„ЛІНІЯ БЕРЕНСА"-Микола БЕВЗ-Ігор ОКОНЧЕНКО-ІДЕНТИФІКАЦІЯ АРХІТЕКТУРИ ЛЬВОВА - Проект "Новая Готия" - Статьи и научные публикации /articles & science - Publisher - Азовское Отделение Академии ЭНиПД /AES&E
"Azov Academy"Воскресенье, 2016-12-04, 3:55 AM

Приветствую Вас Гость | RSS
Главная | Publisher | Регистрация | Вход
Меню сайта

Категории раздела
Международные научные конференции - Форумы [62]
Материалы ИНТЕРНЕТ конференций и Форумов с указанием участников, целей и новых идей, появившихся в результате их проведения
Программа "Красная книга культур Европы" [17]
Обоснование и основные итоги выполнения программы по греческому, армянскому и болгарскому этносам, а также по региональным культурам украинского народа
Проект "Новая Готия" [38]
Раскрываются истоки украинской государственности и глубоких историко-культурных связей украинцев с германскими народами, которые имели независимое государство на территории Украины до 1775 г.
Закон сохранения труда и закон неуничтожимости интеллектуально-духовного труда в экономике и истории [68]
Раскрываются особенности проявления закона сохранения труда в экономике государств Восточной Европы и индустриально-развитых стран, а также приводятся факты подтверждающие существование закона неуничтожимости интеллектуально-духовного труда в исторической ретроспективе и при анализе наиболее важных сфер человеческой деятельности
Премия"Голика-Гули-Каримова-Васильева"Кумпана; Медаль"Св.Игнатия,Митр.Готии и Кафы&qu... [12]
История становления "Премии Кумпана", её лауреаты, Положение о присуждении, НАЦЕЛЕННОСТЬ на общецивилизационные ценности; История учреждения Академической Международной Медали "Святого Игнатия, Митрополита Готии и Кафы", её лауреаты, кандидатуры выдающихся экономистов на присуждение Медали, одобренные Академиком, проф. Валерием Васильевым, Положение о присуждении и не публичный характер вручения, что необходимо при осуществлении реальной духовной поддержки
Поддержка интеллектуально-духовных Лидеров Мира, защита Прав Человека, работа с МБЦ- Кембридж и АБИ [39]
Создание номинации Интеллектуально-Духовные Лидеры Мира, первые её номинанты в 2004 году; защита Прав Человека в Украине; кандидатуры в справочные издания Международного Биографического Центра в Кембридже и в издания Американского Биографического Института

Статистика

Онлайн всего: 9
Гостей: 9
Пользователей: 0

Главная » Статьи » Статьи и научные публикации /articles & science » Проект "Новая Готия"

„ЛІНІЯ БЕРЕНСА"-Микола БЕВЗ-Ігор ОКОНЧЕНКО-ІДЕНТИФІКАЦІЯ АРХІТЕКТУРИ ЛЬВОВА
Микола БЕВЗ, Ігор ОКОНЧЕНКО
 
ІДЕНТИФІКАЦІЯ ВТРАЧЕНОЇ ОБОРОННОЇ АРХІТЕКТУРИ ЛЬВОВА XVII СТОЛІТТЯ: „ЛІНІЯ БЕРЕНСА"
 
       Давні міські укріплення належать до специфічних видів оборонної архітектури. Поряд із замками й польовими оборонними спорудами вони формували особливий вид архітектурно-містобудівних комплексів. Не так уже й багато об'єктів міської оборонної архітектури дійшло до нашого часу. Тому навіть збережений фрагмент міських оборонних фортифікацій, безперечно, є цінним документом своєї доби й потребує дбайливої охорони. Однак, беручи на пам'ятко охоронний облік оборонний об'єкт, часто стикаємося з потребою встановити його комплексну вартість - поєднання історичних, архітектурних та інженерно-технічних цінностей. З огляду на це пам'ятки оборонного будівництва вважаються своєрідним видом культурної спадщини. На жаль, у процесі перебудови історичних міст подекуди знищують рештки давних оборонних ліній, особливо земляно-мурованих - бастіонових чи бастейних фортифікацій. Приміром, фрагменти львівських бастіонових укріплень ХVII століття, що не мають статусу пам'ятки, зникають під забудовою навіть тепер.
 
