УДК 364-3                                                 Бердар М.

студентка IV курсу

спеціальності соціальна робота

Карпатського інституту підприємництва

орГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ОПІКИ НАД дітьми-сиротами

Анотації. В даній доповіді висвітлено технології соціальної роботи з дітьми  сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування яка спрямована на створення турботливого середовища, та допомагає дитині розвиватися, сприяє соціалізації, тому існують різні альтернативні форми влаштування цієї категорії дітей.

Ключові слова: дитина-сирота, діти, позбавлені батьківського піклування, прийомна сім’я, опіка (піклування), удочеріння (усиновлення), дитячий будинок сімейного типу.

Вступ. За офіційною статистикою загальна кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, складає 100679 осіб. Слід зазначити, що це число лише приблизно відображає реалії життя, оскільки безпритульні діти, діти-жебраки, діти, що перебувають у диспансерах і т. п., не враховані у цій цифрі. Ця категорія дітей є найбільш соціально не захищеною, її представники потребують соціального захисту і не адаптовані до життя в суспільстві. Тому одним із пріоритетних напрямків державної  політики у сфері захисту прав дітей є соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. У результаті реформування державної системи опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, яке передбачало забезпечення пріоритетності влаштування дитини в сім'ї громадян, чисельність дітей у закладах для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, почала поступово зменшуватися, а чисельність дітей, влаштованих до прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу збільшуватися[2].

Дитина – сирота дитина, в якої померли чи загинули батьки, діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти.

Конвенція  ООН про права  дитини, прийнята у 1989 році й ратифікована Україною у 1991 році, наголошує, що дитині для повного та емоційно комфортного розвитку найкраще зростати в сім’ї, в атмосфері щастя, любові та взаєморозуміння. Саме в умовах сім’ї дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві. Тільки сім'я здатна забезпечити задоволення основних потреб дитини, надавати стимули для її подальшого розвитку, створювати стабільну атмосферу.

Дану тематику розкрито в працях таких науковців: Л. С. Волинець, Т. В. Говорун, І. В. Пєша, А. Й. Капська, Петрочко Ж. В., Холоденко О. В. та ін.

Мета написання даної доповіді полягає у висвітленні сучасних технологій соціального захисту дітей-сиріт.

Стабільність держави, її економічний розвиток значною мірою залежить від фізичного та духовного розвитку дитини, ставлення держави до проблем дітей, їх інтересів та потреб. Помітною тенденцією останніх років є відокремлення сім'ї від батьківства. Насамперед вона проявляється у значному збільшенні неповних сімей, часто в результаті свідомої відмови від реєстрації шлюбу, з метою отримання соціальної допомоги від держави. Все це і призводить до поширення сирітства в Україні, що має особливо загрозливий характер для такої його складової, як соціальне сирітство.

На розвиток та виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування спрямовані різні форми державного та сімейного влаштування, які умовно поділяють на два типи: історично усталені (державне утримання, усиновлення й опіка) та сучасні (прийомна сім'я й дитячі будинки сімейного типу).

Законом України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» визначено пріоритетність сімейних форм влаштування дітей зазначеної категорії. В Україні юридично закріпленими формами утримання та виховання дітей-сиріт є такі: сім'ї усиновителів, які юридично прирівняні до біологічної сім'ї; сім'ї опікунів і піклувальників; прийомні сім'ї; дитячі будинки сімейного типу; міждержавне усиновлення; державне утримання: заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування[4].

Аналіз технологій соціальної роботи з дітьми-сиротами показав, що загалом можна виділити наступні основні технології організації їх соціального захисту.

Встановлення державної форми опіки піклування над дітьми-сиротами здійснюється наступним чином. При розгляді питання щодо влаштування дитини до відповідного державного закладу враховується її вік, стан здоров'я і жодним чином не враховуються її власні побажання[5]. Оскільки влаштування до шкіл-інтернатів, дитячих будинків, будинків дитини передбачають наявність відповідних документів, то проміжним етапом стає влаштування дитини на тимчасове перебування до дитячої лікарні або притулку для неповнолітніх, що негативно впливає на стан психічного та соціального здоров'я кожної дитини. Одночасно спеціалістами з охорони дитинства ведеться збір документів, необхідних для влаштування в інтернатний заклад. Саме в цей період діти переживають стреси, пов'язані зі страхами за своє майбутнє, що вимагає довготермінової роботи по адаптації з боку інтернатних закладів. Загалом у 2013 році, за даними Держкомстату України, в Україні функціонувало: 78 шкіл-інтернатів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та спеціальних шкіл-інтернатів 27; 114 дитячих будинків, 48 будинків дитини та 55 будинків-інтернатів. Останніми роками спостерігається стала тенденція зменшення кількості вихованців інтернатних закладів.

