Андрій Випасняк
Викладач правознавства
циклової комісії суспільних
дисциплін Івано-Франківського
державного коледжу технології
та бізнесу, к.і.н.
КИЄВОРУСЬКІ ДЖЕРЕЛА ЦЕРКОВНО-КАНОНІЧНОГО ПРАВА
Як зазначається в «Повісті временних літ», народи, що увійшли до складу Київської Русі, мали «обичаї свої, закони батьків своїх і перекази». Інакше кажучи, в племен Русі переважало звичаєве право.
Князю Володимиру приписується створення «Церковного статуту». Він вважається кодексом церковно-судового права, який врегульовував відносини між князівською владою і церквою. В ньому визначалися місце церковної організації в державній системі й турбота держави про церкву. Князь закріпив державну підтримку церкви шляхом встановлення десятини від доходів князівських. Тут же князь регламентував діяльність і відповідальність церковних служителів.
Основою для церковного статуту Володимира були грецькі «Номоканони» — збірники візантійського канонічного (церковного) права, які містили імператорські постанови відносно церкви і рішення церковних ієрархів, місця і ролі релігії в суспільстві.
Норми правових статутів, які виникли у IX — Х ст., увійшли до «Руської правди», найдавнішу частину якої становила «Правда Ярослава», видана ним Новгороду 1016 р. Новий закон систематизував правові норми й регламентував взаємовідносини між різними прошарками міського населення.
Здобувши владу за допомогою новгородців, Ярослав Мудрий між 1024—1026 рр. видає «Покон вірний». Цей закон визначав розміри данини, яка справлялася з населення на користь князівських дружинників, а також розміри вір (штрафів) за порушення законодавства і порядку в державі.
Подальший розвиток давньоруського законодавства пов'язаний з іменами синів Ярослава Мудрого. 1072 р. Ізяслав, Святослав, Всеволод, а також їхні бояри й представники вищого духівництва затвердили у Вишгороді «Правду Ярославичів». Цей збірник законів був реакцією на народні рухи на Русі в кінці 60-х— на початку 70-х рр. XI ст.
Згаданий збірник законів посилював персональну відповідальність за порушення феодального закону. Зросли норми віри за порушення права феодальної власності. Разом з тим «Правда Ярославичів» певною мірою обмежила сваволю вотчинників над залежним населенням. Їм заборонялося без князівського суду («без княжого слова») карати смердів. За порушення цієї норми винний платив 3 гривні. Призначався штраф за крадіжку або знищення коней смердів. Підтверджено було й високі (до 40 гривень) штрафи за вбивство смерда.
Закони Ярослава Мудрого та його синів було виявлено в складі літописів, а також у пізніших юридичних збірниках «Мірило праведне», «Кормча» та ін.
Пізніше князівські закони отримали назву «Руська правда». До сучасників дійшло понад 100 списків «Руської правди».
Залежно від місця перебування списки названо, наприклад, Синодальним (зберігався в бібліотеці Синоду), Троїцьким (в Троїце-Сергієвій лаврі), Академічним (у бібліотеці Академії наук). Розрізняють списки й залежно від осіб, які віднайшли їх, наприклад, Карамзінський, Татищевський, Археографічний (виявлений Археографічною комісією) та ін. Всі знайдені списки, залежно від їхнього змісту, поділяють на три редакції: Коротку, Розширену і Скорочену із Розширеної. Остання становить найпізнішу переробку Розширеної «Руської правди».
«Руська правда» — збірник законів феодального права, її норми закріплювали привілейоване становище феодалів, їхнього оточення, захищали життя і майно панівних станів суспільства. Це можна довести статтями про відповідальність за вбивство, про успадкування, про заподіяння образ. Окремі частини «Руської правди» виникли в найскладніші і найгостріші моменти історії Київської Русі. В оригіналах списки «Руської правди» не було поділено на пронумеровані статті (лише окремі списки містять заголовки деяких частин документа) і тільки пізніше з науковою метою такий поділ було проведено.
Найдавнішою редакцією «Руської правди» є Коротка редакція. Вона відображає соціально-економічні відносини, державну організацію і руське право періоду становлення феодального ладу. Як уже згадувалося, в її тексті закріплено фрагменти давньоруського права, які відносяться ще до VIII— IX ст. Коротка правда поділяється на кілька частин: «Правда Ярослава» (ст. 1 – 18), «Правда Ярославичів» (ст. 19 – 41), «Покон вірний» (ст. 42), «Урок мостникам» (ст. 43). Час виникнення «Правди Ярослава» відносять до 30-х рр. XI ст. «Правда Ярославичів» була прийнята на князівському з'їзді, який відбувся між 1054 — 1073 рр. Появу Короткої правди як єдиного збірника права дослідники відносять до кінця XI — початку XII ст.
Що ж до Розширеної правди, то дослідникам і до новітнього часу не вдалося остаточно встановити дату й місце укладення цього загальноруського збірника права. Вважається, що безпосередньою причиною її появи було повстання новгородців 1207 р. проти лихварства Мірошкіновичів. Отже, Розширена правда, як і Коротка, виникла в процесі розвитку давньоруської державності і є важливим джерелом права та юридичної думки в цілому.
1. Бобир В.І., Демський С.Е. Правознавство: Навчальний посібник. – К.: "Юрінком Інтер”, 1998.
2. Гладун З.С., Кравчук М.В. Основи правознавства. – Тернопіль, 1999.
3. Зайцев О.Л. Основи правознавства. – Харків, 1998.
4. Загальна теорія держави і права. / За ред. В.В. Копейчикова. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 320 с. 5. Котюк В.О. Теорія права. – К.: Вентурі, 1996.
Источник: http://www.cic-wsc.org | 
