МИСТЕЦЬКА СПАДЩИНА ГАРТМАНА ВІТВЕРА - Роман ДЗЮБАН - Проект "Новая Готия" - Статьи и научные публикации /articles & science - Publisher - Азовское Отделение Академии ЭНиПД /AES&E
"Azov Academy"Среда, 2016-12-07, 10:33 AM

Приветствую Вас Гость | RSS
Главная | Publisher | Регистрация | Вход
Меню сайта

Категории раздела
Международные научные конференции - Форумы [62]
Материалы ИНТЕРНЕТ конференций и Форумов с указанием участников, целей и новых идей, появившихся в результате их проведения
Программа "Красная книга культур Европы" [17]
Обоснование и основные итоги выполнения программы по греческому, армянскому и болгарскому этносам, а также по региональным культурам украинского народа
Проект "Новая Готия" [38]
Раскрываются истоки украинской государственности и глубоких историко-культурных связей украинцев с германскими народами, которые имели независимое государство на территории Украины до 1775 г.
Закон сохранения труда и закон неуничтожимости интеллектуально-духовного труда в экономике и истории [68]
Раскрываются особенности проявления закона сохранения труда в экономике государств Восточной Европы и индустриально-развитых стран, а также приводятся факты подтверждающие существование закона неуничтожимости интеллектуально-духовного труда в исторической ретроспективе и при анализе наиболее важных сфер человеческой деятельности
Премия"Голика-Гули-Каримова-Васильева"Кумпана; Медаль"Св.Игнатия,Митр.Готии и Кафы&qu... [12]
История становления "Премии Кумпана", её лауреаты, Положение о присуждении, НАЦЕЛЕННОСТЬ на общецивилизационные ценности; История учреждения Академической Международной Медали "Святого Игнатия, Митрополита Готии и Кафы", её лауреаты, кандидатуры выдающихся экономистов на присуждение Медали, одобренные Академиком, проф. Валерием Васильевым, Положение о присуждении и не публичный характер вручения, что необходимо при осуществлении реальной духовной поддержки
Поддержка интеллектуально-духовных Лидеров Мира, защита Прав Человека, работа с МБЦ- Кембридж и АБИ [39]
Создание номинации Интеллектуально-Духовные Лидеры Мира, первые её номинанты в 2004 году; защита Прав Человека в Украине; кандидатуры в справочные издания Международного Биографического Центра в Кембридже и в издания Американского Биографического Института

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Главная » Статьи » Статьи и научные публикации /articles & science » Проект "Новая Готия"

