12. Лекція . Традиційний та сучасний іннституціоналізм. Р. Коуз, Дж. Б’юкенен.
Зміст
1)Традиційний американський конституціоналізм. 
2)Права власності і транс акційні витрати. Теорема Коуза.
3)Синтез конституціоналізму і шведської школи. (продовження)
Зауважимо, що за Коузом зовнішні ефекти (екстерналії) супроводжують будь-яку діяльність і стосуються третіх осіб, будучи причиною побічних наслідків. Прикладом негативних екстерналій: дим із заводських труб, яким вимушені дихати оточуючі, забруднення рік стічними водами і т.п. Приклади позитивних екстерналій: приватний квітник чи газон, який милує око перехожих і т.п. Соціальні витрати (за формулою) дорівнюють сумі приватних витрат і екстерналій, тобто покладених на третіх осіб. У випадку негативних ефектів приватні витрати виявляються нижчими від соціальних, при позитивних зовнішніх ефектах – соціальні витрати нижчі від приватних. Пігу довів, що це "провали ринку”, оскільки оріентація лише на власні вигоди і витрати приводить або до перевиробництва благ з негативними екстерналіями, або до недовиробництва благ з позитивними екстерналфями. Якщо Пігу пропанував боротись проти "провалів ринку” штрафами, то Коуз вважав, що в умовах нульових транс акційних витрат (а саме із цих умов і виходить стандартна неокласична теорія) ринок сам зуміє справитись із зовнішніми ефектами. Він наголошує, що "якби в усі права були ясно визначені і запропоновані, якби транс акційні витрати дорівнювали нулю, якщо б люди погоджувались суворо дотримуватись результатів добровільного обміну, то ніяких екстерналій не було б”. Із цієї теорії випливають такі висновки:
По-перше, вона розкриває економічний зміст прав власності. Згідно з Коузом, екстерналії з’являються лише тоді, коли права власності розмиті. Не випадково основним полем для конфліктів виявляються ті ресурси, які із категорії необмежених переміщуються у категорію рідкісних (вода, повітря) і на які до цього прав власності зовсім не існувало;
По-друге, теорема Коуза знімає стандартні звинувачення у руйнуванні навколишнього середовища, які висуваються проти ринку і приватної власності. Із неї випливає зворотний висновок – до деградації навколишнього середовища веде не надлишковий, а недостатній розвиток приватної власності;
По-третє, теорема Коуза виявляє ключове значення транс акційних витрат. Коли вони позитивні, розподіл прав власності перестає бути нейтральним фактором і починає впливати на ефективність і структуру виробництва;
По-четверте, теорема Коуза доводить, що посилання на зовнішні ефекти – недостатня підстава для державного втручання. У випадку низьких транс акційних витрат воно зайве, а у випадку високих – далеко не завжди економічно виправдане. Оскільки дії держави поєднані з позитивними транс акційними витратами, то результат "лікування” може виявитися гіршим від самої "хвороби”.
Зауважимо, що трактування фірми як "сітки контрактів” стало вихідним пунктом для побудови типології, що ґрунтується на особливостях внутрішньо фірмового розподілу прав власності. Найпростішим випадком може вважатися індивідуальна приватнопідприємницька фірма. Її власник , на думку неоінституціоналістів, володіє пакетом прав, що включає такі п’ять повноважень:
По-перше, він має право на залишковий доход, тобто на доход за вирахуванням контрактової винагороди решти факторів;
По-друге, він має право контролювати поведінку інших учасників "команди”;
По-третє, він є центральною стороною – принципалом, з яким власники решти факторів укладають контракти;
По-четверте, він має право змінювати членство у "команді”;
По-п’яте, він має право продати всі перераховані повноваження.
До основних вигод такого розподілу прав неоінституціоналісти відносять насамперед закріплення за центральним агентом права на надлишковий доход. Центральним агентом, на їх думку, має стати власник найбільшого специфічного ресурсу, готовий заплатити максимальну ціну за всі зазначені вище права. Приклад цього – адвокатська контора, рекламні і проектно-конструкторські бюро, інжинірингові фірми, фірми з програного забезпечення і т.п.
