він не розуміє, що експлуатує, а експлуатує , тому що не розуміє і не усвідомлює. Але такий погляд не зламує, не знешкоджує, не дає змогу помститися усім хто розумніший, заможніший, талановитіший. Як це нудно! Як це нецікаво! Перетворити усіх у гурт скотів, як у Руссо – "в них повиростають роги та кігті, як тільки вони почнуть керувати людьми, цим гуртом скотів !” Це прогресивно, це гуманно! Як було потрібно знівечити сприйняття миру, щоб ексцентричність сприймалась як талановитість та перетворювалась у взірець копіювання, сприйяя духовним лінощам. Об’єднав у теорії трудової вартості працівників різної фахової підготовки у сукупного працівника, та наголошуя всупереч фактам (статистика Аусбурга, на яку вказав П.Сорокін), що розвиток промислової індустрії веде до загрозливого зменшення прошарків населення з середнім достатком, К.Г.Маркс так знівечив підґрунтя політ економічної думки, що тільки через пів століття фахівці змогли дати обґрунтовані заперечення, та здолати методологічний глухий кут, в який завів Східну Європу чоловік доньки дійсного тайного радника одного з німецьких князівств.
Вільгельм Рошер Бруно Гільдебрандт Карл Кніс
Нову історичну школу в Німеччині розбудовували Густав Шмоллер (1838-1917), Адольф Вагнер (1835-1917) та Карл Бюхер (1847 - 1930), а починалась історична школа з праць Вільгельма Рошера (1817-1894), Бруно Гільдебрандта (1812-1872) та Карла Кніса (1821-1898), які вважаються послідовниками Ф.Ліста, зробивши значний внесок до історії народного господарства та історії економічної думки. На новому етапі розвитку людства вже було потрібно більш спиратися на правові засади. Німецькі фахівці прийшли до висновку, що "правовий порядок – "основа історичного розвитку, цілі якого не дані з самого початку”; він виникає поступово із уривків, які пропануються практиками”. Проблемам взаємозв’язку права й економіки присвячені праці А. Вагнера - "Була звернена увага на те, що економічне становище особистості не стільки залежить від природних прав або здібностей, скільки від сучасної юридичної організації, яка сама є продуктом історичного розвитку”. "Історики” виходили з того, що зміст історичного підходу не в описі, а у роз’ясненні і розкритті економічних зв’язків і залежностей, а також, що умови розвитку у різних країн неоднакові, а тому економічні рекомендації та економічна політика мають бути вироблені стосовно до конкретних умов. "Економічну науку не випадково називають політичною економією. Це передбачає необхідність проведення аналізу економічних процесів у тісному взаємозв’язку з правилами державного управління, правовим порядком, як одним із важливіших факторів економічного життя.”(П.І.Юхименко, 2002).
 Йозеф Алоїз Шумпетер (1883-1950), австрійсько-німецько-американський економіст ("Теорія економічного розвитку”1912; "Економічні цикли” 1939; "Історія економічного аналізу” 1954 – відомі і надруковані праці), у шісті пунктах підсумував досягнення історичної школи.
1)Релятивістський підхід. Обґрунтована неможливість існування загально значимих практичних правил у галузі економічної політики. Більше того, можливість існування загальних законів спростовується положенням про історичну причинність соціальних подій.
2)Положення про єдність соціального життя і нерозривний зв’язок між цього елементами.
3)Антираціоналістичний підхід. Множинність мотивів і невелике значення суто логічних спонукальних причин людських дій.
4)Еволюційний підхід. Потрібно використати історичний матеріал.
5)Положення про роль інтересів у взаємодії індивідів.
6)Органічний підхід. Аналогія між соціальними і фізичними організмами.
Нові терміни і поняття
Державна економія. Соціологія. Народна економіка. Політика. Національна економіка. Космополітизм. Протекціоналізм. Мануфактура. Національна асоціація. Капітал. Просте товарне виробництво. Концентрація виробництва. Норма додаткової вартості.
Головні питання
1. Історичний напрям в економічній думці та його еволюція.
2. "Капітал” Карла Генріха Маркса – головна економічна праця марксизму.
3. Чому, на думку Ф. Ліста, універсальна концепція класиків не придатна для практичного ви користування ?
4. Яку роль державі відведено у працях Ф. Ліста ?
5. Із чого виходили представники історичної школи, пропонуючи принципи національної політичної економії ?
6. Які особливості теорії відтворення К. Маркса ?
Источник: http://www.cic-wsc.org | 