МИСТЕЦЬКА СПАДЩИНА ГАРТМАНА ВІТВЕРА - Роман ДЗЮБАН
Роман ДЗЮБАН
 
 
МИСТЕЦЬКА СПАДЩИНА ЛЬВІВСЬКОГО СКУЛЬПТОРА
ГАРТМАНА ВІТВЕРА
 
      Відома ще з XVII століття своїми мистецькими традиціями, родина Вітверів походить з найзахіднішої австрійської провінції - Тиролю. Вона дала нашій культурі скульптора Гартмана Вітвера. Донедавна ми мало що знали про нього, не було навіть точно відомо де і коли він народився й помер [1]. Творчо працював цей майстер у Львові. Тут, на Личаківському кладовищі до сьогодні збереглися його роботи [2].
      Наш огляд почнімо з 10-го поля цвинтаря, з найкращої, можливо, личаківської скульптури мистця. На постамент з урною, повна тихого смутку, спирається постать молодої жінки. Риси обличчя явно портретні (іл. 1). Пам'ятник, перенесений тепер аж до самої алеї, містився колись у глибині поля, за обеліском вірменському архиєпископові Тумановичу - там ще й досі зацілів первісний постамент. Стояв він на могилі Юліанни Зіфітліх, уроджено; Шрагнер, яка померла 1809 року. На тильному боці скульптури - підпис майстра М: Witwer. (Літера В:під підписом - це початок слова Bilderhauer, тобто скульпторе). Саме цей підпис навів на думку, що справжнє ім'я мистця було не Гартман (у перекладі з німецької мови означає „тверда, міцна або ж сувора вдачею людина"). Вперше це припущення висловила дослідниця львівського міщанства доби класицизму, львівський архівознавець Марія Мурин. Саме їй пощастило виявити в метричних книгах колишнього львівського костелу бернардинів запис з іменем і прізвищем Міхаеля Вітвера, який був одружений і мав сім'ю. Вона припустила, що напис на надгробку належить майстрові Міхаелю Вітверові. Втім ні енциклопедія К. Вурцбаха, ні енциклопедія У.Тіма й Ф. Бекера не ідентифікують львівського Гартмана з Міхаелем, хоч про цього останнього й згадують. Так, згідно з Вурцбахом, скульптор М. Вітвер, правдоподібно, походив з Тиролю, працював у цісарсько-королівській Академії образо­творчих мистецтв і 1799 року здобув першу нагороду в скульптурній класі, ате про його подальшу діяльність автор енциклопедії відомостей не має [3].
      У. Тім і Ф. Бекер указують на те, що деякі дослідники ототожнюють Міхаеля Вітвера з Йоганом-Міхаелем Вітвером, який народився 1 червня 1775 року в славному своїми мистецькими традиціями тирольському містечку Імст. Його батько Иосиф-Антон і молодший брат Яків також були скульпторами. Серед предків і побічних гілок цієї родини зустрічаємо архітекторів і художників [4].
      Крапку над „і" в цьому питанні поставлено після того, як у фондах львівського Історичного архіву пощастило виявити унікальний метричний запис. Збережена метрична книга належала лікарні парохії костелу Св. Антонія у Львові. Запис повідомляє, що Гартман Вітвер, католик, Sculptor in lapide, помер 9 липня 1825 року від тифу ( Febr. nervosa) на 52 році життя [5].
    Крім вищезгаданої, відомі ще три підписані скульптурні роботи Вітвера. Зокрема хрест, що стоїть на 2-му полі над могилою Анни з Подольских Дульської на сьогодні чи не найстаріша його робота на цвинтарі. На майже повністю залитому бетоном цоколі, з тильного боку вгорі, добре читаються літери М: W: (гл. 2,3).
     Третій підпис майстра виявлено під скульптурною композицією, яка вивершує колишній будинок Піллерів (тепер дім ч. 8 на розі вулиць Вин-ниченка й Личаківської) [6].