План Львова Адальберта Карасека 1807р. На схід від середмістя зафіксовано „лінію Беренса". Військовий архів Австрії (Kriegsarchiv, Wien. -G1h, 372-1
 
       Почасти історію будівництва львівських укріплень XVII століття науковці вже вивчали. Передовсім варто згадати праці В. Томкевича і В. Вуйцика [1]. Окре­мі аспекти утворення зовнішнього поясу львівських укріплень розглянуто в публікаціях Я. Витвицького, Т. Трегубової, Р. Могитича, Я.-М. Лобоцького, О. Чернера та інших авторів [2].
 
План фортифікації Львова Яна Беренса. Кінець XVII cm.
 
      У дослідженні В. Томкевича в загальних рисах проаналізовано послідов­ність спорудження міських оборонних ліній від XIV до кінця XIX століття, встановлено етапи створення львівських укріплень, подано певні відомості про їхніх будівничих тощо. Серед іншого вказано на існування у XVII-XVIII століттях поясу бастіонових укріплень у східній частині міста. Проте варто зауважити, що дослідник не займався докладно ідентифікацією цієї лінії укріп­лень, він спирався, складаючи свій опис, лише на результати аналізу зображень бастіонової лінії на картографічних матеріалах XIX століття.
       У працях відомого львівського дослідника В. Вуйцика на основі матеріалів глибоких архівних розвідок ґрунтовно висвітлено історичні події довкола спорудження новітніх фортифікацій, визначено оборонні об'єкти, споруджені на львівських передмістях у XVII столітті, проаналізовано їхнє ймовірне автор­ство. Але В. Вуйцик також не проводив точної ідентифікації цих об'єктів у натурі й порівняння збережених решток їх з проектами XVII століття, не зробив і спеціального аналізу тогочасних львівських укріплень як об'єктів фортифікаційної архітектури. Утім його праці підготували тривкий грунт для розгляду цих аспектів теми наступними дослідниками.
        У нашій роботі поставлено за мету провести якомога точнішу ідентифі­кацію однієї з оборонних ліній Львова XVII століття, а саме - так званої лінії Беренса, проаналізувати стильову на­лежність укріплень, остаточно з'ясувати питання авторства й часу будівництва їх [3]. Ми виконали гіпотетичну графічну реконструкцію лінії (як у планімет­ричному, так і в просторовому аспектах) і спробували „прив'язати" елементи лінії до сучасної мапи.
       У XVI-XVII століттях Львів час від часу перебував у зоні бойових дій. У цей період середмістя, завдяки старим се­редньовічним укріпленням, витримало кілька облог, тимчасом як передміські території часто захоплював нападник. Інколи під час ворожих нападів, як це було, скажімо 1648 року, міщани мусили власноруч руйнувати й спалювати споруди Краківського й Галицького перед­асть, щоб створити вільні зони обстрілу перед укріпленнями [4].
      У XVI столітті якісно змінилися "особи оборонного будівництва. Форти­фікатори створили нові системи укріплень, що успішно протистояли гарматному вогню. Замість середньовічних мурованих стін і веж, які були легкою мішенню для артилерії, розпочалося спорудження приземкуватих, масивних бастіонів5. Варто зазначити, що в XVII столітті спростилося використання й поліпшилися балістичні характеристики вогнепальної зброї великих калібрів, вона набула значного поширення й стала загальноприступною. Відповідно до новітніх вимог і правил оборонні системи замків і міст, що на той час уже існували, почали реконструювати й підсилювати.
      Найчастіше такі міста ззовні оточували ще одним оборонним поясом - бастіо­новим (Берлін, Відень, Варшава, Мілан та ін.). У цей період завдяки швидкості зведення новітніх оборонних споруд виникли сприятливі передумови для закладення якісно нових, „ідеальних міст" - з добре продуманою соціальною і функційною інфраструктурою. У Галичині в XVI - на початку XVII століття постало кілька нових міст, які мали бастіонові фортифікації й були збудовані на взір „ідеальних". Це - Жовква, Броди, Замостя, Бережани, Збараж, Нові Стрілища та інші. Одначе завважимо, Що в повному обсязі бастіонові оборонні системи могли реалізувати лише багаті міста. У Львові, як одному з найбагатших міст на теренах тодішньої південно-східної Польщі, було також зроблено спроби спорудити новітню систему укріплень.
План фортифікації Львова С. Десро. 1695 р.
 
