ХРИСТИЯНСЬКО-ЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРАВ ЛЮДИНИ /O.В.Огірко - Международные научные конференции - Форумы - Статьи и научные публикации /articles & science - Publisher - Азовское Отделение Академии ЭНиПД /AES&E
"Azov Academy"Пятница, 2016-12-09, 11:40 AM

Приветствую Вас Гость | RSS
Главная | Publisher | Регистрация | Вход
Меню сайта

Категории раздела
Международные научные конференции - Форумы [62]
Материалы ИНТЕРНЕТ конференций и Форумов с указанием участников, целей и новых идей, появившихся в результате их проведения
Программа "Красная книга культур Европы" [17]
Обоснование и основные итоги выполнения программы по греческому, армянскому и болгарскому этносам, а также по региональным культурам украинского народа
Проект "Новая Готия" [38]
Раскрываются истоки украинской государственности и глубоких историко-культурных связей украинцев с германскими народами, которые имели независимое государство на территории Украины до 1775 г.
Закон сохранения труда и закон неуничтожимости интеллектуально-духовного труда в экономике и истории [68]
Раскрываются особенности проявления закона сохранения труда в экономике государств Восточной Европы и индустриально-развитых стран, а также приводятся факты подтверждающие существование закона неуничтожимости интеллектуально-духовного труда в исторической ретроспективе и при анализе наиболее важных сфер человеческой деятельности
Премия"Голика-Гули-Каримова-Васильева"Кумпана; Медаль"Св.Игнатия,Митр.Готии и Кафы&qu... [12]
История становления "Премии Кумпана", её лауреаты, Положение о присуждении, НАЦЕЛЕННОСТЬ на общецивилизационные ценности; История учреждения Академической Международной Медали "Святого Игнатия, Митрополита Готии и Кафы", её лауреаты, кандидатуры выдающихся экономистов на присуждение Медали, одобренные Академиком, проф. Валерием Васильевым, Положение о присуждении и не публичный характер вручения, что необходимо при осуществлении реальной духовной поддержки
Поддержка интеллектуально-духовных Лидеров Мира, защита Прав Человека, работа с МБЦ- Кембридж и АБИ [39]
Создание номинации Интеллектуально-Духовные Лидеры Мира, первые её номинанты в 2004 году; защита Прав Человека в Украине; кандидатуры в справочные издания Международного Биографического Центра в Кембридже и в издания Американского Биографического Института

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Главная » Статьи » Статьи и научные публикации /articles & science » Международные научные конференции - Форумы

ХРИСТИЯНСЬКО-ЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРАВ ЛЮДИНИ /O.В.Огірко
Огірко О.В., доктор філософії,
кандидат фіз.-мат. наук,
доцент кафедри філософії та політології
Львівський національний університет
ветеринарної медицини та біотехнологій
ім. С.З.Гжицького, м. Львів
 
ХРИСТИЯНСЬКО-ЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПРАВ ЛЮДИНИ

       У християнсько-етичних аспектах прав людини особливий наголос ставиться на пошані гідності людини, що створена на образ і подобу Божу, здатна пізнавати, любити Свого Творця і служити Йому через пізнання інших людей, любов до них і служіння їм. Підставою гідності людини, що носить незатертий образ Божий є відкритість до спілкування з Богом і зі своїми ближніми та готовність до самотрансценденції. Етимологія слова гідність – "Год - ность”, – носити у собі Бога. Гідність людини висуває перед іншими вимогу, щоб її визнавали і поважали. Вона є джерелом усіх моральних принципів. Гідність людини – це трансцендентна характеристика людей.
