|
Стаття 218. Фіктивне банкрутство |
Злочини, вчинені при застосуванні схем по банкрутству юридичних осіб. Використовується для ліквідації юридичної особи, фальсифікація, приховування або знищення документів, що відображають господарську та фінансову діяльність підприємства, вилучення активів з корисливих мотивів, а також економічного шантажу. Найчастіше здійснюється мажоритарними акціонерами, керівництвом, вищим менеджментом організації з власної корисливої ініціативи або при підкупі |
|
Стаття 219. Доведення до банкрутства
|
Злочини, вчинені при застосуванні схем по банкрутству юридичних осіб. Використовується для ліквідації юридичної особи, фальсифікація, приховування або знищення документів, що відображають господарську та фінансову діяльність підприємства, вилучення активів з корисливих мотивів, а також економічного шантажу. Найчастіше здійснюється мажоритарними акціонерами, керівництвом, вищим менеджментом організації з власної корисливої ініціативи або при підкупі |
| Стаття 221. Незаконні дії у разі банкруттства |
Злочини, вчинені при застосуванні схем по банкрутству юридичних осіб. Використовується для ліквідації юридичної особи, фальсифікація, приховування або знищення документів, що відображають господарську та фінансову діяльність підприємства, вилучення активів з корисливих мотивів, а також економічного шантажу. Найчастіше здійснюється мажоритарними акціонерами, керівництвом, вищим менеджментом організації з власної корисливої ініціативи або при підкупі |
|
Стаття 223-1. Підроблення докумен-тів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів |
Застосовується з метою юридичної ліквідації підприємства. Внесення уповноваженою особою в документи, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів, завідомо неправдивих відомостей. Найбільшу поширеність одержало в сучасних умовах. |
|
Стаття 223-2. Порушення порядку ведення реєстру власників іменних цінних паперів |
Діяння, вчинене службовими особами емітента чи професійного учасника фондового ринку. Застосовується найчастіше шляхом внесення завідомо недостовірних змін до системи реєстру власників іменних цінних паперів або до системи депозитарного обліку, що призводить до порушення або втрати системи реєстру. |
|
Стаття 356. Самоправство |
Саме по цій статті найчастіше порушуються кримінальні справи, коли має місце самовільне захоплення з «сумлінним набувачем» або «новим директором» офісу підприємства за допомогою співробітників приватної охорони, за відсутності рішення суду або іншого припису уповноважених державних органів на вселення в об'єкт. |
|
Стаття 364. Зловживання владою або посадовим станови-щем |
Використовується з метою тиску на відому жертву «конфлікту», для створення перешкод у діяльності підприємства, наприклад, відкликання ліцензії при відсутності законних підстав. Одній із сторін «конфлікту» може сприяти одержанню переваг. |
|
Стаття 365. Переви-щення влади або службових повноважень |
Має місце, коли в перевірках бере участь службова особа і виносить приписи, що насправді повноважень для перевірки не має. |
|
Стаття 368. Одержан-ня хабара |
Відбувається для підкупу посадових осіб або одержання неправомірної вигоди. |
|
Стаття 368-1. Незаконне збагачення |
Відбувається для підкупу посадових осіб або одержання неправомірної вигоди. |
|
Стаття 366. Службове підроблення |
Застосовується найчастіше для зміни сутності й правового змісту офіційного документа. Захоплення цілісних майнових об'єктів, яке відбувається зазвичай при діях, пов’язаних із земельними ділянками. |
|
Стаття 367. Служ-бова недбалість |
Часто порушення, що допускаються чиновниками виглядають саме як недбалість. Вони умисно нічого не роблять (не видають вчасно документи законному власнику); Видають документи й інформацію, що не вправі надавати „рейдерам” й т.п. (нерідко такі дії корумпованих чиновників часто помилково тлумачать саме як недбалість. |
|
Стаття 358. Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, а також збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів |
Складання чи видача завідомо підроблених офіційних документів, що посвідчують певні юридичні факти або надають права. Застосовується найчастіше шляхом внесення завідомо недостовірних змін до системи реєстру власників іменних цінних паперів або до системи депозитарного обліку, що призводить до порушення або втрати системи реєстру. |
Судячи із широти вищенаведеного списку статей КК, може здатися, що на якомусь етапі рейдерські дії, по-перше, будуть припинені, а, по-друге, винні особи (замовники, рейдери і їхні пособники) понесуть відповідальність хоча б за один з перерахованих злочинів. Однак це досить абстрактне уявлення. У реальному житті, і про це свідчить практика, ні рейдерскі захоплення здебільшого не припиняються, ні винні не несуть покарання. Це зв'язано, як мінімум, з наступними обставинами.