     Четвертий підпис: М: WITWER. міститься під алегоричною постаттю юнака, що в скорботі спирався на високий постамент. Це надгробок померлої в Ліску 25 листопада 1808 року Антоніни з Павшів Рациборовської. її тлінні останки перевезли до містечка Милятин Новий, що біля Львова, й поховали в підземеллях місцевого костелу. Невдовзі, як свідчить напис на постаменті, ЇЇ чоловік Пій помістив цей пам'ятник у милятинському костелі. На жаль, надгробок дуже пошкоджений. Алегорична постать розбита. Збереглися, одначе, Її уламки й високий постамент, увінчаний символічною „урною з прахом". Урну обплітає змія, що пожирає свій хвіст. Символічне значення має також розірваний ланцюг, який немовби оперізує верхню частину постамента. Надгробок мармуровий, з бронзовими елементами. Світлини цієї пам'ятки нещодавно опублікував Даріуш Новацький, проте в опису неточно передав підпис майстра. Так, літеру М: він трактує як Н:, не розшифровує двох останніх літер у підписі [7]. (Напевно, С: означає Caelator (лат.) - скульптор.)
      Відзначимо також, що на 19-му полі Личаківського цвинтаря над значно пізнішим похованням родички Рациборовських Францишки з Моравських Соколовської, у другому шлюбі Стжелецької (1820 - 1893), стоїть пошкоджена (без голови) постать юнака, що спирається на постамент з урною. Майстерність виконання схиляє до думки про авторство Г. Вітвера (in. 4).
     Прибувши до Львова, майстер у творчих шу­каннях звернувся до греко-римської спадщини. Як відзначив відомий український мистецтвознавець Дмитро Степовик, скульптор удався „до засобів алегорії, намагаючись створити не образ по­мерлого, а персоніфікацію людського стану - постать Скорботи у вигляді постатей жінки та юна­ка. Він багато працював над пошуком неквапли­вого ритуального руху, повного розпачу, над жестом, в якому б виражався душевний біль. Вітвер приніс у Львів традиції віденського класицизму в його кращих гуманістичних варіантах. Його надмогильні пам'ятники відзначаються великою експресивністю і реалістичною передачею люд­ського переживання" [8].
      Як подає львівський скульптор Ю. Марковський, однією з перших серед личаківських скульптур майстер створив високу, на постаменті близь­ко чотирьох метрів, алегоричну композицію (була встановлена на 7-му полі) [9]. На колону із завершенням у формі жіночого погруддя спиралась фігура янгола. Зліва від колони на нижчій сходинці стояла постать молодої жінки в шатах жриці з діадемоподібним вінком на голові. У піднесених руках жінка тримала велику посудину-слізницю (лакримаріум). Друга, природних розмірів фігура жриці зі смолоскипом у руках, була з правого боку колони (іл. 5). Постаті двох геніїв із зажуреними обличчями стояли на найнижчих сходинках під колоною і доповнювали алегорію смутку. Невідомо, кому була присвячена ця композиція. Згодом занедбаний пам'ятник демонтовано й розпродано частинами. Так, постать одного з геніїв (іл. 6, 7) ще кілька років тому стояла біля гробниці Генрика Товарницького (1840-1897) на 71-му полі кладовища. Тепер уламки генія й жриці зі смолоскипом переховуються в каплиці Пайончковських. Ще один елемент композиції - жриця зі слізницею в руках, стоїть поблизу на полі 71а над гробницею ветеринарного лікаря Якуба Печонки (іл. 8). На жаль, бракує голови скульптури [10].
 