     З виникненням нових укріплень пов'язане ще одне явище в містобуду­ванні. Часто на передміських територіях поряд зі старим містом (поза його середньовічними міськими укріпленнями) закладали незалежне дочірнє місто з автономними бастіоновими фортифікаціями. Здебільшого нове місто будували на підставі окремого локаційного привілею. До найвідоміших тогочасних „паралельних" поселень належать: у Кракові -місто Казимира, у Дрездені - Нове Місто (на правому березі Ельби, навпроти Старого Міста), Нове Місто у Варшаві, Нове Місто в Бережанах. Подібна ситуація склалась і у Львові, де жителі Галицького передмістя на початку XVII століття кілька разів пробували звести пояс бастіонових оборонних споруд для утворення нового міста, але ці наміри так і не були доведені до кінця. А проте певну частину укріплень довкола львівських передмість тоді все-таки споруджено.
      Уперше мешканці Галицького передня звернулися до короля Сиґізмунда III з проханням надати їм привілей на закладення 1607 року нового міста під назвою Володислав, яке мало б власну систему оборонних споруд [6]. У відповідь король скерував до Львова свого інженера Авреліо Пассаротті з дорученням опрацювати проект нової фортифікаційної лінії. Пассаротті виконав проект, а мешканці навіть заходилися були споруджувати укріплення. Але врешті цим танам так і не судилося здійснитися у зв’язку з протестами львівського магістрату, у власності якого були передміські ґрунти.
      Згодом, у 1634-1635 роках, передміщани ще раз спробували укріпити свою територію, почавши насипати земляні бастіони й копати фоси [7]. Втім з різних приичин і ці роботи були припинені. Того разу передміщани зверталися до Володислава IV й пропонували дати новому місту назву Казимирів [8]. Після попередньої згоди короля проект опрацював інженер Фридерик Ґеткант. Відсутність належної оборони відбивалася на убезпеченні життєдіяльності Львова в XVII столітті. У цей період середмістя, обіймаючи лише приблизно 1/8 фактичної загальної площі міста, вичерпало свої можливості зростання. Старі укріплення були вже малоефективними для захисту від небезпек [9]. Щобільше, вони значною мірою спричинювали низку проблем містобудівного характеру - таких як перенаселеність території в середмісті, велика густота забудови, зведення на середміських парцелах багатьох виробничих споруд (майстерень, броварень, господарських приміщень та ін.) тощо. У зв'язку з цим погіршувалося водопостачання, ускладнювались санітарно-гігієнічні умови. Водночас відбувався приплив населення в передмістя, тут поставали нові будівлі, окремі посілості виходили з-під магістратського контролю, дістаючи статус юридичний, зростали монастирські комплекси.
План львівських укріплень XVII ст., накладений на сучасну підоснову.
Рекон­струкція
 
