Релігія як інтеграційний фактор духовного життя суспільства
Гараніна Г. Г. доцент кафедри філософії, філософії права та юридичної психології Університету права ім. короля Данила Галицького
Формування нового світобачення в умовах демократичних процесів, які відбуваються в українському просторі свідчать про те, що релігія все ж таки залишається значним впливовим чинником на свідомість людей, інтегратором різних верств, груп, спільнот та суспільства взагалі. Світогляд значної кількості громадян пов’язаний з релігійним феноменом, поширеність котрого можна пов’язати із кризовими явищами у всіх сферах життя суспільства.
Українське суспільство сьогодні як ніколи потребує солідарності, суттєвих змін та орієнтацій на європейські стандарти. Але життєві труднощі спонукають частину громадян звертатись до релігії, довіряти церкві, які все ж таки тривалий час залишаються головним інтеграційним та визначальним фактором духовного життя суспільства. А тому вивчення стану релігійності та релігійних ідентифікацій це є, в якійсь мірі, ключ до розуміння не тільки впливу релігійних феноменів на соціум, але й розуміння самих суспільних процесів. Наприклад, можна зрозуміти як впливає релігійність на соціальну поведінку людей, на стабільність, солідарність, збереження цілісності суспільства.
На початку 2000 року в Україні було представлено 52 віросповідання, діяли 23,5 тис. релігійних організацій, 90 конфесій, течій і напрямів. Функціонувало 250 монастирів, 184 місії, 49 братств, 121 духовний початковий заклад, 7165 недільних шкіл і центрів катехизації. Понад 16,6 тисяч храмів, молитовних будинків, вели службу 21281 священників. Основне ядро конфесійної структури складає християнство (95%), до якого з симпатією ставиться переважна частина населення, що дозволяє назвати його важливим етнокультурним ідентидентом [1]. ]Починаючи з 1991року питома вага віруючих людей підвищилася на 32%, тобто процес релігійної самоідентифікації невпинно зростає.
Суть релігії залишається з властивими їй почуттями, світовідчуттями, світобаченням, виховним і моральним впливом. Позитивний імідж релігії і церкви, збільшення кількості релігійних організацій, течій, спільнот як традиційних, так і новітніх є свідченням цього. Різним церквам та релігійним організаціям підпорядковано п`ятдесят духовних навчальних закладів. При релігійних громадах різних конфесій організовано більше чотирьох тисяч недільних шкіл, які відвідують майже шістдесят тисяч дітей віруючих.
У нинішній Україні, згідно з даними різних досліджень, до категорії віруючих відносять себе 60-80% населення. Особливо помітним є звернення до релігії серед молоді. Це пов`язано з тим, що в неї відбувається процес становлення орієнтацій. Сучасні молоді люди поставлені в екстремальні умови: зміни в соціально-економічних, політичних відносинах супроводжуються кризою в духовній сфері. Вони самі змушені вирішувати, що для них являється більш цінним: відхиляти вже існуючі моральні норми чи інтегруватись в нові.
Сьогодні простежується тенденція розуміння, особливо віруючою молоддю, основ релігійної поведінки залежно від конфесійних вимог (відчутним є намагання пояснити, виходячи з основних догматів своєї релігії, правомірність та потребу відвідування релігійних служб, зібрань тощо). Це дає підставу припустити, що саме серед віруючої молоді поширюється тенденція самоідентифікації не лише на підставі зовнішніх релігійних чинників, як це було раніше, але й за внутрішніми потребами – розуміння сутності тих чи інших ритуалів, культів та обрядів.
Характерно, що молодь, яка є членом релігійних організацій, окрім відвідування релігійних богослужінь або зібрань, досить часто залучається до їх діяльності, яка спрямована переважно на допомогу знедоленим прошаркам суспільства – бідним, бездоглядним. Молоді люди працюють в реабілітаційних центрах, що належать релігійним організаціям. В таких центрах ведеться робота з наркоманами, з колишніми алкоголіками, з людьми, які потрапили в «глухий кут» і не знаходили виходу, потрапили в рабство, в залежність.
Молодь новітніх релігій досить активно займається також проповідницькою та місіонерською діяльністю. Члени громад здійснюють поїздки у релігійні табори як в межах країни, так і за кордоном. Це приваблює молодь, бо є нагода поїхати за кордон та познайомитися з різними людьми. Такі заходи виконують як освітянську функцію, так і обмін між різними релігійними громадами, вплив котрих у нашому суспільстві досить істотний через їх „прогресивність”.
