Кончевскі Павел-Завадскі Павел-Wieslawa Holik-Вроцлавській університет Польща-Зенон Соколовський про абсерваторію на Піп-Івані - Закон сохранения труда и закон неуничтожимости интеллектуально-духовного труда в экономике и истории - Статьи и научные публикации /articles & science - Publisher - Азовское Отделение Академии ЭНиПД /AES&E
"Azov Academy"Воскресенье, 2016-12-04, 3:54 AM

Приветствую Вас Гость | RSS
Главная | Publisher | Регистрация | Вход
Меню сайта

Категории раздела
Международные научные конференции - Форумы [62]
Материалы ИНТЕРНЕТ конференций и Форумов с указанием участников, целей и новых идей, появившихся в результате их проведения
Программа "Красная книга культур Европы" [17]
Обоснование и основные итоги выполнения программы по греческому, армянскому и болгарскому этносам, а также по региональным культурам украинского народа
Проект "Новая Готия" [38]
Раскрываются истоки украинской государственности и глубоких историко-культурных связей украинцев с германскими народами, которые имели независимое государство на территории Украины до 1775 г.
Закон сохранения труда и закон неуничтожимости интеллектуально-духовного труда в экономике и истории [68]
Раскрываются особенности проявления закона сохранения труда в экономике государств Восточной Европы и индустриально-развитых стран, а также приводятся факты подтверждающие существование закона неуничтожимости интеллектуально-духовного труда в исторической ретроспективе и при анализе наиболее важных сфер человеческой деятельности
Премия"Голика-Гули-Каримова-Васильева"Кумпана; Медаль"Св.Игнатия,Митр.Готии и Кафы&qu... [12]
История становления "Премии Кумпана", её лауреаты, Положение о присуждении, НАЦЕЛЕННОСТЬ на общецивилизационные ценности; История учреждения Академической Международной Медали "Святого Игнатия, Митрополита Готии и Кафы", её лауреаты, кандидатуры выдающихся экономистов на присуждение Медали, одобренные Академиком, проф. Валерием Васильевым, Положение о присуждении и не публичный характер вручения, что необходимо при осуществлении реальной духовной поддержки
Поддержка интеллектуально-духовных Лидеров Мира, защита Прав Человека, работа с МБЦ- Кембридж и АБИ [39]
Создание номинации Интеллектуально-Духовные Лидеры Мира, первые её номинанты в 2004 году; защита Прав Человека в Украине; кандидатуры в справочные издания Международного Биографического Центра в Кембридже и в издания Американского Биографического Института

Статистика

Онлайн всего: 9
Гостей: 9
Пользователей: 0

Главная » Статьи » Статьи и научные публикации /articles & science » Закон сохранения труда и закон неуничтожимости интеллектуально-духовного труда в экономике и истории

Кончевскі Павел-Завадскі Павел-Wieslawa Holik-Вроцлавській університет Польща-Зенон Соколовський про абсерваторію на Піп-Івані
Зенон СОКОЛОВСЬКИЙ
 
УНІКАЛЬНА ВИСОКОГІРНА ОБСЕРВАТОРІЯ НА ГОРІ ПІП-ІВАН:  Довгий шлях до відбудови 
 
       Мальовнича Чорногора споконвіку вабить до себе людину непов­торною красою. Після найвищої в Україні гори Говерли, яка є одним із своєрідних символів нашої держави, Піп-Іван Чорногірський, або Чорна Гора, або, як кажуть місцеві мешканці-гуцули, - Попивал, є найпопулярнішою гірською вершиною в Українських Карпатах. На Чорногорі вона третя за височиною (2022 м над рівнем моря).
     Піп-Іван відомий ще й тим, що жителі навколишніх сіл 7 липня, на свято Івана, роблять сюди свої традиційні масові виходи. Звичай підійматися щоліта на вершину Піп-Івана зберігся, очевидно, з дохристиянських часів. Дуже ймовірно, що на горі було язичницьке святилище.