      Гідність є нормою, за якою оцінюється відповідність усіх форм поведінки людини. Гідність людини полягає в тому, що вона, як творіння, є здібна пізнавати, любити свого Творця, поставлена володарем над усіма земними творіннями, щоб ними керувати і користуватися благами, прославляти Творця. Людина має прославляти Бога у своєму тілі – це вимога гідності [3, 45]. Гідність – це специфічна вартість людської особи. Гідність особи полягає в тому, що вона є не лише щось, але є хтось. Вона здатна пізнавати себе, володіти собою, добровільно дарувати себе та входити в спільноту з іншими особами; вона покликана до союзу зі Своїм Творцем, покликана дати Йому відповідь вірою і любов’ю, якої ніхто інший не може дати замість неї. Гідність кожної людини відноситься до її особового існування і може розглядатися у двох аспектах: природному та надприродному. У природному аспекті гідність виражає здатність людини до вільного і свідомого діяння, до інтелектуального та морального розвитку. В надприродному вимірі гідність відкриває участь людини в трансцендентній дійсності, в життю Божих Осіб.
      Людині як особі завдяки гідності відкривається певна автономія в сфері вартостей і способу їх реалізації. Сама гідність є не редукованою вартістю, яка закорінена в онтологічній структурі людини і її особовій формі. У ній теж міститься постулат морального удосконалення людини, його самореалізації в царині найвищого добра. Цим самим гідність виявляє вищість особи і її позиції по відношенню до всіх інших створінь та зв’язаних із ними доброчинностями (включаючи спільне добро). Цей останній аспект гідності був розвинутий через персоналістичну етику і знайшов своє практичне застосування в так званій персоналістичній нормі, тобто незалежно від обов’язку схвалення осіб в імені їх гідності.
      Теоретичні підстави гідності торкаються теологічних, метафізичних, антропологічних і етичних засад. Кожна з цих областей займається іншим дослідженням гідності та зводить ці вартості до:
      а) трансцендентальної власності або категоріальної особи;
      б) онтологічної вартості особи та її зв’язку з Богом і світом осіб;
      в) засади моральної вартості [4,49].
     "...Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства...” (Загальна Декларація прав людини).
       Гідність людини породжує в людській спільноті вимогу, щоб зберігалися наступні права людини:
     1. Фізичні права (інструментальні: право на забезпечення при хворобі, непрацездатності, старості та безробітті; соціальні: право на їжу, одяг, житло, відпочинок, охорону здоров’я; особисті: право на життя й фізичну недоторканність).
        2. Політичні права (право на юридичний захист участі людини у політичному житті; право на участь у політичному житті; право на самовизначення).
       3. Право на пересування (право на внутрішню і зовнішню міграцію; право на громадянство і місце проживання; право на свободу пересування).
       4. Право на об’єднання (право на утворення товариства та організації; право на збори й об’єднання; право на соціальні взаємозв’язки).
     5. Економічні права (право на працю; право на відповідні умови праці та справедливу платню; право організовувати спілки і право на власність).
      6. Сімейні й сексуальні права (право вибирати сімейний стан; право створити сім’ю чи бути неодруженим, право мати дітей; право на економічні, соціальні, культурні й моральні умови, що необхідні для людського життя ).
     7. Релігійні права (право на релігійну свободу; право на приватне й публічне сповідування своїх релігійних переконань; право мати релігійні переконання).
     8. Комунікативні права (право на спілкування; право бути поінформованим правдиво; право на свободу самовираження, освіти й культурного життя) [2, 205].
       Вже здавна ще від Папи Пія IX (1846-1878), а пізніше за Папи Лева XIII (1878-1903) роблено заходи зібрати в збірник кодекс права східних Церков, що належать до вселенської Церкви. Відразу це робили переважно латинські правники чи каноністи, але від Папи Павла VI (1963-1978) цю справу передано східним християнам. Між ними виконанням кодексу займався Архиєпископ Мирослав Марусин.
