Не велика за обсягом праця академіка, професора Віктора Святославовича Ідзьо «Село Радруж – культурно-християнський цент Любачівської землі. Історико-фотографічне дослідження» викликає багато думок про долю українців у Центральній Європі і не тільки у часи боротьби Армії УПА  у 40 роках ХХ століття, а і в часи для нас вже дуже далекі, коли Гетти сумісно з Дакками виборювали право на самобутній розвиток, в першу чергу, у боротьбі з Римом. А дійсно, чому так стійко відстоював наші Народ візантійську традицію спілкування з вищими силами ? Що так важливо було ходити до храму традиційного візантійського обряду ? Бог єдиний для всіх Християн, Мусульман, Буддистів та всіх інших світових конфесій, це вже після Всесвітнього  Конгресу Духовної Злагоди у 1992 році в Алма-Аті стало хрестоматійною істиною для всіх на Землі в ХХ і ХХ1 століттях. Про це говорили делегати від всіх 8-ми конфесій у Центрі Азії. Так, що для Християн зрозуміло, що Христос і для католиків і для православних ЄДИНИЙ. Чому так наполегливо відстоюється право звертатись до нього по візантійському звичаю?

Чому у Радружі це право так наполегливо відстоювали ?

Вже у третій раз передивляюсь фотографії Віктора Святославовича, які він з Великою Думкою розмістив у цьому дослідженню і з подивом Великою Повагою проймаюсь до всіх Християн Радружа, які відстоювали свою Духовну Свободу і своє Право на неї (!). І вони  все відстояли, про що свідчить сам факт написання цього дослідження. Вони зберегли Пам’ять про полеглих у цій боротьбі. Хрести на цвинтарі і Хресна хода роблять неможливим для всіх мешканців Радружа і нащадків загиблих вояків загубитись у багато культурному світовому середовищі. Люди і священик це добре розуміють, а Віктор Святославович без багато часових промов будить в нас всіх спогади про свої коріння, про своїх дідів та прадідів, які нам всім передали відповідальність за всю цю землю і долю народу на цій землі. Так, треба молитись за душі рідних та близьких, а особливо за душі вояків всіх армій. в яких воювали українці, бо в першу чергу, вони були і є воїнами ... Та що там казати, коли у Візантійських хроніках задовго до Христа наш народ (Гетти) характеризувався, як воївничий, вірівший у безсмертя душі та полюблявший землеробство. Хтось зараз хоче представити українців дуже м’якими і не спроможними відстоювати свої права, бо їх можна залякати. Та ні ... Всі ці «залякуючи» не тільки помиляються, а викапують собі самі труну ...Треба їм хоч трошки знати історію і не сподіватись на наступні «голодомори», бо вони їх не тільки не переживуть, а і не доживуть до їх здійснення . Не будуть УКРАЇНЦІ спокійно дивитись на таке неподобство, яке бажають нелюди здійснити затуляючись «олігархами». Прав був Пилип Орлик, кажучи, що Українці – це Козацький Народ, який спроможний дати відсіч всім тим у кого вселився диявол (!). Тому роздивляючись фотографії дослідження Віктора Святославовича стає зрозуміло, що дух нашого народу, дійсно, не переможний, бо робиться все можливо, щоб зберегти ПАМ’ЯТЬ і  не по чиїсь вказівці, а за покликом сердець. Але питання про джерело Великої Любові до візантійської Християнської традиції залишається... І складається враження, що професор Віктор Ідзьо знає на це питання відповідь, але як професійний педагог сподівається, що ми самі знайдемо на нього відповідь завдяки його фото-підказкам. І ми всі це зробимо до жовтня 2020 року !!