Перше. У цілому, по кваліфікації в рамках чинного законодавства, ланцюжок рейдерских дій не з'являється як ланцюжок суспільно-небезпечних діянь. Скоріше, як звичайне комерційне поглинання. Якщо ж жертва звертається до правоохоронних органів або в суд, то найчастіше їй важко або неможливо обґрунтувати свою позицію як потерпілої сторони.
Друге. Існують величезні труднощі для розслідування рейдерских захоплень. Справа в тому, що наслідок стикається з великим числом злочинів, кваліфікованих за різними статтями КК України. І об’єднати їх «наскрізною ідеєю» досить складно. До того ж часто доводиться доводити умисел, а його часом неможливо довести.
Третє. Не можна забувати, що рейдерство, принаймні, у наших умовах, безпосередньо пов’зане з підкупом різноманітних посадових осіб: правоохоронних, податкових, владних, що реєструють і видають дозволи та інші, а також суддів. Інакше кажучи, ми маємо справу з корупційним, причому багатоепізодним і надскладним злочином з досить великим набором співучасників. Тому, з одного боку, тут позначається названа вище друга обставина (труднощі розслідування), а з іншого, - ймовірна корупційність інстанцій, у які може звернутися потерпіла сторона.
Інший погляд, менш розповсюджений, зводиться до необхідності виділення рейдерства в окремий склад злочину [3, c.28]. На нашу думку, під такою точкою зору є як теоретичні, так і, головним чином, практичні міркування. Одним із дієвих способів боротьби з незаконними поглинаннями (рейдерством) може стати вдосконалення правозастосовчих механізмів.
На здійснення заходів щодо протидії рейдерству було спрямовано Указ Президента України № 103/2007 від 12 лютого 2007 р. «Про заходи щодо посилення захисту права власності». У квітні 2009 р. оприлюдено Указ Президента України № 191/2009 від 26 березня 2009 р. „Про додаткові заходи щодо посилення захисту права власності”. Цими Указами Президента Кабінету Міністрів України за участю Верховного Суду України та Генеральної прокуратури України для забезпечення захисту прав та законних інтересів акціонерів при вирішенні корпоративних конфліктів доручено проаналізувати факти рейдерства та за результатами аналізу, з урахуванням міжнародного досвіду вирішення подібних питань внести в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України проекти законодавчих актів, зокрема й щодо встановлення кримінальної відповідальності за рейдерство[4].
Отже, насамперед і головним чином, мова йде про правову конструкцію, що включає, крім іншого, формулювання нової статті КК України, опираючись на яку можна буде більш ефективно виявляти й розслідувати рейдерскі захоплення.
Тобто, існує нагальна потреба формування й внесення в КК України самостійного нового складу злочину за назвою «Рейдерство». Переваги включення даного складу в КК України полягають у тому, що істотно полегшиться:
можливість виявлення й кваліфікації такого злочину й порушення кримінальної справи;
розслідування таких злочинів (доказова база стане набагато менш об’ємною), оскільки акцент буде зроблений на об'єктивній стороні;
полегшиться контроль і нагромадження статистики по розслідуванню такого типу справ.