      На людські права і свободи наголошував ще Папа Лев ХШ в енцикліці "Rerum Novarum” ("Нові речі”), що опублікована у 1891 році. Згідно вчення Церкви кожна людина створена на образ і подобу Божу з притаманною її "гідністю, розумом і вільною волею...і має права, які безпосередньо випливають із такої її природи”. До цих прав належить право на життя й на відповідні життєві стандарти, моральні та культурні цінності; право вести релігійну діяльність, одружуватися й жити сімейним життям, а також користуватися різноманітними соціальними, політичними та економічними благами й можливостями [5, 50]. Політика і закон існують для того, щоб служити людям. Людина є наділена трансцендентною цінністю і не є підпорядкована якійсь іншій меті. Всі люди рівні між собою і перед законом. Гідність людини дає право вимагати державного захисту перед тими, хто би зводив особу до ролі знаряддя для досягнення своєї мети. Папа Пій ХІ в енцикліці "Quadragesimo Anno” ("На сороковому році”), що опублікована у 1931 році, наголошував на тому, що "люди є духовними й трансцендентними, як рівно ж матеріальними істотами, і їх ніколи не можна повністю підпорядкувати функціональним бажанням чи потребам інших людей” [5, 152]. Тільки людина є адекватним моральним мірилом усіх форм соціальної організації та суспільних взаємовідносин. Папа Пій ХІ розвинув поняття "соціальної справедливості”. Гідність людини є радше соціальною, аніж виключно приватною справою. Папа Пій ХП (1939-1952 рр.) висунув концепцію соціального та правового порядку, стверджуючи, що повага до гідності людини тягне за собою право вести й розвивати корпоративне, інтелектуальне та моральне життя, а особливо право на релігійне формування та освіту; право визнавати Бога приватно і публічно та займатися релігійною харитативною працею; право одружуватися й досягати мети подружнього життя; право на працю як необхідний засіб підтримування родинного життя; право на вільний вибір життєвого стану; право на існування; право на добре ім’я; право на власну культуру та національний характер; право на власний розвиток; право вимагати дотримання міжнародних угод та інші [5, 161-162].
        Енцикліка Папи Івана ХХШ "Pacem in Terris” ("Мир на землі”), опублікована у 1963 році, присвячена питанням підтвердження прав на життя, на їжу, одяг, житло, відпочинок та медичне обслуговування, право на культуру та освіту, право на свободу висловлення, спілкування та вільне сповідування релігії, право на працю, на приватну власність і на юридичний захист усіх до одного прав людини [5, 141]. Папа Іван ХХШ ствердив, що "кожна людська істота має право вшановувати Бога відповідно до голосу щирого сумління і право сповідувати власну релігію як приватно, так і прилюдно”[5, 107]. На його думку людська гідність є конкретною нормативною цінністю, а повага до гідності та цінності особи є підґрунтям усіх прав людини. Саме тому, що людина є особою (наділена розумом і свободою волі), вона має права та обов’язки, які безпосередньо випливають з її природи, які не можна нікому й нічому підпорядковувати [5, 166]. Папська енцикліка наголошує на права, що стосуються: життя й відповідного рівня життя; моральних і культурних цінностей; релігійної діяльності; родинного життя; економіки, політики, свободи пересування й місця проживання. Християни мають право на християнське виховання (Декрет ІІ Ватиканського Собору). ІІ Ватиканський Собор у 1965 році видав Декларацію про релігійну свободу ("Dignitatis Hymanae Personae” – "Гідності людської”), в якій йдеться про право на релігійну свободу. Головним принципом цієї Декларації є гідність відповідальної особи в суспільстві.
         Християнство пропонує своїм послідовникам свободу: "і спізнаєте правду, і правда вас визволить" (Ів.8.32). Папа Іван Павло ІІ опублікував 4 енцикліки присвячені релігійним правам людини. Перша енцикліка «Redemptor hominis» («Відкупитель людини»), опублікована у 1979 році, присвячена питанням: Ісус Христос – центр Космосу та історії людства, еталон людини; місія Церкви і призначення людини. В ній Папа засудив порушення прав людини і охарактеризував Церкву як захисницю свободи гідності людської особи. Наступні енцикліки: «Laborem Exercens» ("Виконуючий працю”,1981), «Sollicitudo rei socialis» ("Турбота про соціальні справи”,1987), «Centesimus annus» ("Cотий рік”,1991) – стосуються проблеми людської праці, розвитку народів та соціальних питань [2, 204].