       Краківське передмістя обіймало порівняно невелику площу, його розбудову обмежували складний рельєф, багна, постійні підтоплення тощо. Незрівнянно кращі були умови на Галицькому передмісті. У XVII столітті саме на його території розвивалися активні урбанізаційні процеси. Слід звернути також увагу на широке будівництво тут у XVI
       - на початку XVII століть укріплених монастирів, які були оточені оборонни­ми мурами, а то й мали бастіонні системи
       - кармелітів черевичкових, кларисок, кармелітів босих, костел і монастир бе-недиктинок, костел і монастир Св. Казимира, костел і монастир Св. Лазаря, костел Стрітення (жіночого монастиря кармеліток босих), вірменський костел Св. Хреста, монастир отців василіян, костел і монастир отців францисканців (крім того, до міських мурів було прибудовано Бернардинський комплекс та ін.). Загалом за короткий час виникло близько 35 монастирів, які кільцем оточили центр міста. Таким чином, у XVII столітті львівські передмістя стали потужною урбаністичною одиницею. Проте основною вадою її лишалася беззахисність територій, бо ж попри наявність укріплених монастирських комплексів вони не були об'єднані в цілісну оборонну систему.
        На замовлення міста або передміщан та за сприяння королівської адміністра­ції було розроблено кілька проектів нової лінії укріплень для Львова. З праць В. Томкевича, В. Вуйцика та інших авторів відомі прізвища інженерів-фортифікаторів, які працювали над львівськими укріпленнями в XVII столітті: Бернардо Морандо (1589 p.), Авреліо Пассаротті (1607 p.), Теофіл Шемберг (1608 p.), Павло Римлянин, Амброзій Прихильний і Войцех Капінос (1614 p.), Микола Руцький (1614 p.), Вільгельм Апельман (1615 p.), Павло Ґродзицький (1633 p.), Фридерик Ґеткант (1634 -1635 pp.), Яків Боні (1647 p.), Андреа дель Аква (1652 р.), Ян Беренс (1678 -1682 pp.), Сіра Десро (1695 p.). З їхніх проектів до нашого часу дійшли лише три. Це роботи Фридерика Ґетканта, Яна Беренса й Сіра Десро.
       Оригінал проекту Ф. Ґетканта зберігається у Військовому архіві Стокгольма [10]. На верхньому його картуші вміщено напис: „Ситуація Львова, виконав Фридерик Ґеткант у 1635 р.", на нижньому - подано мірну лінійку з поясненнями. План не зорієнтовано (північ - унизу). За припущенням О. Чернера, відоме нам зображення - спрощена копія з оригіналу [11]. Цей проект досить глибоко розглянуто в праці Я.М. Лобоцького [12]. На питання щодо належності проектної роботи Фридерика Ґетканта до якоїсь із відомих шкіл бастіонової архітектури не можна відповісти однозначно через схематичність плану. На нашу думку, тут поєднуються елементи староголландської і старопрусської шкіл. Ознаки староголландської школи наявні такі: земляні бастіони мають безвуху форму, чолові кути - гострі; профіль валу в перерізі - низькопосаджений; спрямованість чіл забезпечує фланкування вогнем не тільки з барків, а й з куртин. Ознаками старопрусської школи є неодноразове прясла цієї лінії, зокрема заплановано в західному пряслі міських мурів пробиття двох хвірток (однієї - з боку Низького Замку, другої - біля давнішої бастеї Фарської).
       Запроектовано спорудження барканоподібного укріплення в південну пряслі оборони середмістя для підсилення барбакану Галицької брами. Бастіоном підсилено також барбакан Краківської брами; Високий Замок з півночі укріплено двома бастіонами й включено в єдину оборонну лінію з містом і передмістями; - запроектовано четверту й п'яту лінії укріплень, які, власне, й утворюють „лінію Беренса".
      До четвертої лінії включено кілька монастирів з їхніми укріпленнями. Вона починається від південно-східного крила Високого Замку, йде на південь, по охоплює Галицьке передмістя, пролягає лівим берегом Полтви вздовж середмістя до Низького Замку, займає частину Краківського передмістя (проходячи, очевидно, посередині Староринкової площі) і закінчується, впираючись у західне крило Високого Замку. На кресленику видно, що ця лінія сформована з досить великорозмірних елементів, в основі її запроектовано потужний вал, оскарпований як іззовні, так і з боку міста („... вал великий, широкий, довгий і високий"21). Лінія складається з одинадцяти куртин різного розміру, тринадцяти бастіонів (частина з них - півбастіони), дев'яти равелінів середньої величини (у двох равелінах влаштовано під'їзди до брам) та восьми чолових заслонів. До цієї оборонної лінії належить також заводнена широка фоса, що починається на південь від монастиря кармелітів босих і закінчується на півночі навпроти барбакану Краківської брами. Західне прясло четвертої оборонної лінії впритул підступає до мурів середмістя, воно вирішене у формі трьох великих бастіонів із серією равелінів назовні.
Аксонометрія львівських укріплень XVII ст., накладена на сучасну
підоснову міста. Рекон­струкція
 