    До вересня 1939 року по Чорногірському хребту пролягав кордон між Чехо-Словаччиною і Польщею. Саме за часів польської держави на Піп-Івані збудовано високогірну наукову станцію. Одним з ініціаторів спорудження її був директор астрономічної обсерваторії Варшавського університету проф. Міхал Камінський. Підтримали будівництво польські військові кола, зокрема генерал оборони інженер Леон Вербецький. Військовики мали на меті про­водити тут метеорологічні спостереження для потреб авіації. Передбачалося також розміщення поста прикордонної сторожі [1].
    Зведенню будинку обсерваторії передував закритий конкурс, у якому взяли участь п'ять авторів і творчих колективів. За мету ставилося створити проект, який би найраціональніше поєднав функціональний характер споруди, призначеної для наукових цілей, з навколишнім середовищем.
    Результати конкурсу опубліковано в 1935 році [2]. Найдосконалішим було визнано проект архітектів К. Марчевського та И. Пого-ського і рекомендовано його до реалізації [3].1 треба віддати належне цим авторам - із завданням вони впоралися блискуче.
   Дорога на вершину гори Піп-Іван була довгою і тяжкою. З містечка Жаб'я (тепер - Верховина) автом треба було перетнути долину Чорного Черемошу, поряд із селом Зеленим, до долини потоку Погорільця. Останню частину шляху долали лісовими дорогами, стежками, пішки або на невеликих гуцульських конях („кониках"). З долини Погорільця до вершини гори доходили за 2,5 години.
    Інша дорога на вершину вела зі Станіславова (тепер - Івано-Франківськ) - потягом до Ворохти, а потім до наступної станції Ферещенко. Далі битим шляхом подорожній мусив іти цілий день повз пасмо Чорногірського хребта.
    До залізничної станції в Коломиї було 120, до найближчої поштової філії в Жаб'ї-Зеленім - 20 км. Найближчий лікар перебував за 50 км. Саму обсервато­рію закладено при польсько-чехословацькому кордоні (від середини березня 1939 р. він став польсько-угорським). З вершини гори відкривається вид на Чорногірський хребет, великі долини від Черемошу, Альпи Роднянські й Марморські Карпати. Десь за 20 км на південь від Піп-Івана лежить вершина гори Стіг, де тоді зустрічалися польський, чехословацький (пізніше угорський) і румунський кордони [4].
    Символічний наріжний камінь під будову обсерваторії покладено влітку 1936 року. Але перед тим було вимощено камінням дорогу з присілка Явірник через полонину Веснярка, мимо озера Марічейка.
    Наглядав за будівництвом інженер-архітект Адольф Мейснер зі Львова, брат відомого письменника Януша Мейснера. На місці роботами керував будівничий Базель Ланевський. Будинок обсерваторії зводили з місцевого каменю-пісковику, що зменшувало витрати на будівництво й значно полегшувало транспортні проблеми [5].
    Праця на будові була нелегкою, адже належало доставити зі станції у Ворохті на вершину гори, причому лісовими дорогами, а то й по бездоріжжю, близько 800 тонн самих будівельних матеріалів. Для транспортування використовували гуцульських коників. Особливо великих зусиль коштувало доправити 33 важкі ящики з елементами купола і з інструментами та обладнанням. Найбільший з ящиків важив 950 кг [6].
  Як згадувала згодом одна із робіт-ниць-гуцулок Василина Зеленчук, „на будівництво „схроніска" (пристановища, бази. - З.С.)... возили каміння, цемент, вапно, дерево з Шибеного кіньми або носили на плечах. На цій будові працювала і я, і мій батько. Будова починалася зі спорудження дороги. По гірських крутосхилах метр за метром її прокладали кілька сотень гуцулів, які мали на той час великий заробіток" [7].
     Незважаючи на суворе підсоння (скажімо, взимку морози сягати 40 ступенів), біля обсерваторії було збудовано парни­ки, у яких вирощувати помідори, огірки та іншу ярину.
   Урочисте посвячення обсерваторії на Піп-Івані й відкриття Державного метеорологічного інституту (такою була офіційна назва) відбулося в п'ятницю, 29 липня 1938 року. З цієї нагоди на вершину гори прибули представники державної влади, повітряної оборони й група відомих астрономів з Варшави і Львова (збереглася світлина посвяти вежі-ротонди священиком) [8]. Офіційне відкриття завершив урочистий обід, який через раптову зміну погоди закінчився з великим поспіхом.