На відміну від індивідуального господаря приватної фірми власники відкритої корпорації (тобто акціонери) не володіють четвертим правом на зміну членства у "команді”. Друге право – на контроль за іншими членами коаліції зводиться до права контролю за вищими менеджерами, і то в основному не прямо, а через раду директорів. Таким чином, права власності акціонерів корпорацій виявляються обмеженими, якщо порівняти їх з правами індивідуального підприємця. Слід зауважити, що кроки до тримання опортуністичної поведінки менеджерів обмежуються не тільки рамками корпорації, а і негативною реакцією учасників ринку (як акціонерів, так і зовнішніх агентів), яка ставить кордон зловживанням. Рух курсу акцій виявляє некомпетентність керівників і створює підґрунтя цілому ряду зовнішніх механізмів контролю:
- ринок капіталу – падіння курсу акцій погіршує умови, на яких керівництво корпорації може залучити додатковий капітал;
- ринок менеджерської праці – падіння курсу акцій – це небезпечний сигнал не лише для нинішніх, але і для майбутніх найманців (жертвувати заради разової вигоди стає нераціонально);
- ринок корпоративного контролю (поглинань) – падіння курсу акцій робить компанію більш легким об’єктом для поглинання, за яким потім настає зміна всього керівництва.
Головний висновок: в економіці складається ринок організаційних форм, на якому фірми різного типу конкурують. Життєвість кожної із них визначається вимогами економічного середовища.
Надалі ідеї Р.Коуза розвивали Д.Нортон і Р.Фогель. Обидва вчені довгий час плідно працювали у галузі економічної історії та економетрики, симбіоз яких привів до виникнення "кілометрії”. На думку Д. Норта, реформи і революції, зміна правових положень та форм власності мають сенс лише тоді, коли небажані побічні наслідки (зовнішні ефекти) транс акційних дій (витрат) у межах існуючих інститутів більші, ніж були б при нових. Він навів яскравий приклад "першої економічної революції в людській історії”. Чому, запитує дослідник, 10 тис. років тому з мисливців та збирачів раптом виникли селяни ? Його відповідь така: тому що лад власності первісного суспільства (вільне використання землі для всіх) не міг більше відповідати зовнішнім ефектам зростаючої чисельності населення (скорочення площ лісів та зниження врожайності землі); на зміну старому праву прийшло нове право колективної власності на спільно побудовану та захищену країну, тобто виникло аграрне суспільство. Також він показу, що розвиток сучасного індустріального суспільства відбувається відповідно до законів історико-економічної теорії. До того часу, доки густота населення була невеликою, а техніка розвинута слабо, процвітало, за висновком вченого, феодальне суспільство. Але пізніше, в міру розвитку демографічних та технологічних процесів, існуючі права власності та інституції (спочатку в Голландії в ХУІ ст., а потім в Англії в ХУІІ ст.) стали бар’єром на шляху подальшого прогресу цивілізації. І тоді на зміну їм прийшли інші відносини та інститути приватної власності, які законодавчо передбачали право вільного ринку для капіталу і праці.
Досліджуючи історію США та Європи, вони на прикладі розвитку мореплавства та залізниць у США довели, що організаційні зрушення можуть мати важливіше значення для розвитку суспільства, ніж технічні нововведення. А у країнах Східної Європи та Радянському Союзі була помилкова оцінка ролі та значення соціальних інституцій, а зараз потрібно передати державну власність у приватні руки, і це буде дуже тривалий у часі процес. Цікаво, що Д.Норт поділяє ідеї Дж.Харшані та Р.Зелтена – "люди орієнтуються не на об’єктивно привільні, а суб’єктивні моделі. Ми інтерпретуємо і раціоналізуємо наш світ через певні окуляри”. А Р.Фогель підтримуючи Д.Норта, викликав дуже жорсткі суперечки серед істориків та економістів, стверджуючи, що "рабство, незважаючи на те, що воно є аморальним, економічно було ефективним”, а експлуатація й гноблення рабів були не такими значними. Він також зробив цікаве спостереження: у ХУІІІ ст. зріст американського населення досягав у середньому 1,70 – 1,72 м; у період з 1830 по 1890 р., тобто за час індустріальної революції, він знизився, а в середині ХХ ст. знову збільшився, а з цього робиться висновок, що життєвий рівень в США у період індустріальної революції помітно погіршився. Також аналізуючи вплив залізничного транспорту на економічне піднесення, Р.Фогель робить висновок, що сума багатьох дрібних технологічних змін для економічного розвитку країни має значно більше значення, ніж окремі великі нововведення (вплив залізниці на економічне зростання лише 3%). Д.Норт та Р.Фогель мали і мають великий вплив.