       П'ята оборонна лінія є продовженням оборонної системи четвертої і є ніби її фосбрейном (передвалом з гласисом), на якому водночас розміщено геометрично правильні малі бастіони. По периметру ця оборонна лінія має шістнадцять розривів. Довжиною лінія передвалу майже відповідає довжині основної лінії валу, за винятком північного узгір'я Високого Замку.
       Проект львівських бастіонових укріплень Яна Беренса є одним з найдоклад-ніше опрацьованих, хоч і хибує на певну схематичність і „вільне" трактування львівського рельєфу та наявної давнішої забудови передмість. Ймовірно, це й унеможливило повну реалізацію проекту, але не виникає жодних сумнівів щодо часткової реалізації його на відтинку від Високого Замку до річища Полтви в районі теперішнього проспекту Т. Шевченка.
       Окрім письмових згадок, фрагменти „лінії Беренса" фігурують на кількох давніх мапах і планах. Так, на плані Львова Ж.-І. Десфіля (1766 р.) просте­жується оборонна лінія, тотожна (з дуже незначними відхиленнями) східному й південно-східному фрагментам лінії бастіонових укріплень Беренсового про­екту. Вона починається бастіоном на схід від укріплень монастиря кармелітів босих, на південь від цих укріплень позначено два потужні півбастіони, на південний захід від них - трикутний бастіон. У розпланувальній структурі забудови читаються укріплення, що прилягають до монастиря кармелітів чсревичкових.
      На плані Львова Франца д'Ертела (1780 p.), що фіксує стан на 1772 рік [22], зображено бастіонову оборонну лінію, яка складається з бастіону перед укріп­ленням монастиря кармелітів босих, двох потужних ігівбастіонів - на південь бастіону з куртиною, розміщеною біля монастиря кармелітів черевігчковігх. - на захід від них. Бастіонові укріплення на цьому плані аналогічні за рисунком куртин і бастіонів до укріплень східної і південно-східної частини Беренсового проекту.
     Отже, порівнюючи між собою зображення бастіонових укріплень на планах Ж.-І. Десфіля й Ф. д'Ертела і зіставляючи їх з Беренсовим проектом, завважу­ємо, що нарис східного та південно-східного прясел ліній укріплень на цих кар­тах і в проекті - майже ідентичні. Водночас аналіз мапи Ф. фон Міґа (1782 р.) беззаперечно свідчить, що частину укріплень Беренсового проекту реалізовано в натурі.
      „Прив'язавши" укріплену „лінію Беренса" до сучасної топографічної підос­нови Львова й вивчивши рештки цієї лінії в натурі, ми визначили деякі мет­ричні й розпланувальні характеристики її. Зокрема з певністю можна стверджу­вати, що реалізований пояс львівських бастіонових укріплень XVII століття складався, як і передбачалося в проекті, з валу, передвалу й гласису. При цьому реалізована конфігурація передвалу й гласису менше відповідала проектові, ніж лінія основного валу, сформованого п'ятьма бастіонами із взаємопов'язаними з ними куртинами. Його загальна довжина по брустверу орієнтовно до­сягала 1770 м. Ширина головного валу бастіону в основі дорівнювала приблизно 15 м. Реконструкція його частин дала такі характеристики: внутрішній стік валу - близько 2,5 м, валганг -6 м, бруствер - близько 2,5 м, зовнішній стік валу -4 м. Основа валу куртини стано­вила пересічно 11 м. Ширина окремих елементів була така: внутрішній стік валу - приблизно 2,5 м, валганг - 3,5 м, бруствер -2 м, зовнішній стік валу - 3 м.
     Бастіон № 1 ідентифіковано на ділянці між сучасними вулицями Максима Кривоноса і Гуцульською. Він був розміщений на орієнтовній віддалі 260 м на схід від наріжника королівського белюарду. За результатами наших досліджень, основні параметри бастіону становили: шия - 95 м, лівий барк - 30 м, лівий бік чола - 70 м, правий бік чола – 90 м. Незначне просідання ґрунту на вищезгаданій ділянці, що досі лишилася незабудованою, дає змогу відносно точно визначити місце, де містився бастіон, а також установити його принципові розміри та форму.