Перспективною технологією соціальної роботи з дітьми сиротами є розвиток сімейних форм опіки та піклування. Встановлення опіки та піклування - це влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім'ї громадян України, які перебувають переважно в сімейних, родинних відносинах із цими дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту прав та інтересів. Ця процедура передбачає виховання неповнолітніх дітей, а також захист їхніх особистих і майнових прав та інтересів (глава 19 Сімейного Кодексу України, глава 6 Цивільного Кодексу України ). На сьогодні це єдина можливість для дитини перейти з однієї сім"ї в іншу без проміжного перебування в державній установі.

Опіка (піклування) є найбільш усталеною державою формою влаштування на виховання в сім’ю дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли чотирнадцяти років, а піклування – над дітьми віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опікуном (піклувальником) може бути повнолітня дієздатна особа. При призначенні опікуна  враховуються особисті якості особи, її ставлення до дитини (Сімейний кодекс, стаття 244). Однією з умов оформлення опіки є бажання самої дитини щодо призначення певної особи її опікуном (піклувальником). Дитина, над якою встановлено опіку (піклування), не втрачає статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, що передбачає державні пільги, передбачені для такої категорії дітей. За такими дітьми зберігається право на аліменти, пенсії, інші соціальні виплати, на відшкодування у зв’язку з втратою годувальника[2].

Сьогодні досить поширеною стала технологія піклування над дітьми-сиротами, яка передбачає створення дитячих будинків. У дитячому будинку сімейного типу формування особистості дитини відбувається в природних умовах, вплив батьків-вихователів на світогляд і самоусвідомлення дитини має вирішальне значення. Дитячий будинок сімейного типу - окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням та спільного проживання не менше п’яти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (Сімейний кодекс України, стаття 256-2).

Прийомна сім'я - сім'я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, що добровільно за плату взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість рідних та прийомних дітей у сім'ї не повинна становити більше п'яти осіб[1].

Усиновлення (удочеріння) є найбільш прийнятною і сприятливою формою виховання, за якої дитина в правовому відношенні повністю прирівнюється до рідних дітей, набуває в особі усиновителів батьків, рідну сім’ю. У статті 207 Сімейного кодексу України визначено поняття усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування: “...прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу ”.

Висновки. Вивчення даної проблеми дозволяє стверджувати, що причиною викривлення особистісного досвіду дитини можна вважати вплив фактора деривації, тобто відсутність, обмеження або недостатність матеріальної й духовної турботи про дитину, необхідність для її виживання і повноцінного розвитку.  Родина - найкраще місце для повноцінного життя та розвитку дитини. Саме сім’я як безпосереднє соціальне оточення має максимальні, порівняно з іншими соціальними інститутами, можливості для поступового залучення особистості до світу соціальних та емоційних цінностей. Та нажаль соціально-економічна криза в Україні, спричинена періодом трансформації економічної системи, призвела до катастрофічного погіршення життєвих умов громадян. Унаслідок цього поширилися негативні явища в суспільстві, збільшився тиск на сім’ї. Бідність та соціальний розлад суттєво знизили спроможність батьків опікуватися своїми дітьми.

На сьогоднішній день в Україні діють такі форми вирішення проблем дитини, яка втратила рідну сім’ю, як: усиновлення; опіка та піклування; виховання у дитячому будинку сімейного типу. Можна відмітити, що всі ці форми мають, як позитивні, так і негативні особливості.

Список використаних джерел

1. Бевз Г. М., Капська А. Й., Комарова Н. М. Технології створення та функціонування прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу: Зб. метод. матеріалів.- К.: Держ. ін-т проблем сім’ї та молоді, 2003. - 188 с.
2. Звєрєвої І. Д. Оцінка потреб дитини та її сім'ї / За заг. ред. Звєрєвої І. Д. Авт.: І. Д. Звєрєва, З. П. Кияниця, В. О. Кузьмінський, Ж. В. Петрочко, І. Саммон - К.: Держсоцслужба, 2007. - 144 с.
3. Закон України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 13 січня 2005 р. № 2342-IV
4. Капська А. Й. Соціальна робота: Навчальний посібник, - Київ: Центр навчальної літератури. 2005. – 328
5. Капська А.Й. Технології соціально-педагогічної роботи: Навч. посібник. - К., - 372с.