Особливий розділ у новій інституціональній теорії займає економіка права (Р.Познер, С.Пейович, Г.Каламбрезі і Г.Беккер). Неоінституціоналісти детально аналізують, як реагують економічні агенти на різні правові установки і як змінюються самі правові норми під впливом економічних факторів. З такого підходу наступні загальні вимоги до правової системи: 1)закон має сприяти зниженню транс акційних витрат, зокрема, ліквідуючи штучні перешкоди на шляху добровільного обміну і забезпечуючи виконання укладених контрактів; 2)він має також чітко визначити і надійно захищати права власності, перешкоджаючи перетворенню добровільних угод у примусові; 3)при високих транс акційних витратах законодавство має вибирати і встановлювати найбільш ефективний із усіх доступних розподіл прав власності. Отже, правова система покликана полегшити роботу ринку, а там, де це неможливо, "стимулювати” її результати.  Эрроу, Кеннет Джозеф
Цю теорію неоінституціоналісти доповнили теорією суспільного вибору (public choice theory), яку називають "новою політичною економією” (К.Ерроу, Дж.Б’юкенен, Г.Таллок, М.Олсон). Її послідовники поставили під сумнів ефективність державного втручання в економіку, сформулював три передумови: методологічний індивідуалізм, концепція "економічної людини” та аналіз політики як процесу обміну. Основна передумова – що люди діють у політичній сфері, дбаючи про свої особисті інтереси, і що немає непереборної грані між бізнесом і політикою. Нарешті, трактування політики як процесу обміну дає змогу неоінституціоналістам виявити основну різницю між економічним і політичним ринками, тому що "політика є складною системою обміну між індивідуумами, у якій останні намагаються колективно досягти своїх власних цілей, оскільки не можуть реалізувати їх шляхом звичайного ринкового обміну. Тут немає інших інтересів, крім індивідуальних. На ринку люди міняють яблука на апельсини, а в політиці – погоджуються платити податки в обмін на блага, необхідні всім і кожному – від місцевої пожежної охорони до суду”. Цікаво, що послідовники теорії суспільного вибору довели, що не можна цілком покладатися на результати голосування, оскільки вони значною мірою залежать від конкретного регламенту прийняття рішень. Ситуацію, коли порушується принцип транзитивності переваг, ще Ж.Кондорсе назвав парадоксом голосування (paradox of voting). Представницька демократія успішно використовує вигоди суспільного поділу праці, але можливе і прийняття рішень в ітересах вузької групи осіб. Це породжує лобізм, який веде до логролінгу ("торгівля голосами”) – до "бочечка з салом»- закону, який включає набір невеликих локальних проектів, щоб забезпечити його прийняття. Зрозуміло, що у прийнятті рішень зацікавлені вузькі групи осіб, а не більшість населення, тому що потрібно писати листи, посилати телеграми або телефонувати, виходячи на бюрократію. Тому важливим напрямом теорії суспільного вибору є економіка бюрократії, яка виходить з двох критеріїв: по-перше, вона не виробляє економічних благ, які мають ціннісну оцінку, і, по-друге, включає частину своїх доходів із джерел, не пов’язаних з продажем результатів своєї діяльності.