    Обсерваторію побудовано в притаманному тому періодові стилі функційного конструктивізму. Будівля має форму дзеркального відбиття латинської літери L. Дуже чітко виконано зонування: розмежовано господарську частину, центральний готельний корпус і наукову частину у формі ротонди. Завдяки розміщенню споруди на рельєфі східна, центральна (готельна) частини мали два, а західна - п'ять поверхів. Система розташування кімнат - коридорна. Загалом налічувалося 43 кімна­ти. На першому поверсі містилися вестибюль, конференц-зала, мешкання керівника й житлові кімнати, на другому -кабінети, лабораторії та апаратна зв'язку. А найвище, у північній частині корпусу, були зала для метеорологічних спостережень і кімната для інструментів. Два най­нижчі поверхи призначалися для акумуляторної і приміщення з електроустатку­ванням, сполученим з двигуном внутрішнього згоряння і електрогенератором.
   Зі східного боку, перпендикулярно до основного корпусу, було зведено господарсько-технічний блок з допоміжними приміщеннями на двох рівнях. На нижньому рівні цього блока були пральня, складські та господарські приміщення.
    На рівні цокольного поверху товщина стін будинку становить 1,5 м, на рівні першого й другого поверхів -їм. Утепленню приміщень служив шар просмо­леного корку, розміщений з внутрішнього боку між сухим тиньком і кам'яним мурованням.
   Головний корпус сполучався переходом-коридором по першому поверху з ротондою, звідки серпентинними кам'яними вузькими сходами можна було під­нятися до купола. Сходи освітлювалися вузькими вертикальними вікнами, зна­двору подібними на стрільниці. Круглу вежу-ротонду із зовнішнім діаметром 10 м було вимурувано з каменю, товщина стін її становила 2 м [9].
   У будівлі налічувалося 57 вікон, які ззовні мали металеве обрамування, а зсередини рами були дерев'яні, дубові.
    Двосхилий дах головного корпусу, а також астрограф були покриті мідною бляхою, тож сонячної днини будівля вражала спостерігача сяйвом. Узимку об­серваторія так обростала снігом і льодом, що поляки називали її „бяли слонь" („білий слон"). Сліди конфігурації даху дотепер збереглися на бічній, південній, стіні, тимчасом як дерев'яні конструкції покрівлі головного корпусу вже давно втрачені.
    Обсерваторія мала центральне опалення: у кімнатах було встановлено ча­вунні батареї метрової висоти, а на най нижчому рівні господарсько-технічного блока обладнано котельню з великими потужними котлами. На двох поверхах розміщувалися туалети з умивальниками, душові кабіни. Проте істотною хибою в технічному забезпеченні, що відчутно давалася взнаки, була відсутність забору води, хоч це первісно й передбачалося. Просто на останньому етапі будівництва було вирішено заощадити до 40 тисяч злотих, що передбачалися для спорудження трубопроводу до джерела, яке було за 500 м від будинку [10]. Тому взимку воду діставали, топлячи сніг, і її вистачало, одначе влітку воду економили, щоб рідше носити від джерела. Поза територією обсерваторії донині існує резервуар, де зберігався запас води на випадок екстремальної ситуації. Каналізація мала нижче по рельєфу локальні септики.
    Харчові продукти постачали двічі на рік. Хліб випікали на місці, у пекарні при обсерваторії. Запаси нафти поповнювали один раз на рік. Річне споживання палива становило до 5 цистерн. Нафту доставляли залізницею до Вижниці, а потім до Ку­тів, там її перепомповували в кілька сотень сталевих бочок, після чого ванта­жівками підвозили їх до підніжжя Піп-Івана. Відтак гуцульськими кіньми бочки з нафтою лісовими дорогами завдовжки близько 10 км везли на вершину гори [11].
   Територія обсерваторії була огороджена кам'яним муром, головний в'їзд зачинявся металевими ґратчастими воротами ковальської роботи. Основні під­ходи й під'їзди були викладені каменем. До нашого часу дійшли рештки поста­ментів, на яких колись стояли скульптурні фігури.
   Основним астрономічним інструментом обсерваторії був 33-сантиметровий астрограф, виготовлений англійською фірмою Sir Howard Crubb, Parsons and Co., New-castle-on Тупе [12]. Пристрій стояв на двох стовпах. Потужний фунда­мент забезпечував велику стійкість. Рухався астрограф за допомогою електро­двигунів, що мали автоматичне регулювання через спеціальний хронометр із секундними контактами.
   Встановлений був астрограф у куполі (теж англійського виробництва) діаметром 6 метрів, покритому мідною бляхою. Щілина купола розсувалася електродвигуном, ширина її в основі була 1,8 м. Купол так само міг обертатися завдяки електричному приводу.
    Кошти на утримання обсерваторії, а це близько 50000 злотих на рік, надходили в основному з дирекції Державного метеорологічного інституту [13]. Невелику частину витрат покривав Варшавський університет.