        Найперше ознайомимося з головними юридичними поняттями, які вживаються в правничих питаннях. Основним є поняття закону. Закон із грецької мови – νόμος (номос), а в латинській мові – lex. Закон – раціональне скерування людини до добра тим, що має владу і контроль над спільнотою. Dura lex, sed lex (із латинської мови – суворий закон, та все ж закон). У християнській етиці Тим є Господь Бог. Закон, що накладає на людей обов’язки, може бути наказуючим і забороняючим. Закон може бути природний і позитивний. Закон також буває безумовний і умовний. Безумовний закон зобов’язує завжди, наприклад, не давати злого прикладу. Умовний закон зобов’язує в деяких обставинах. Заповідь є частиною Закону, Божим повелінням і вказівкою. Уточнити закони життя може найкраще Творець життя. Закон – це розпорядок законної влади для загального добра належно проголошений. Тут слід враховувати такий елемент: законна влада, бо тільки вона може укладати закони й вимагати їх зберігання. Другим важливим в законності є загальне добро підданих, тобто для тих, для яких установлено закон. Розпорядок, який не має на увазі добра підданих, не є законом, а часто беззаконням.
        Церковне право має свою термінологію, тобто цивільний закон – це номос, а церковний закон – це канон. Варто пригадати з історії Руси-України про номоканон, тобто про збір цивільних і церковних розпорядків за княжої доби. Християнство упорядкувало право. Так, князі Володимир Великий і Ярослав Мудрий вводять номоканони. Останній уклав кодекс прав "Руську Правду” – один із перших на сході Європи, в якій кара на горло – чужа українській культурі – була замінена грошовою карою, а це була революція у тодішній ідеології. Кривава родова помста й кров за переступи взагалі, як основа поганства на Русі, була помалу зліквідована.
        Багато зробила Церква для запровадження і зміцнення самого державного устрою, внісши в його основу, в суд зовсім нові (християнські) поняття. Тому глибоко розуміючи вагу Церкви в державі, великі князі Володимир Великий і Ярослав Мудрий завжди запрошували митрополитів до себе на наради в державних справах. На Церкву було покладено багато суто світських турбот, які були близькими до державних завдань. Вона була керівником світської державної влади в побудові громадянства.
       Термін право походить з латинської мови (juris), а тому спеціалістів права називаємо юристами. Саме поняття права – це засіб до цілі. Ми отримали від Бога - Творця фундаментальне право усіх прав життя. За ним ідуть наступні права: право на харчування, право на одяг, помешкання, навчання, працю, на сім’ю. Право на винагороду за працю, право під певними умовами на благодать, чеснотливе життя і нарешті право праведника на небо – останню ціль і мету людини.
        Право тісно пов’язане з обов’язком. Обов’язок – це уживання права. Наприклад, студент має право навчатися, але одночасно має нероздільний обов’язок відвідувати заняття та працювати з рекомендованою літературою.
       Щоб гідно виконувати права і обов’язки, необхідно: добре знати зміст права (тому від влади вимагається його належного проголошення), а також виконувати свої обов’язки, які випливають з цих прав.
       Кодекс зве мирян вірними. Щоб бути вірним і брати повну участь в Христовій Церкві, треба бути охрещеним у повній злуці із Вселенською Церквою, з’єднаним з Христом правдами віри, святими тайнами і церковним проводом (канон 1 і канон 2).