Бюрократія більше боїться критики з боку груп з особливими інтересами, ніж незадоволення суспільства в цілому, а зацікавлені в прийнятті таких рішень, які відкрили б для них доступ до самостійного використання різних ресурсів. Не випадково багато працівників корпорацій, попрацювавши у державному апараті (прийняв коштовні програми, де ураховані інтереси "своєї” корпорації), повертаються у свої корпорації з помітним підвищенням ("система обертальних дверей”). Вважають, що зміцнення бюрократії збільшує неефективність роботи організації (абсолютизує форму на шкоду змісту, стратегію приносять у жертву тактиці і т.п.), тому і всі майже програми потребують збільшення асигнувань і ріст штатів співробітників, а це розбухання державного апарату та пошук усіма політичної ренти (political rent seeking). Аналіз цього явища вперше здійснив Анна Крюгер (1974 р.) – отримання економічної ренти за допомогою політичного процесу. Вважають ефективною умовою боротьби з бюрократією приватизацію та розвиток "м’якої інфраструктури” (зміцнення прав власності, чесність і відповідальність за виконання контрактів, терпимість до інакомислячих, гарантії прав меншин), що приведе до конституційної економіки.  Гуннар Мюрдаль
Не могли неінституціоналісти обійти міжнародну торгівлю, вигода від якої, на думку Дж.С.Мілля, "ефективніша використання продуктивних сил країни”. Гуннар Карл .Мюрдаль (1898-1978), професор Стокгольмського університету та лауреат Премії Пам’яті .Нобеля із економіки 1974 р., звертав увагу, що процес національної інтеграції викликає дедалі загальнішу потребу в міжнародній інтеграції, але водночас значною мірою посилює труднощі її здійснення. "Світ 1913 року подібно Афінам часів Перікла являє собою багато в чому зразкову цивілізацію, якщо забути про той факт, що він не допускав до своїх благ більшу частину людства” – і тому Мюрдаль вважає, що "економічна інтеграція” – це здійснення старого ідеалу рівності можливостей, проголошеного Заходом (високорозвинене господарство, яке раціонально організоване і свідомо регульоване суспільством). На думку Мюрдаля, міжнародна економічна інтеграція можлива, якщо буде створений "базис міжнародної солідарності”, також міжнародні економічні зв’язки мають і можуть регулюватися засобами політики, а відсутність свідомого регулювання неминуче потягне за собою подальше поглиблення дезінтеграції, навіть, може спричинити світовий конфлікт. Згідно з його концепцією, всі біди слаборозвинених країн зумовлені, головним чином, пануванням архаїчних, застарілих інститутів і світоглядів, які прогнозують усю систему соціального, економічного і духовного життя, а тому потрібно докорінна зміна відсталих соціальних і політичних інститутів. А "м’який уряд” для країн Східної Європи надто слабкий, щоб перебороти те, що Мюндаль вважає "кумулятивними силами бідності”, а впровадження монетаристської теорії грошей – це "груба” модель циклу, яка не включає багато економічних факторів (див. "Світова економіка: проблеми і перспективи”, 1956; "Швеція і Західна Європа”, 1962; "Азіатська драма. Дослідження про бідність народів”, 1968).
Нові терміни і поняття
Трансакційні витрати. Контракт. Алокація ресурсів. "Специфікація” прав власності. Кілометрія. Теорема Коуза. "Провали ринку” акціонерне товариство. Фірма. Транзитівністью Теорія суспільного вибору. Маніпуляція. Раціональна політика. Лобізм. Логролінг. Теорія суспільного вибору. Конституційна економіка. Економіка бюрократії. Збалансованість світового ринку. Інтеграція. Техніко-економічна модернізація. Дезінтеграція. Міжнародна економічна інтеграція. Національна економічна інтеграція. Суспільні цінності.
Головні питання
1. У чому зміст теорії неоінституціоналістів та "ухилення” і "здирства” ?
2. Згідно з теорією неоінституціоналістів будь-який акт обміну є обмін "пакетами прав власності”. Які можна навести елементи "пакета прав власності” ?
3. У чому зміст теоретичних і практичних висновків теореми Коуза ?
4. Що є визначальним у поширенні і розвитку в ринкових умовах того чи іншого типу фірми ?
5. Які загальні вимоги до правової системи обґрунтовують у своїй теорії неоінституціоналісти ?
6. У чому переваги і недоліки представницької демократії ?
7. Яке ставлення Г.Мірдаля до економічного планування ?
8. У чому суть концепції міжнародної економічної інтеграції Г.Мюрдаля ?
Источник: http://kumpan-muller.ucoz.de/publ/makroehkonomicheskie_pokazateli_v_sisteme_nacionalnykh_schetov/7-1-0-7 |