Хоча проблем на цьому шляхи чимала. А.Орлеан та Р. Дурдиєв відмічають, що проблема криміналізації рейдерства обумовлюється складністю цього явища. По-перше, рейдерство може вчинятись кількома альтернативними або сукупністю різних дій (від ухвалення неправосудного рішення суду, шахрайства до звичайного фізичного насильства). По-друге, у вчиненні таких дій можуть брати участь різні співучасники (замовник або особа, інтересах якої вчиняються рейдерські дії; особа, яка безпосередньо організовує рейдерську схему; виконавці незаконних дій – складових рейдерської схеми). Очевидно, що окремі випадки рейдерства можуть надзвичайно відрізнятись один від одного і тому важко поєднати всі різновиди рейдерства в одному складі злочину[5, c.83].
Водночас рейдерство, що об’єднує указані злочини в особливу форму злочинної діяльності, має більш небезпечні наслідки, ніж будь-який із перелічених злочинів, вчинених окремо.
Злочинна діяльність, пов’язана з рейдерством, охоплює низку злочинів, що передбачені різними розділами КК України, але пов’язані єдиною метою та суспільно-небезпечним наслідком їх вчинення. Цим наслідком є встановлення контролю над юридичною особою чи її активами.
Для вчинення шахрайств рейдери можуть проникати в інформаційні масиви державних органів, фінансових установ чи інших організацій. Таке проникнення, по-перше, має бути протизаконним (обманним) і, по-друге, спрямованим на спотворення істинної інформації або внесення нової з метою введення в оману користувача. Електронно-обчислювальна техніка може слугувати засобом передачі фальшивих повідомлень, документів через систему Інтернет, електронну пошту тощо.
Слід окремо розглянути факти втручання корумпованих суддів у господарську діяльність підприємств при забезпеченні рейдерських захоплень шляхом ухвалення судових рішень, що явно виходять за межі компетенції суду. Рейдери ініціюють судові розгляди корпоративних спорів "своїми” суддями з метою поставити під сумнів законність права власності держателів великих пакетів акцій та блокувати роботу підприємства (шляхом усунення від участі у зборах акціонерів держателів великих пакетів, найбільш активних захисників підприємства тощо). Найчастіше рейдери домагаються виконання своїх вимог через "знайомих” суддів – шляхом невідповідного застосування інституту забезпечувальних заходів[1, c.25-26].
Нерідко "судові” схеми пов’язані з участю міноритарних акціонерів. Не отримуючи часто ніякого доходу від володіння своїми акціями і не маючи поняття про їх реальну ринкову вартість, ці особи можуть не лише залучатись до схем зі скупки пакетів акцій (продаючи свої акції або видаючи довіреності), але і, що найнебезпечніше, використовуватись для корпоративного шантажу. Інколи, видаючи довіреність представникам рейдерських груп на здійснення дій щодо їх акцій, у тому числі й на представництво їх інтересів у суді з усіма правами позивача, міноритарні акціонери фактично розширюють можливості атак рейдерів, які від імені цих акціонерів звертаються до суду із вигідними для себе вимогами[6, c.8].
Отже, за змістом рейдерство є корисливим заволодіням нерухомим чи рухомим чужим майном, вчиненому у різний спосіб (із застосуванням насильства, обману, зловживання службовим становищем або використання корупційних схем) з метою легалізації встановлення контролю над юридичною особою чи її активами.
До пропонованої правової конструкції необхідно зробити кілька пояснень: по-перше, у самому злочині за назвою «рейдерство» на центральне місце виводиться мета – корисливе заволодіння власністю (прав на майно, майнові об’єкти, інтелектуальні права) та (або) захоплення управлінських прав правомірного характеру. Інакше кажучи, рейдерство є легалізація встановлення контролю над розкраданням власності. Саме в цьому й складається головна суспільна небезпека даного злочину;
по-друге, можна було б, у принципі, обійтися й однією частиною даної статті, включивши в неї такий елемент, як участь (сприяння) посадових осіб у легалізації захопленої власності. Адже рейдерскі захоплення практично немислимі без активної участі в них (на різних стадіях) співробітників правоохоронних, що реєструють і інших державних або муніципальних органів. Однак включення в «основний» склад рейдерства державних або муніципальних посадових осіб істотно утруднить можливість застосування даної статті, тому що якщо не вдасться відразу ж (а то й взагалі) виявити співучасників із числа посадових осіб, то відсутність одного з елементів складу рейдерства не дозволить відповідним чином кваліфікувати даний злочин і провести його розслідування.