        Досить загадкова скульптура Непорочної Діви Марії з молитовно складеними руками, що досить непогано збереглася на 7-му полі. Під ногами Марії, обкрутивши земну кулю, у передсмертних корчах вигинається пружне тіло змія. Бароково вирішена скульптура міститься на архітектурно збудованому постаменті, характерному для пізнього класицизму. Пам'ятник зведено над мо­гилою Марії-Анни з Калиновських Понінської. познанської воєводини, яка померла у Львові 19 жовтня 1797 року. Дослідник Личаківського кладовища С.Ніцея, слідом за Ю. Марковським. уважає, що скульптуру виконав Г. Вітвер [11].
     Дуже подібну до личаківської постать Богородиці встановлено на необарокових, споруджених у 1901 році, сходах уже згадуваного парафіяльного костелу Св. Антонія у Львові. А. Бох-нак гадав, що автором її був Себастіан Фессінґер. а 3. Горнунґ приписував її різцеві Фабіана Фессінґера [12]. Проте інакше трактовані бганки вбрання, форму голови й спосіб виконання волосся личаківської фігури не можна приписувати виконавцеві фігури з-під костелу Св. Антонія. На нашу думку, скульптуру, створену Ф. Фессінґером за невідомих тепер обставин, піднято на постамент, виготовлений у майстерні Г.Вітвера13. „Невітверівське" трактування бганок драперій і завитків волосся змушує заперечити його руку. Постамент прикрашено гербами й рельєфом урни, які композицією й манерою виконання аналогічні гербам і урні (іл. 14, 15) ще одного пам'ятника, зведеного у формі обеліска над могилою галицького губернатора (в 1795 -1802 pp.) Йоґана Ґайсрука (стоїть через алею навпроти на 10-му полі). Колись вони за тогочасним звичаєм і, мабуть, для кращого збереження пісковику, були вкриті поліхромією, рештки якої лишилися на одному з гербів.
    Майстерні Г. Вітвера слід приписати пам'ятник на могилі вірменки Розалії Вартанович, яка померла в 1799 році (10-те поле). Вертикальні листяні обраму­вання обабіч розп'яття на постаменті М. Понінської і епітафійного напису Р. Вартанович трактовані аналогічно, трикутний фронтон із зображенням черепа (не зберігся) ідентичний фронтонові вищеописаного пам'ятника Понінській.
     Неподалік, на 6-му полі, звертає на себе увагу надгробок на могилі батька й сина Юзефів Шабінґерів (помилково могилу приписують Юзефові й Тересі з Вайґелів Шабінґерам) [14]. З-під різця майстра постав образ засмученої молодої жінки, яка в глибокій задумі лівою рукою спирається на постамент. її права рука ховається в складках одягу. Тереса Шабінґер, у другому заміжжі - Пах (похована неподалік), поставила цей пам'ятник над могилою першого чоловіка й сина. А себе, очевидно, увічнила в постаті жалібниці. Риси обличчя явно портретні. Пам'ятник завершувала, як здогадуємось, символічна „урна з прахом".
      На 7-му полі збереглася скульптура жалібниці (постамент утрачено). Майже по коліна вона заглиблена в землю, що заважає правильному сприйняттю її пропорцій. Попередньо, як і С Ніцея [15], ми пов'язували цю роботу з майстернею Шімзерів. Проте характерні бганки драперій на грудях, як і загальне трактування їх, що підкреслює, а не ховає форми постаті, а також майстерно опрацьовані кисті рук, усе ж таки схиляють нас на користь Г. Вітвера.
     На анатомічну досконалість вітверівських скульптур, а також техніку виконання їх указував ще Юліан Марковський. Він відзначав, що роботи Г. Вітвера „відрізняються особливо від робіт пізніших різьбярів старанним викінченням м'язів рук, обличчя й очей. А спосіб трактування волосся нагадує нам італійську школу, яка існує ще до сьогодні" [16]. На цьому ж таки полі - саме за згаданими характерними ознаками - ми наважуємося приписати Г. Вітверові скульптуру юнака в ніші, перенесену з колишнього львівського цвинтаря на Папарівці. Надгробок, певно, належить відомій львівській родині Кісельків [17]. Нововиявлені на 8-му полі фігуру юнака, який утирає сльози, і скульптуру жінки, що стояла біля постаменту львівського купця Казімежа Ґюртлера, також приписуємо різцеві Г.