   У розумінні місцевої гуцульської людності обсерваторія була тільки притаємних військових об'єктів. Як згадував керівник обсерваторії магістр Владислав Мідович, місцеве населення було певне, що „сніг на угорській стороні Піп-Івана не тримається й тане одразу, ба навіть часто серед сильних морозів парує. Правдивий Піп є глибоко, всередині гори, а будинок стоїть тільки як бутафорія і прикриває підземний аеродром. „Він", тобто керівник, якщо натисне сховану кнопку в стіні, викликає ліфт, який з'їжджає вглиб гори, де знову іншою кнопкою посувається частина схилу, відкриваючи величезний ангар з великого розміру літаками"[14]. //Дуже цікава ВИГАДКА, але сьогодні знаємо, що є для  неї  реальний  ГРУНТ !!! (див. О.Васильєв http://azov-academy.ucoz.org/publ/power_sources_of_the_future_energetichni_dzherela_majbutnogo/4-1-0-147 )
    Владиславові Мідовичу - географу, метеорологу, ентузіастові - обов'язки ке­рівника Державним метеорологічним інститутом довірено з кінця 1937 року, коли будинок на горі ще не був цілком викінчений. Був він досвідченою людиною гір, походив з цього краю (нар. 1907 р. в Микуличині над Прутом). На Піп-Івані, крім Владислава Мідовича, постійно мешкали його дружина Антоніна, яка виконувала обов'язки молодшого метеорологічного спостерігача, і їхній кількарічний син.
    Як відзначають сучасники, Владислав Мідович був фанатиком своєї справи, тож не побоявся поміняти, разом з родиною, затишну сільську оселю на захмар­ну обсерваторію, розміщену в надзвичайно суворих кліматичних умовах. Крім того, в обсерваторії постійно працювало кілька осіб обслугового персоналу, тут також мав свій осідок кілька особовий патруль прикордонної сторожі.
    Уперше астрограф обсерваторії використано в жовтні 1937 року, коли було сфотографовано чотири планети. Пізньої осені 1938 року обсерваційну працю на Піп-Івані розпочав доктор Влодзімеж Зони. Здобуті ним і докладно опра­цьовані матеріали зберігалися у Варшаві. Вони загинули, як і решта оригінальних матеріалів спостережень з Піп-Івана. Частина з них була знищена перед евакуацією персоналу з обсерваторії у вересні 1939 року, решта згоріла в будинку астрономічної обсерваторії у Варшаві в серпні 1944 року. Зник також рукопис підготованого до друку першого тому „Публікацій обсерваторії на Піп-Івані"[15].
    Початок 1 вересня 1939 року Другої світової війни вніс тривожні зміни в узвичаєне життя персоналу обсерваторії. Радіозв'язок зі Станіславом перервався, лишилося тільки телеграфне сполучення з прикордонною частиною в Коломиї. Прикордонна територія стала дуже неспокійною, дедалі більше було порушень кордону.
  У будинку довелося ввести затемнення. У середині вересня керівник обсерваторії з огляду на критичний для Польщі перебіг воєнних подій визнав за потрібне приготуватися до евакуації, забезпечивши збереження матеріальних цінностей. Згідно з його вказівкою, було демонтовано об'єктив астрографа, знято інші пристрої й старанно запаковано в технічну вату, а потім складено в ящики з цинкової бляхи.
    Ось як багато років по тому в паризькій еміграційній публікації згадував свій останній день на Піп-Івані Владислав Мідович: „День 17 вересня, дощовий аж до полудня, закінчився одним з найгарніших заходів сонця, які я спостерігав з хребта Чорногори. Сколихнулася мряка й почала розвіюватись над північними долинами, і рожеві зорі довго горіли на схилах скель. Потім у темряві що почала вже западати, прийшов сержант прикордонної служби, повторюючи отриманий з Жаб'є наказ терміново відступити в напрямку Румунії.
   Мимоволі оглядався на схід. Десь дуже далеко над радянським кордоном раз у раз вибухали зенітні стрільна. Так, то був початок кінця! Залишилися ми самі. Спохмурніла знову Чоргюгора. Телефон мовчав. Не відповідав комісаріат у Жаб'ї, не відповідав і жоден з місцевих постів. Озвався тільки старий керівник пошти, кажучи, що там, де народився, там і залишиться..."[16]. Цілу ніч перед евакуацією персонал обсерваторії пакував прилади й інструменти, палив документи. Вранці 18 вересня знищили апаратуру зв'язку, вимкнули електроосвітлення, нав'ючили коників і пустилися в дорогу. Після обіду перетнули угорський кордон. Зупинилися в містечку Богдан (по-угорськи - Тіше-богдан) на Закарпатті, яке в той час перебувало під угорською окупацією. За кілька днів, 23 вересня, головному нотареві Тішебогдана Шані Кальманові було передано акт з переліком найціннішого обладнання, вивезеного з обсерваторії на Піп-Івані. У листопаді ці пристрої та інструменти надійшли до будапештської астрономічної обсерваторії, а під кінець війни - вони опинилися у Відні, звідки повернулися до Польщі в перші повоєнні роки [17].