      Бастіон №2 ідентифіковано на ділянці між сучасними вулицями Миколи Лисенка й Просвіти перед укріпленням Монастиря кармелітів босих. Розмір шиї бастіону мав би становити орієнтовно 100 м, лівий бік чола - 110 м, правий бік в -100 м (перший залом через 50 м, другий залом ще через 50 м). Бастіон №1 і бастіон №2 об'єднані куртиною, довжина якої (по брустверу) становила приблизно 60 м.
       Паралельно до заломів правого чолового боку бастіону №2 на відстані близько 20 м на південь містилася велика куртина загальною довжиною 230 м (розмір першого залому - 70 м, другого - 100 м). Куртина повертає під прямим кутом на південь, довжина поворотного фрагменту куртини -10 м, від нього до бастіону №3 - 50 м. Фрагмент другого залому куртини читається в розплануванні вулиці Просвіти. Наявність куртини функційно пояснюється перепадом висот між бастіоном №2 і територією на південь від нього. Виходячи з розміру й особливостей будови, можна виснувати, а ця куртина виконувала ролю контргарди (передвалу) правого чолового боку бастіону №2.
      Бастіон №3 ідентифіковано на віддалі 90 м на південь від укріплень колишнього монастиря кармелітів босих. Тепер тут двір будинку облдержадміністрації. Бастіон був майже цілком знищений на початку 1980-х років під час будівництва на його території гаражів - зберігся лише фрагмент лівого барку. За нашими припущеннями, основні його розміри були такі: шия - 95 м, лівий барк - 20 м, лівий чоловий бік -60 м, правий чоловий бік - 70 м.
      Бастіон №4 добре ідентифікувався на ділянці сучасної вулиці Павла Римля­нина. У подвір'ї будинків №3 і №5 до 2001 року лишався ще лівий барк басті­ону (без стоку). Фрагмент лівого чоло­вого боку знищено в 1980-х роках, коли тут споруджено бомбосховище. Згідно з нашою реконструкцією, основні розміри цього бастіону: шия - 120 м, лівий барк -20 м, лівий чоловий бік - 90 м, правий чоловий бік - 100 м. Бастіони №3 і №4 були сполучені 150-тиметровою курти­ною, посередині якої містилася Личаківська в'їздова брама. Правий чоловий бік бастіону №4 сполучався з бастіоном №5, розміщеним приблизно на 250-260 м далі на південний схід від великої бастеї третьої оборонної лінії (т. зв. Королівської). Шия бастіону становила приблизно 150 м, лівий чоловий бік - 120 м, правий барк - 20 м. Припускаємо, що правий чоловий бік бастіону відчитується в розпланувальній системі забудови кварталу.
       Згідно з проектом, на захід від правого барку бастіону №5 мав бути обрив укріпленої лінії з улаштованим у ньому додатковим проїздом. Для його оборони передбачалося влаштувати заломану куртину, через що проїзд набув Г-подібної форми. На орієнтовній віддалі 90-100 м від перпендикулярного залому в тілі валу була Галицька в'їздова брама. Щоб посилити захист в'їздової брами, перед нею передбачалося розмістити трикутний равелін. Саме його тепер легко ідентифікувати за трикутною формою кварталу між вулицями Князя Романа, Романа Шухевича та Івана Франка (обриси; равеліну цілком збігаються з обрисами ділянки кварталу). Орієнтовні розміри равеліну: шия - 90 м (збігається з розміром куртини, яку вона захищала), лівий бік - 45 м, правий бік - 45 м. У лівому боці равеліну був проїзд. Від місця в'їздової брами куртина продовжувалася на південний захід і різко обривалася на рівні ; сучасного проспекту Тараса Шевченка.
       На відстані приблизно 16-20 м від основного валу йшов передвал (контр-гарда), що починався в зоні бастіону №3 (від поворотного фрагменту куртини по сучасній вулиці Просвіти). Бастіони №1 і №2 передвалу не мали. Загальна довжина передвалу по брустверу орієнтовно становила близько 1250 м. У тілі передвалу було два розриви, зроблені, щоб забезпечити під'їзд до брам. Відповідно до нашої реконструкції передвалу він мав такі розміри: основа - 7,5 м, внутрішній стік - 1,5 м, лавка - 2,5 м, бруствер -1,5 м, зовнішній стік -2 м. Між валом і передвалом було влаштовано фосу. Паралельно до бастіонів №1, №2 та передвалу (на відстані 10-15 м від нього) йшов гласис. Його ширина становила приблизно 35 м, передстоку (переднього скату гласису) - 31м, дороги за укриттям - 4 м.