Вітвера. Скульптор трохи „осучаснює" античні постаті. Так, рукава в жалібниць за модою початку XIX століття прикрашені ґудзиками, у чоловіків - пишні бурці. З літератури нам відома фігура жінки, котра, як подає С. Ніцея, обіймала шию лебедя (насправді - журавля). Вона дуже нагадує скульптуру мармурового надгробка Катерини Яблоновської, виготовленого Г. Вітвером у 1806 році і встановленого в міському латинському катедральному костелі Личаківський пам'ятник стоїть біля алеї на 12-му полі над могилою урядника львівського магістрату Юзефа Войнара. Пальці лівої руки, що свого часу обіймали журавлину шию, обламані Згодом замість утраченого журавля додали смолоскип з полум'ям донизу, що символізує згасле життя. Важкий факел надто контрастує зі стрункою жіночою постаттю. Драперії, зібгані на грудях витончені руки й пальці (на правиці), видовжена шия й заокруглена голівка жінки - основні ознаки, що вирізняють цю роботу Г. Вітвера.
      Цей майстер є також співавтором найстарішої на Личаківському кладовищі каплиці-усипальні родини Дунін-Борковських. Каплиця добре проглядається з багатьох позицій невеликого первісно кла­довища, вона стоїть на 6-му полі - одному з найдавніших. Можливо, спочатку це був цвинтарний костелик. Напис на фасаді сповіщає, що каплицю споруджено в 1812 році. Хто проектував будівлю -невідомо. Ще донедавна тимпан її оздоблював герб Дунін-Борковських, а фронтон увінчувала міфічна постать Харона (не збереглася). Як можна судити з і збережених світлин, пластичне моделювання фігури й складки одягу характерні для творчого почерку Г. Вітвера. Напівзігнута права нога Харона дуже нагадує моделювання ноги Діани - скульптури над одним з фонтанів на львівській площі Ринок (іл. на с 4 обкл.). В обох постатях додержало класицистичної статуарності поз - такої прикметної для віденської традиції. Голова фігури Харона дуже подібна до голови ринкової фігури Нептуна.
      Наприкінці 1980-х років карниз каплиці остаточно обвалився. Тепер каплицю відбудовано, однак бракує постаті Харона, а також одного з класичних елементів карниза - сухариків, що істотно нівелює загальне враження від цієї, безперечно, мистецької споруди. На жаль, відсутній у тимпані герб Дунін-Борковських, а шпиль даху завершує відновлена після пожежі в спрощених і видозмінених формах сигнатурка. Як і раніше, чотири коринфські колони підпирають карниз. Поміж них, обабіч дверей, стоять дві, на людський зріст, скульптури. Ліворуч - постать юнака (п. 29). Почуття розпачу відбилося на його обличчі. Фігура збереглася порівняно добре, але права рука відбита. Праворуч - постать жалібниці, яка затуляє обличчя покривалом. Постаменти, як і скульптури, виконані з полянського пісковику. Раніше їх супроводили віршовані епітафії. Складки драперій тракто­вані аналогічно, як і в постаті відомої Вітверової „Жалібниці з клепсидрою" на 7-му полі.
      На 2-му полі над могилою Катрін Ґрасель (померла 8 березня 1817 р. у віці 22 років) на зламану колону спирається жалібниця. її теж приписуємо різцеві Г. Вітвера.
    Скульптура святого Станіслава (7-ме поле) - ще одна робота мистця. Встановлено її на високому постаменті над могилою Станіслава Новицького (1785-1815) - поручника польської армії. Святий Станіслав - у єпископських шатах, у лівій руці тримав жезло (тепер утрачене). Права кисть руки в жесті благословіння. Внизу, з-під ніг святого, виходить з ніші, склавши руки в молитві, людина. Ліворуч, на високому цоколі - родинні герби покійного й військові атрибути. На жаль, пам'ятку дуже пошкоджено - відбито голову, зламано жезло.
      Ґ. Вітверові можемо приписати ще дві роботи. Перша - це постать юнака, що втирає сльози.
     Риси обличчя, очевидно, портретні. Скульптура стояла колись на іншому місці. Загалом це поле (14-е) дуже потерпіло у 1918 році під час українсько-польської війни.
     Друга робота (11-е поле) - фігура юної дівчини біля гробниці (пізнішого часу) вірменської родини Нікоровичів.