    Будинок обсерваторії й залишки обладнання наприкінці вересня 1939 року перейшли у власність радянської держави. До останніх чисел червня 1941 року тут проводилися метеорологічні спостереження. Директором обсерваторії в той період був М.Коростаренко. 12 грудня 1940 року в обласній газеті він надруку­вав дописа „Високогірна геофізична обсерваторія", у якому з пафосом розпові­дав про налагодження роботи й радянізацію закладу: „У східних Карпатах орга­нізована перша в Радянському Союзі високогірна геофізична обсерваторія.
   Приміщення обсерваторії колись будувала польська лінія повітряної оборони країни під керівництвом німецьких спеціалістів, з англійським і французьким устаткуванням, руками в той час. поневоленого українського народу - гуцулів... Постановою Союзного уряду приміщення обсерваторії передано Головному управлінню гідрометеорологічної служби СРСР при РНК Союзу РСР, з виділенням астрономічної частини у відання Академії Наук УРСР. РНК Союзу РСР дозволив Головному управлінню гідрометеорологічної служби ор­ганізувати обсерваторію.
    Організацію обсерваторії почали в другій половині червня цього року. Ство­рено метеорологічну групу, механічну майстерню, медичну амбулаторію тощо.
    З 10 вересня метеорологічна група систематично, кожної години веде метео­рологічні спостереження. Встановлено флюгер, дощовиміри, два барометри то­що. Працює багато приладів. З 19 вересня обсерваторія почала регулярно пода­вати метеотелеграми в бюро прогнозів Українського управління гідрометслуж­би. Крім того, подаються штормові телеграми до Києва і других міст.
   Наукові працівники почали випуск радіозондів і шарів-пілотів (куль-пілотів. - Ред.). За короткий час їх випущено 30. Ці шари дають цікаві дані щодо розподілу вітру і вітрового режиму в Карпатах.
    Випуск радіозондів тут дуже утруднений великими вітрами. Однак група уже зуміла випустити кілька радіозондів при великих вітрах. Ніде в СРСР при та­ких вітрах радіозондів ще не випускали. Багато іншої наукової праці провадить обсерваторія.
   Колектив обсерваторії працює дружно. Є партійна, комсомольська і профспілкова організації, випускається стінна газета, проводяться виробничі наради і збори.
   У виключно короткий строк організована на Україні, перша в Радянському Союзі, високогірна геофізична обсерваторія. Це можна було зробити тільки в нашій країні, де наукові заклади підтримуються урядом і партією, усім радян­ським народом..."[18].
   Після нападу Німеччини на Радянський Союз і окупації західних областей України до пізньої осені 1941 року в будинку обсерваторії розміщувався під­розділ угорських військ [19]. У травні 1942 року обсерваторію з інспекційною метою відвідав комісар астрономічних обсерваторій окупаційного Генерал-губернаторства К.Вальтер. За його розпорядженням металеві частини астрографа перевезли до Львова, де вони до останнього часу зберігалися у фізичному корпусі Львівського університету на вулиці Кирила і Методія [20].
   У1944 році, коли з ініціативи академіка О. Орлова було засновано Головну астрономічну обсерваторію АН УРСР у Києві, передбачалося створити на горі Піп-Іван її філію. Та нестача коштів і брак відповідних кадрів стали на заваді здійсненню цих планів [21]. Відтак приміщення було покинуто без догляду, і місцеві мешканці розтягли все, що становило хоч якусь цінність, а насамперед мідне покриття купола й даху, батареї й котли центрального опалення, кахлі, паркет, меблі. Будинок поступово обертався на руїну. Без сумніву, Академія наук і державні органи УРСР були винні в злочинному недбальстві, допустивши знищення гірської наукової станції [22].
   Астрономічна обсерваторія Львівського університету неодноразово органі­зовувала короткочасні експедиції на Піп-Іван, порушувала клопотання про відбудову обсерваторії, але марно. У 1960 році, як згадують старі співробітники, несподівано до ректора університету академіка Є. Лазаренка зателефонували з львівського обкому КПУ й зажадали негайно послати експедицію для обстеження будівлі. Цей дзвінок, очевидно, був реакцією на вияви зацікавлення в наукових і державних колах ПНР долею високогірної обсерваторії, на спорудження якої Польська держава витратила великі кошти. Невдовзі група в складі п'яти фахівців виїхала для проведення обстежень. Була зима - пора, найменш придатна для таких робіт. Проте учасники експедиції зробили обміри й накреслили схематичний план будівлі, склали для обкому звіт (російською мовою) про виконане завдання. На цьому тоді все й скінчилося [23].
 
