ОЦІНКА ПЕРСПЕКТИВ УКРАЇНИ ЩОДО ІНТЕГРАЦІЇ У ЄДИНИЙ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПРАВОВИЙ ПРОСТІР З ЗАСАД РОЗВИТКУ КАНОНІЧНОГО ПРАВА

Сучасна українська дійсність пронизана складним переплетінням великої низки проблем, серед числа яких вагоме місце посідають проблеми правового характеру. Над їх розв’язанням працює велика когорта фахівців, але від того мало що змінюється на рівні буття пересічного українського громадянина, а якщо і змінюється, то мусимо констатувати, зазвичай, у гіршу сторону. Це породжує загальні песимістичні, нерідко депресивні настрої суспільства, недовіру народу до влади, а також відчуття незадіяності та непотрібності фахівців-спеціалістів у процесі поступальних зрушень на краще, що загалом виливається маскуванням справжніх причин негативних соціальних явищ під таке загально визнане поняття як криза.
Сучасний світ, що теж «завис» над черговою прірвою історії, не може успішно розв’язувати соціальних проблем без голосу філософів. Тому розгляд проблем розвитку українського законодавства в умовах європейської інтеграції без цього голосу був би не повним.
Про значення канонічного права дуже вдало і точно писав Д. Юм у часи Просвітництва, коли Європа шукала свій черговий вихід з назрілих соціальних проблем. Мислитель стверджував, що міцна державна організація виникає, завдячуючи сім’ї та її традиціям, а не суспільному договору, оскільки будь-які договори стають можливими лише за умови вже існування держави – для налагоджування у ній та збалансування відносин між різними соціальними силами. Справа у тому, стверджував учений, що сімейні відносини поширюються не тільки на родичів, що живуть у даний час, але й на їх родословну, закладаючи фундамент для звичаїв, традицій та інших культурних зв’язків суспільного стану людей. В сім’ї формуються і майбутні лідери, що, сучасною мовою говорячи, будуть складати національну еліту.
Дійсно, хіба не має абсолютної рації Д. Юм, особливо коли мова йде не про етапи стабільності, коли все вже «крутиться», а про етапи переходу, коли все тільки «закручується»? Яких розмірів мусить набрати Держава як окремий суспільний орган, щоб зрушити з мертвої точки не просто суспільство (як злагоджену систему), а хаотичну структуру, окремі елементи якої взаємодіють за принципами, викладеними у відомій байці про лебедя, рака і щуку. Держава як окремий нормальний демократичний суспільний орган реально може виконати тільки номінальну декларуючу законодавчо-нормативну функцію тих процесів, що реально відбуваються у суспільстві на базі його найменшої ячейки (атома) – сім’ї – у напрямку його просування до загального блага.
З огляду на те, що більшість дослідників феномену української самоідентичності акцентують на тому, що наш народ історично сформувався як малі соціальні групи з добросусідськими відносинами (В.Антонович, М.Драгоманов, Т.Зіньківський, І.Франко, М. Ковалевський, М.Шаповал, М.Грушевський, В.Липиський, О.Кульчичький ін..), Україна може вийти на шлях успішного подолання так званих кризових явищ, вміло використавши потенціал українського канонічного права, що акумулює у собі невичерпну етнічну енергію, досвід, усе те, що допомагало Україні вистояти у довготривалі періоди бездержавності, не розсіявшись поміж сильнішими цього світу.
Список використаних джерел
1. Вебер. М. Дух капипализма. Избранные произведения. М.: Прогресс, 1990. – 808 с.
2. Українська душа. К., 1992
3. Юм. Д. О первоначальном договоре // Юм. Д. Соч.. в 2 т. – Т.1. – М.: Мысль, 1966. – С.760-781