     Значний мистецький спадок залишив Гартман Вітвер і в царині оздоблення львівських будинків. Так на вулиці Шевській, яка за життя майстра називалася Дикастеріальною, під ч. 10 і 12 збереглися два будинки. Г. Островський виконання гірлянд над балконом і десяти рельєфів із зображеннями міфічних персонажів на будинку ч. 10 приписує різцям Г. Вітвера й Антона Шимзера [18]. За манерою виконання ці рельєфи дуже нагадують рельєфи долішнього ярусу кам'яниці ч. 8, яка стоїть на розі сучасних вулиць Винниченка й Личаківської і ко­лись належала відомій родині друкарів Піллерів. На нашу думку, рельєфи походять з майстерні Г. Вітвера. Гірлянди пізнішого часу виконані в сти­лі ампір. Саме цей будинок вивершує вже згадувана сигнована скульптурна композиція Г. Вітвера. Він і А. Шимзер працювали над рельєфами будинку ч. 1-3, колишнього Земельного кредитного товариства, який стоїть на розі теперішнього проспекту Свободи й вулиці Коперника. Дім первісно будовано для багатої львівської родини Гавснерів. Автором скульптурних рельєфів лівої частини будинку, виконаних у 1809 - 1811 роках, Г. Островський називає Г. Вітвера, правої, створеної у 1821 - 1822 роках, - Антона Шимзера. В історико-архітектурному нарисі про Львів Т. Трегубова й Р. Мих подають як автора цих рельєфів тільки Г. Вітвера [19]. На нашу думку, лише рельєфи з боку вул. Коперника можна приписати майстерні Г. Вітвера.
       Та чи не найцікавіший так званий будинок Пір року на вулиці Вірменській, ч. 23. Між вікнами другого й третього поверхів у неглибоких нішах бачимо п'ять рельєфів, чотири з яких алегорично відображають пори року. Центральний рельєф, згідно з латинським написом над ним, - це зображення римського бога посівів Сатурна. Він нагадує бога часу Хроноса зі шпиля личаківської каплиці Дунін-Борковських. Впадає в око типово вітверівське трактування м'язів, волосся голови й бороди (як у Нептуна з площі Ринок) [20]. Особливу увагу привертають чотири алегорії пір року з типово українськими сценами селянської праці й відпочинку. Стилістично вони належать уже новій епосі -Романтизму. Проте сюжет - класицистичний. Ці рельєфи дають підставу приписати майстерні Вітвера, а то й самому майстрові ще один пам'ятник на Личакові  - саркофаг родини барона Ернеста фон Кортума (помер у 1811 р.) на 10-му полі.
    Кортум - поліглот, учений і письменник, секретар останнього польського короля Станіслава-Августа Понятовського. Пам'ятник деякий час стояв на території підльвівського фільварку, так званої Кортумівки. Згодом його демонтували й перенесли на Личаківський цвинтар. Два рельєфи саркофага, як і в будинкові на Вірменській, вирізьблені в невеликих заглибинах. На одному з них - війсь­кові регалії (in. 36), на другому - знаряддя праці, що характеризують широке коло зацікавлень цього вченого й високого австрійського урядовця. Завважуємо виразні спільні ознаки між цим рельєфом і рельєфом будинку Пір року. Так, аналогічно трактує скульптор чепіги й колеса плугів; корони дерев на пейзажному тлі вирізьблені так само, як і в осінній сцені тіпання конопель.
     До творчих здобутків Г. Вітвера залічуємо й оздоблення будинку на вулиці Вірменській, ч.21, де тепер міститься управа товариства „Просвіта" (три барельєфи під вікнами другого поверху).
      Палац на вулиці Зеленій, ч. 24, де нині бібліотека, був збудований для родини Шептицьких. Згодом дім перейшов до Леваковських і ця назва лишилася за ним дотепер. Чотири рельєфи під вікнами другого поверху приписують якщо не Г. Вітверові безпосередньо, то його майстерні.
      Чотири скульптури античних богів - Нептуна, Діани, Адоніса й Амфітріти, що їх свого часу виго­товив Г. Вітвер, і досі оздоблюють площу Ринок. Це, безперечно, найхарактерніші роботи мистця.
      Наш огляд, звичайно, далеко не вичерпує означеної теми. Мистецька спадщина Г. Вітвера - найвидатнішого львівського класицистичного скульптора - потребує ґрунтовного монографічного дослідження.
 