фото 1984 року  "Східний Фасад" -
Але що це за старовинні споруди на горі (на першому плані) і коли вони з'явились ?!!
 
    Вперше автор цих рядків побував на Піп-Івані в січні 1964 року. На підлозі в кімнатах ще лишався художній паркет, ще не був зірваний зі стін корок, подекуди валялися зняті, але ще не винесені батареї опалення й труби, на північній, торцевій стіні висів металевий ліхтар метрової висоти, щоправда, вже без скла, а над дверима центрального входу була ще таблиця зі стилізованим гербом-орлом і написом: „Imienia marsz. J.Pifeudskiego Obserwatorjum meteorologiczno-astronomiczneL.O.P.P."
   Нова хвиля зацікавлення будинком на Чорній Горі піднялася незадовго перед здобуттям Україною незалежності. У 1992 році Івано-Франківська філія Інституту „Укрзахідпроектреставрація" розпочала науково-дослідні роботи з метою створення проекту ремонту й реставрації обсерваторії. У липні місяці на об'єкт виїхала наукова експедиція з 14 спеціалістів, серед яких були архітектори, конструктори, будівельники, геодезисти, технологи, мистецтвознавці. Жили ми тоді на полонині Веснярка в колибі, яку гостинно запропонували нам місцеві пастухи. Щодня 2,5 години члени експедиції підіймалися на гору до обсерваторії, де проводили обстеження.
  Замовником проекту була громадська організація „Українська духовна республіка", яку очолював відомий український письменник-фантаст Олесь Бердник. Він захопився думкою створити навчальну обсерваторію на горі Піп-Іван, де можна було б гартувати тіло й дух дітей з усієї України, знайомити їх з основами астрономії та астрології [24]. Це була оригінальна, але далека від реальності ідея. Фінансового забезпечення Бердників план не мав, незабаром припинила своє існування і його організація.
   Роботи було відновлено в 1994 році на замовлення Івано-Франківського обласного управління архітектури і містобудування. Фахівці Інституту „Укрзахідпроектреставрація" виконали тоді докладні архітектурно-археологічні обміри будівлі, інженерно-конструкторські обстеження. Технологічна лабораторія Інституту дослідила використані під час спорудження обсерваторії будівельні матеріали й розчини. Було підготовано зведений кошторисно-фінансовий розрахунок на виконання реставраційних робіт (за винятком відновлення інженерних комунікацій, під'їзної дороги і впорядкування території).
    Оскільки конкретні функції будівлі визначено не було, а також через відсут­ність архітектурно-проектного й архітектурно-реставраційного завдань зроблено лише комплексні обстеження й архітектурно-археологічні обміри. Проект ремонту й реставрації пам'ятки не складено. У результаті обмірів визначено, що загальна площа будівлі становить 554 м2, її кубатура - 4796 м3. Конструктивних відхилень од вертикалі немає. Розпланувальна структура споруди не порушена, проте деякі первісні віконні й дверні прорізи замуровані.
    У 90-х роках задум відродження обсерваторії в Чорногорі дістав міжнародний розголос. Цьому сприяла, зокрема, проведена в жовтні 1996 року в Яремчі міжнародна конференція „Обсерваторія на горі Піп-Іван – історія діяльності та шляхи відновлення"[25]. У виступах учених на цьому та інших наукових форумах і в публікаціях на шпальтах преси висловлено чимало слушних, цілком здійсненних, на наш погляд, ідей. Зокрема, якщо відбудувати обсерваторію, то її можна буде використати не тільки для астрономічних і метеорологічних спостережень. З огляду на те, що споруда міститься на одній з найвищих вершин Чорногірського хреб-та, який є найвисокогірнішим масивом Українських Карпат, вона може мати широке комплексне використання.
    Перший можливий напрям використання її - здійснення астрономічних спо­стережень. Хоч кількість сонячних днів протягом року тут незначна, видимість дуже добра. Науковці західного регіону мали б чудову можливість проводити наукові дослідження, а студенти місцевих університетів проходити практику в найвисокогірнішій обсерваторії країни.