Саме тому нас зацікавила проблема прихильності молоді до релігії, її впливу на формування особистості молодої людини, особливо те, як сьогодні релігія виступає в якості етнокультурного ідентифікатора, елемента національної культури, традицій, звичаїв, як аспект наступності поколінь, поваги до старших.
Помітно, що релігійна ідентичність змінюється, і, зокрема, у Прикарпатському регіоні ці процеси безумовно є специфічними. Для того, щоб зрозуміти суть цих змін нами було проведено соціологічне дослідження студентської та учнівської молоді Івано-Франківської області протягом 2006-2008 років, яке показало динаміку зміни відношення до релігії.
Вивчення релігійних ідентифікацій має значення для вироблення ставлення до релігії, релігійної політики та її реалізації у житті по утвердженню моралі і духовності. Стан релігійності ми розглядаємо як стійку систему релігійних ознак індивіда, групи, населення. Якщо її розглядати в динаміці, то треба відмітити про перехід її з одного стану в інший. Вивчаючи стан релігійності серед молоді Прикарпаття, ми в якості критерію релігійності фіксували ознаки свідомості молоді, поведінки, включення її в релігійні відносини.
Загальною ознакою релігійної свідомості є релігійна віра, тобто знання і прийняття релігійних ідей, понять, уявлень, догматів, упевненість в існуванні Бога, віра в Бога, Христа, Трійцю, віра в безсмертя душі, кінець світу, друге пришестя Христа і т.д.
Релігійний мотив є важливим моментом для вивчення релігійної свідомості, що передбачає релігійну потребу, віру, ідею, почуття і побуджує до релігійної поведінки. Це свого роду показник релігійної свідомості.
Важливим є визначення місця релігійних мотивів у системі мотивації поведінки. Релігійна поведінка – це сукупність дій індивіда, групи, які реалізують релігійні приписи, програми, норми, вчинки, тобто відвідування богослужінь, участь в них, виконання релігійних обрядів, святкування релігійних свят, здійснення культових дій в домашніх умовах і т. д. Тобто це є реалізація культової релігійної поведінки.
Результати проведених нами соціологічних опитувань дають підставу зробити такий висновок, що більший відсоток молодих людей вважає освіту та релігію схожими та пов`язаними між собою моральним впливом на формування світоглядних орієнтацій особистості молодої людини. Це підтверджується і тим, що більше 90% опитаних стверджують про доречність викладання в світських закладах дисциплін релігієзнавчого характеру якщо не в обов`язковому порядку, то за правом вільного вибору. Релігія, на їхню думку, виступає моральним стабілізатором суспільного життя, бо більшість релігійних систем спрямовують виховання на подолання притаманного людині егоїзму, і ті цінності, які релігія намагаються прищепити, значною мірою збігаються зі світськими суспільними потребами й вимогами. Наприклад, це повага до близьких, співчуття, взаємодопомога, гуманізм, недопущення насильства і злочинів.
Слід відмітити, що у Прикарпатському регіоні склались такі релігійні типологічні схеми. Значна частина молоді (77%) є релігійною, частина (18%) на рівні релігійності і не релігійності, а також частина (5%), яка не має властивостей релігійної свідомості, віри і тільки проявляє деякі ознаки релігійної поведінки, тобто бере участь в деяких ритуалах і відвідує церкву по святкових днях, з метою спілкування і т. д. Тобто, частина молоді не вважає себе релігійною, і в той же час не являється нерелігійною в повній мірі, бо хоч частково є включеною у функціонування релігійної системи. Разом з тим, треба вказати і на те, що спостерігається різна ступінь релігійності, але більша частина молоді Прикарпаття все ж таки вважає себе віруючою.
Література
1. Соціокультурні ідентичності та практики /Під ред. А.Ручки. – К: Інститут соціології НАН України, 2002. – 314 с.
2. Єленський В.Є. Релігія. Церква. Молодь. / В.Є.Єленський, В.П.Перебенесюк.– К: АЛД, 1996. – 170с.
3. Дудар Н.П. Релігійність в українському соціумі: детермінанти і характеристики сучасного стану., автореферат на здобуття наук. ступеня к. соц. наук., / Н.П. Дудар. - К.2002. – 20 с.
Источник: http://www.cic-wsc.org