       Паралельно до куртини між бастіонами №1 і №2 на рівні гласису було розміщено плацдарм. У лінії гласису зроблено два розриви для під'їзду до брам. Між передвалом і гласисом - від північної куртини бастіону №3 в напрямку на південний захід - влаштовано заводнену фосу (рештки її чітко позначено на плані Ж.-І. Десфіля). Між бастіонами №1 і №2, куртиною на вулиці Просвіти й гласисом, що їх оточував, мала бути, судячи з висот, суха фоса.
      Як уже згадувалося, проект львівських бастіонових фортифікацій розробив також французький інженер Сір Десро. Цей проект зберігається нині у Львівському історичному музеї [23]. На кресленику, у його верхньому лівому куті, вміщено масштабну лінійку з по­ясненнями, а під нею напис: „План м. Львова, реформований Сіром Десро, виконаний на замовлення Великого генерала під час турецької облоги 1695 року". План орієнтований північним за­ходом до низу аркуша. Проект С Десро має низку особливостей. Передусім звертає на себе увагу те, що в ньому східне прясло фортифікацій повністю відповідає проектові Я. Беренса. Крім того, у назві прямо сказано, що цей план -„реформований". Отже, можна зроби висновок, що на час складання його „лінія Беренса" вже існувала і С. Десро лише переніс її на свій проект для вдосконалення або доповнення. Аналіз поданої на плані схеми укріплень підтверджує такий висновок.
       Водночас проектна робота С. Десро відображає і власні підходи автора , уфортифікування Львова:
      - широкою фосою з контрескарпом доповнено третю оборонну лінію (ускладнено нарис цієї лінії, введено додаткові вогневі точки і т.ін.); усі наріжні пункти середміських укріплень додатково посилено бастіонами;
      - окремими бастіонами укріплено Єзуїтську хвіртку й барбакан Краківської брами;
     - заплановано значну реконструкцію укріплень Високого Замку; прясла замкових стін було передбачено реконструювати в новітні фортифікації; Високий Замок з власними укріпленнями включено в бастіоновий пояс, який, починаючись від барбакану Краківської брами йшов через Високий Замок і оточував Галицьке передмістя; від укріплено костелу бенедиктинок у напрямку Високого Замку фрагмент оборонного поясу виконано з використанням чотирьох взаємопов'язаних редут.
      Гарним зразком індивідуальної манери у фортифікаційному мистецтві ХУІІ століття є уфортифікування західного прясла міських укріплень. Виходячи формотворчих і вогневих характерней зображених на проекті бастіонових укріплень, можна припустити, що їх виконано, ґрунтуючись на засадах французької школи фортифікаційної архітектури. Характерні ознаки її. виявлені тут, - посилена розбудова передполя (у західному пряслі оборонного поясу) й використання зовнішніх укріплених вогневих пунктів. Цікавим є введення такого фортифікаційного елементу, як взаємопов'язані редути. Попри деякі спрощення (схематичність плану міста, дуже умовне зображення рельєфу та ін.) проект С. Десро є досить реалістичним. Окрім згаданого вже повторення фрагменту „лінії Беренса", у ньому чітко показано під'їзди й апарелі, добре передано просторове вирішення бастіонів тощо.
      Хоч проекти Я. Беренса й С. Десро виконані в різній манері, проте вони мають і багато спільних розпланувальних елементів. Одразу привертає увагу майже однакове вирішення обома авторами східного прясла бастіонових укріплень. У проекті С. Десро подібний до проекту Я. Беренса прорис східної частини передміських фортифікацій. На наш погляд, це вказує на те, що С Десро в 1695 році включив до свого проекту вже споруджені укріплення, запроектувавши деяку зміну їх. Тож працю С. Десро треба розглядати як проект модернізації наявних на той час укріплень.
Фрагмент карти Львова 1844 р. („Lemberg тії seinen Vorstadten imjahre 1844. M 1:7200") з позначеними рештками бастіонів „лінії Беренса ". Військовий архів Австрії
(Kriegsarchiv, Wien. - GIh,376)
 