  Другий можливий напрям - метеоро­логічні спостереження. Чорногірські вершини - це ж „кухня погоди". Потужні циклони з Атлантичного океану чи Середземного моря, зустрівши на своєму шляху Чорногірський хребет, часто спричинюють величезні зливи й руйнівні повені. Місцеві жителі називають їх „катастрофами". Останні з найбільших повеней були в 1927 і 1969 роках. Мешканці гір дають традиційні застереження легковажним туристам, що підіймаються на тутешні вершини: „У Чорногорі дощу і смерті не треба просити", „Чорногора - це край, де починається вода і закінчується хліб". Якщо розмістити тут гідрометеорологічну станцію, точність прогнозів погоди набагато підвищиться. Власне, астрономічну й метеорологічну функції обсерваторія ефективно викопувала ще в довоєнний період.
    Третя можливість використання відбудованої споруди пов'язана з організа­цією біологічних і екологічних досліджень та охороною природи Українських Карпат. Нині Чорногірський масив адміністративно розділений між двома областями (Івано-Франківською і Закарпатською), а відтак і між двома природоохоронними установами, до того ж різностатусними: Карпатським біосферним заповідником (КБЗ) і Карпатським національним природним парком (КНПП). Щоб збільшити наукову цінність і підвищити практичну результативність досліджень природи Карпат, їх потрібно проводити не тільки на південно-західних (КБЗ), а й на південно-східних (КНПП) схилах Чорногірського масиву (природно-кліматичні умови в цих місцевостях істотно відрізняються).
    Четвертий пропонований напрям використання будинку на горі Піп-Іван -медичний. Тут можна досліджувати вилив високогірних умов на організм людини. Адже відомо, що окремі види захворювань успішно виліковуються саме в таких умовах [26].
   Вершини Українських Карпат, а зокрема Чорногірського масиву, ще недо­статньо досліджені. У майбутньому Чорногора могла б стати нашим „національним Тибетом". Тут у природних умовах можна вирощувати цілющі рослини: рододендрон, родіолу рожеву, тирлич жовтий та багато інших. Потреба в цих лікарських рослинах велика і нерозумно й далі використовувати високогірні полонини тільки для випасання худоби, а високогірні ліси - для лісозаготівель. Проблеми сталого розвитку Карпатського регіону - дуже актуальні, їхнє практичне розв'язання матиме виняткове значення для України в цілому. У зв'язку з цим будівля на Піп-Івані могла б стати осередком проведення фундаментальних досліджень науковцями з різних інститутів НАН України і зарубіжними вченими.
    Без сумніву, важливий і пам'яткоохоронний аспект проблеми. Відповідно до рішення Івано-Франківського облвиконкому від 19 вересня 1989 року об'єкт на горі Піп-Іван є пам'яткою архітектури місцевого значення [27]. Найкращою формою забезпечення збереження цієї пам'ятки було б відтворення її в первісному вигляді. Така унікальна споруда, безумовно, була б дуже цікавою для туристів. А розвиток туризму в Чорногорі має великі перспективи. Цьому сприятиме, зокрема, плановане будівництво автомобільної дороги між Україною і Румунією через Руський Діл. Біля підніжжя чорногірських вершин сніговий покрив тримається близько 10 місяців упродовжроку. Тож є належні умови й для гірськолижного спорту.
    Актуалізувала справу відбудови проведена 24 січня 2002 року в Яремчі нау­ково-практична нарада „Перспективи відновлення астрономо-метеорологічної обсерваторії на горі Піп-Іван". Близько 40 учасників її представляли державні відомства, організації, наукові установи Києва, Івано-Франківської та Львівської областей. У роботі наради взяли участь і польські колеги на чолі з проф. Я. Следзінським - головою секції С-„Геодезія" Комітету наук про Землю Центрально­європейської ініціативи [28].
    Учасники наради були одностайні в тому, що високогірну обсерваторію не лише потрібно відбудувати й дати їй друге дихання як науковому центру. З цією метою створено науково-координаційну раду, яку очолив Корнелій Третяк - заступник голови Львівського астрогеодезичного товариства. Його заступником обрано директора Івано-Франківського науково-дослідного інституту екологічної безпеки і природних ресурсів Олега Адаменка. Координаційна рада звернулася до Президента України Леоніда Кучми й Президента Польщі Александра Квасневського з проханням підтримати добрі наміри науковців двох країн. За підрахунками архітектів-реставраторів, на відбудову обсерваторії треба знайти 5 мільйонів доларів.