ПРИМІТКИ
 
1. Дещо подано в нашій попередній публікації (Дзюбап Р. Гартман Віт­вер: Деякі штрихи до біографії та творчості Митця // Поступ. - 1998. № 210. - 7 листоп. - С.10). Тут уточнюємо й доповнюємо опри­люднені в ній відомості, а також виправляємо допущені помилки.
2. Зазначимо, що нині кладовище дуже занедбане, заросле чагарника­ми й бур'янами. Скульптури псуються як від кислотного львівського повітря, так і від рук сучасних варварів. Цвинтар нібито закритий і має титул заповідної території, а насправді є звичайнісіньким комуналь­ним підприємством. На ньому ховають не тільки заслужених, а й грошовитих, при цьому часто завдаючи шкоди сусіднім давнім високохудожнім надгробкам. Не минає й року, щоб тут не скоїлося якесь чергове цвинтарне мародерство. За таких умов найдавніші й найцінніші пам'ятники можуть з часом узагалі зникнути. Трагедії Личакова можна зарадити лише на загальнонаціональному рівні.
3 Wurzbach С. von. Biographisches Lexikon des Kaiserthums Osterreich. - Wien,1889. - S.179; ThiemeU., Becker F. Allgemeines Lexikon derbilden-den Kiinstler von der Antike bis zur Gegenwart. - Leipzig,1947. - S.145.
4 Thieme U., Becker F. Op. cit. - S.145.
5. Центральний державний історичний архів України, м. Львів. -Ф.618. - Оп.2. - Спр. 1053. - Арк. 117зв.
6. Слід додати, що на вулиці Пекарській під ч. 13 міститься палац у стилі неокласицизму, на аттику якого є значно старіша скульптура Фортуни чи мелюзини (1814 p.). Дім свого часу надбудовано й скульптуру піднято вище. Анатомічні пропорції і драперії фігури цілком відповідають „вітверівським".
7. Koscioly і klasztory rzymskokatolickie dawnego Wojewodztwa Ruskiego. Krakow, 1996. -T.4. - S. 76.
8. Степовик Д.В. Українське мистецтво першої половини XIX століття. - К.,1982. - С.69.
9. Markowski J. Cmentarz Lyczakowski w opisie pomnikowych rysow z cmentarzy lwowskich W.Ciesielskiego. - Lwow, 1890. - S.14.
10. Кілька років тому А. Меркешин передав дирекції кладовища голови цієї та інших, урятованих ним від цвинтарних мародерів, скульптур. Проте пам'ятку досі не відреставровано.
11. Nicieja S. S. Cmentarz Lyczakowski we Lwowie w latach 1786-1986. - Wrociaw,1989.-S.48.
12. Pencakowski P. Kosciol parafialny p.w. sw. Antoniego we Lwowie (dawniej klasztorny oo. Franciszkanow konwentualnych) // Koscioly і klasztory rzym­skokatolickie dawnego Wojewodztwa Ruskiego. - Krakow, 1993. -T.l. - S.50.
13.Сама ж майстерня, як установила М. Мурин, містилася в районі теперішньої вулиці П. Дорошенка. Будинок не зберігся.
14.Інформація від п. Марії Мурин.
15. Nicieja S. Opcit.-S. 79.
16. Markowski J. Op. cit.- S. 12.
17. Інформація від п. М.Мурин.
18. Островский Г. Львов. - Ленинград, 1982. - С.164.
19. Трегубова Т. О., Мих P.M. Львів.- К.,1989. - С.122.
20. Mafikowski Т. Poczajki nowozytnego Lwowa w arcbitekturze. - Lwow, 1932. - S.52.
 
Вперше надрукована у 2004 р. у часописі "Пам'ятки України:
історія та культура"


Источник: http://perso.wanadoo.es/derfonia.s.l./359%20documento.htm
Категория: Проект "Новая Готия" | Добавил: Vasiljev (2011-11-14) | Автор: Роман ДЗЮБАН
Просмотров: 2286 | Теги: Тіроль, Dr Alexander Vasiljev-Muller, Міхаель Вітвер, Sculptor in lapide, Роман ДЗЮБАН, ГАРТМАН ВІТВЕР, Lemberg, Bilderhauer | Рейтинг: 5.0/2 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа

Поиск

Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Отдых в Карпатах


  • Copyright MyCorp © 2016