     Дослідження „лінії Беренса" актуалізувало й один з істотних пам'ятко-охоронних аспектів сучасної практики реконструкції Львова як історичного міста. Вважаємо, що проблема охорони й збереження його оборонних пам'яток не повинна зосереджуватися лише на об'єктах середньовічної архітектури - фортифікації новітнього періоду (бастіони) також є вельми вагомою частиною архітектурної біографії міста.
 
ПРИМІТКИ
 
1. Tomkiewicz W. Dzieje obwarowan miejskich Lwowa // Kwartalnik architektury і urbanistyki. - 1971. - №16. -S.4-35; Вуйцик B.C. Архівні джерела про перебування архітектора Бернардо Морандо у Львові // Записки Наукового товариства імені Т. Шевченка: Праці секції мистецтвознавства. - Львів, 1994. - Т. CCXXVII. -С 367-371; Він же. Фортифікатори Львова 15-17 ст. // Вісник / Інститут „Укрзахідпроектреставрація". - 1994. №
2. - С 18-23. 2. Czerner О. Lwow па dawnej rycinie і planie. - Wrozlaw; Warszawa; Krakow, 1997; Тройський Й. Оборонні укріплення середньовічного Львова // Жовтень. - 1979. - №7; Lobocki J.M. Plan Lwowa Fryderyka Getkanta z 1635 roku і jego interpretacja // Studia і materiaty do teorii і historii architectury і urbanistyki. - Warszawa, 1982.- T. XVII; Трегубова Т., Мих P. Львів: Історико-архітектурний І! нарис. - Львів, 1989; Бевз М., Оконченко І. Оборонний ; пояс Беренса: Проект чи дійсність // Галицька брама. - 1999. - №11-12 (59-60); Могитич Р. Львів - місто-фортеця // Віче. - Львів, 1994,- №15-16.
3. Частину з цих питань ми заторкнули в іншій публікації. Див.: Бевз М., Оконченко І. Зазнач, праця. - С 10, 11, 16,17.
4. Історія Львова у документах і матеріалах: Збірник документів та матеріалів. - К., 1986. - С 79.
5. Маккаи Л. Мир Ренессанса. - Будапешт, 1984. -С 115.
6.Czerner О. Op. cit. - S. 39.
7.Соціальна боротьба у місті Львові у XV-XVIH ст.: Збірник документів. - Львів, 1961. - С 205.
8.Tomkiewicz W. Op. cit. - S. 113.
9.Тройський Й. Зазнач, праця. - С. 129.
10. Копію див.: Центральний державний історичний архів України, м. Львів. - Ф. 742. - Оп. 1. - Спр. 1141.
11.Czerner О. Op. cit. - S. 122.
12.Lobocki J.M. Op. cit. - S. 65-75.
13.Вуйцик B.C. Фортифікатори Львова 15-17 ст. - С.22.
14 Львівський історичний музей.- Фонд графіки. - Інв. № Г-4337.
*У пізніх документах трапляється написання Jean Berents.
І5. Вуйцик В. Фортифікатори Львова 15—17 ст.; Polski slownik biograficzny. - Krakow, 1935. - T.l/5. - S. 409.
16. Вуйцик В. Фортифікатори Львова 15-17 ст. - С. 22.
17. Jozefowicz T. Kronika miasta Lwowa od roku 1634 do 1690... - We Lwowie, 1854. - S.409.
18.Tomkiewicz W Op. cit. - S. 128.
19.Jozefowicz T. Op. cit. - S. 409.
20.Ibid. - S. 410.
** Звідси назва вулиці Кам'яна.
21.Jozefowicz T. Op. cit. - S. 410.
22. Tomkiewicz W. Op. cit. - S. 125.
23. Львівський історичний музей. - Фонд графіки. -Інв. № Г-4336.
 
Вперше надрукована у 2004 р. у часописі "Пам'ятки України: історія та культура"


Источник: http://perso.wanadoo.es/derfonia.s.l./359%20documento.htm
Категория: Проект "Новая Готия" | Добавил: Vasiljev (2011-11-14) | Автор: Бевз Микола
Просмотров: 1589 | Теги: Військовий архів Австрії, Wien, Lemberg, ЛІНІЯ БЕРЕНСА, Бевз Микола, Kriegsarchiv, Замки України | Рейтинг: 5.0/2 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа

Поиск

Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Отдых в Карпатах


  • Copyright MyCorp © 2016