   Маючи вичерпний матеріал архітектурно-археологічних, інженерних і тех­нологічних досліджень, Інститут „Укрзахідпроектреставрація" готовий виконати комплексний проект ремонту, реставрації та пристосування пам'ятки під конкретні функції. Незважаючи на 60 років занедбання та руйнації, фундаменти й стіни будівлі збереглися в задовільному стані [29].
   Нині будинок стоїть пусткою і далі занепадає. Літньої пори тут можна зустріти лише туриста, що ховається від негоди або ж ночує, чи вівчаря. За цих обставин першочерговими мали б стати консерваційні заходи. Споруду слід покрити дахом, убезпечивши її значною мірою від шкідливих атмосферних впливів, а також організувати охорону об'єкта. А на наступному етапі, спільними зусиллями державних і наукових чинників України та Польщі, сподіваємося, вдасться відбудувати й відродити як науковий осередок унікальну обсерваторію - пам'ятку обох наших народів. Рік Польщі в Україні - добра нагода розпочати практичне здійснення цього задуму.
ПРИМІТКИ
Автор складає подяку архітектові М. Рибчанському надані матеріали.
1. Kreiner J.-M. Dzieje obserwatorium meteorologiczno-astrono-TTjeznego na Popie Iwanie // Urania. - Krakow, 1980. - № 4. - S.99.
2. Див.: Konkurs na gmach obserwatorjura astronomiczno--eteorologiczne im. Marszalka Pitsudskiego w Czarnohorze // Architektura і Budownictwo. - Warszawa, 1935. - № 15.
3. Ibid. - S.388.
4. Kreiner J.-M. Op.cit. - S.100.
5. Ibid.
6. Ibid.
7. Шіт за вид.: Пожоджук Д. Будинок на Чорній горі // Комсомольський прапор. - Івано-Франківськ, 1987. -_~ пістон.
8. Kreiner J.-M. Op.cit. - S.101. :
9. Ibid. -S. 104.
10. Ibid. -S. 101.
11. Ibid.
12. Ibid.-S.103.
13. Ibid.-S. 102.
14. Ibid.-S. 100.
15. Ibid. -S.103.
16. Ibid. - S.16 (переклад цитати з паризького видання „Horyzonty", 1962 p.).
17. Ibid. -S.106.
18. Коростаренко М. Високогірна геофізична обсерва­торія // Радянська Україна. - Станіслав, 1940. - 12 груд. - С.З.
19. " Метеоролого-астрономічна обсерваторія на горі Піп-Іван / ДУ „Львівська політехніка", Львівське астрономо-геодезичне товариство: (Буклет]. - Львів, 1996. - С.З.
20. Там само.
21. Городенко М. Чи живе „Білий слон" на Чорногорі // Тижневик Галичина. - 1997. - 14 серн. - С.6.
22. Олійник П.О., Могитич LP. Про відновлення висо­когірної наукової бази України в Чорногорі: Доповідна записка Астрономічної обсерваторії Львівського універ­ситету та Інституту „Укрзахідпроектреставрація". -Львів, 1982. - С.2. (рукопис в архіві автора).
23. Там само.
24. Соколовський 3. Будинок на Чорній горі // Вісник / Ін­ститут „Укрзахідпроектреставрація". - Львів, 1994. -4.2. - С.49.
25. Фабрика Р. Є надія, що „Білий слон" на горі Піц-Іван оживе // Західний кур'єр. - 1996. - 18 жовт.
26. Ватаманюк Д., Зеленчук І. Замок на Піпівані // Галичина. - 1999. - 14 квіт.
27. Вісник. - Івано-Франківськ, 1989. - №17. - Жовт. -С.43.
28. Перспективи відновлення астрономо-метеорологіч-иої обсерваторії на горі Піп-Іван: Протокол намірів: На­уково-практична нарада 24 січня 2002, м. Яремче (руко­пис з архіву автора).
29 Sledzinski J. Wstepma propozycia zaiozeii programowych і organizacyjnych ukrainsko-polskiej stacji badawczej na gorze Pop-Iwan w Czarnohorze. - Lwow/Jaremcze, 9-12 pazdzierni-ka, 1996 (реферат з архіву автора). Див. також.: Стефурак Н. Білий слон на Чорній горі чекає свого господаря // Галичина - 2001. - 14 серн.; Яріш Б. Чи відновлять у Карпатах „Білого слона"? // Там само. - 2002. -13 квіт.
 
Вперше стаття була надрукована в журналі "Пам'ятки України: історія та культура" № 1, 2004 р.


Источник: http://azov-academy.ucoz.org/publ/to_euro_2012_future_stanislawa_povernennja_do_dzherel_v_arkhitekturi_ivano_frankivska/
Категория: Закон сохранения труда и закон неуничтожимости интеллектуально-духовного труда в экономике и истории | Добавил: Vasiljev (2011-11-11) | Автор: Зенон СОКОЛОВСЬКИЙ
Просмотров: 6630 | Теги: Wieslawi Holik, Кончевскі П., відтворення фортифікацій завдяки су, Обсерваторія на Горі Піп-Іван, Зенона СОКОЛОВСЬКОГО, Завадскі П. | Рейтинг: 4.8/4 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа

Поиск

Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Отдых в Карпатах


  • Copyright MyCorp © 2016