Інакше кажучи, таке конструювання статті позв’язане, швидше, з підстрахуванням з метою успішного розслідування. У той же час ми припускаємо, що на практиці будуть в основному проблемні випадки кваліфікації дій службових осіб, які або самі замовники або напряму зацікавлені в придбанні того або іншого активу, або ж якщо вони є безпосередньо рейдерами;
в-третіх, ми виходимо з того, що при рейдерских захопленнях порушення справи й розслідування можливе й по ст. 255 КК України. Запропонована конструкція дозволяє в рамках статті 255 мати мету організації злочинного співтовариства, а саме здійснення злочину «рейдерского захоплення», що повинно полегшити кваліфікацію й по даній статті, тому що характер даного злочину припускає якусь організацію послідовних дій із чітким розподілом ролей.
Мінусом даного підходу можуть стати всілякі зловживання новою тяжкою статтею КК України для зведення рахунків з непоступливими партнерами або власниками іменних цінних паперів. Будь-яка розмова про викуп частки можна піднести як спробу рейдерского захоплення й організувати на контрагента серйозний тиск.
Як видно з опису існуючих на нинішній день позицій по протидії рейдерству, обидві вони мають істотні недоліки й у випадку проходження який-небудь із них протидія рейдерству, спрямована на поліпшення умов ведення бізнесу в країні, може привести до зворотного ефекту. У зв’язку із цим, щоб уникнути руйнівних наслідків для економіки країни будь-які зміни в законодавстві можуть вироблятися тільки після всебічного обговорення й оцінки нововведень і їхніх можливих наслідків у широких суспільних колах: із залученням як державних органів, так і професійних учасників ринку корпоративних відносин, експертних, суспільних і правозахисних організацій.
Ми підтримуємо думку, що доцільним є введення кримінальної відповідальності лише за організацію рейду (рейдерського нападу). Злочинні діяння, вчинені окремими виконавцями на всіх етапах організації і здійснення рейдерського нападу, є наслідком діяльності організатора (організація злочинного об’єднання, керівництво ним, забезпечення його злочинної діяльності). Тому кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені рейдерськими групами чи організаціями, підлягає відповідно до закону (ч. 1. ст. 30 КК України) організатор[3, с.88].
Треба відмітити, що, на відміну від організатора, інші учасники рейдерських груп чи організацій не будуть нести відповідальності за всі злочини, вчинені під час рейдерського нападу.
Більше того, тому що рейдерство являє собою комплексне явище, протидія йому теж повинне носити комплексний характер і виявлятися на різних рівнях: як на рівні кримінального, корпоративного, адміністративного, цивільного права, так і на рівні економічної та кримінальної політики держави в цілому.
Список використаних джерел:
1. Чернявський С.С. Протидія злочинним захопленням суб’єктів господарювання як виявам рейдерства [Текст]: посібник / [С.С. Чернявський, О.Є. Користін, Я.В. Монастирський та ін.]; за заг. Ред О.М. Джужі. – К.: Київ. Нац.ун-т внутр. справ, 2009. – 60 с.
2. Гуторова. Н. Щодо встановлення кримінальної відповідальності за рейдество. Н. Гуторова // Юридичний радник. – 2007. –№2 (16). – С.6–9.
3. Камлик М.І. Рейдерство в Україні: сутність та засоби протидії. М.І. Камлик, М.А. Погорецький, В.П. Шеломенцев. // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2007. –№17. – С.69–88.
5. Орлеан А. Щодо криміналізації рейдерства. А. Орлеан, Р. Дурдиєв // Вісник Прокуратури. – 2007. – №8. – С.83-88.
6. Диба І. Обличчя зла або як боротися з рейдерством. І. Диба // Юридичний вісник України. – 2006. –№47. – с.8.
Источник: http://www.cic-wsc.org