        Розглянемо головні права мирянина. Найпершим правом, що є фундаментальним - це хрещення. Воно творить надприродне життя в душі, стан освячуючої Божої благодаті. Розрізняють наступні права:
        1. Право брати участь в священичій, пророчій і царській службі Христа. Для цього слід, відповідно до покликання, сповняти місію, яку Бог доручив виконувати Церкві у світі.
       2. Право на визнання віри і святих тайн (канон 9).
       3. В Церкві між вірними існує повна рівність і право на співпрацю у побудові Тіла Христового (канон 11).
      4. Усі вірні мають право власними починаннями за згодою церковної влади розвивати та підтримувати апостольську діяльність.
       5. Науковці у священних науках мають повну законну свободу досліджувати та розсудливо висловлювати свої думки в речах, в яких вони є фахівцями, дотримуючись належної слухняності учительському урядові Церкви (канон 21).
       6. Усі вірні мають право вибору стану життя: подружнього або посвяченого (канон 22).
      7. Не дозволяється наносити шкоду набутій добрій славі людини та незаконно порушувати її право на захист свого особистого життя (канон 23).
       8. Вірні мають відстоювати і захищати свої права на церковному суді, а також бути судженими за нормами права і підлягати канонічним карам, які є приписані законом (канон 24).
      9. При дотриманні своїх прав вірним треба враховувати спільне добро Церкви, а також права інших. Заради цього церковна влада має право регулювати їх, щоб вірні користувалися належними їм правами (канон 26) [1, 46-47].
       За цими правами неподільно йдуть обов’язки мирян, деякі з яких виразно зазначені канонами, а деякі випливають самі собою з самого контексту права:
       1. Обов’язок визнавати свою віру, як про це пригадує Сам Христос, що хто Мене визнає перед людьми, того Я визнаю перед Моїм Отцем небесним (канон 8 і канон 10).
       2. Обов’язок приймати святі тайни, а особливо повторні, такі як свята Сповідь та святе Причастя. Дехто з вірних легковажить цей священний обов’язок, що теж є з виразної волі Христа: "Прийміть їжте та Пийте з неї всі” (Євхаристія). Зрозумілим тут є обов’язкова участь в святій Літургії в неділі і свята, що випливає із заповідей церковних.
      3. Коритися церковному проводові й не робити щось самовільно, наприклад, читаючи єретичні чи сороміцькі книжки й переглядаючи антиморальні передачі (канон 8).
      4. Не принижувати іншого віровизнання вірних (канон 11).
      5. Миряни завжди повинні триматися єдності і якнайпильніше виконувати обов’язки щодо всієї Церкви, так і власної Церкви свого права, до якої належать (канон 12).
     6. Вести святе життя і спричинюватися до росту Церкви і постійно збільшувати її святість (канон 13) та дбати, щоб Євангеліє дійшло до всіх людей усіх часів і усього світу (канон 14).
     7. Компетентним мирянам приписано каноном 15 виявляти пастирям свою думку в справах, які стосуються добра Церкви, і зберігаючи непорушність віри і звичаїв та пошану до пастирів, а також зважаючи на спільну користь і гідність осіб, ознайомлювати з нею інших вірних (канон 15 параграф 3).
     8. Вірні мають обов’язок дотримуватися власної форми духовного життя, а не сліпо сприймати чужі західні чи східні форми (канон 17).
    9. Належати до церковних товариств і бувати на їхніх зборах (канон 18).
   10. Здійснювати добрі діла, підтримувати служителів матеріально і дбати про суспільну справедливість і пам’ятати про Господній наказ – надавати допомогу бідним з власних прибутків (канон 25) [1, 47-48].
     Часто вірні не знають своїх прав та обов’язків, але повинні їх взнавати через учительський уряд Церкви. Право християнина – жити згідно зі своїм покликанням, звертатися до Бога як до люблячого Батька у всіх справах життя. Обов’язком християнина є Бога любити, Бога пізнавати і Богові служити через любов до інших людей, їх пізнаванням і їм служінням. Християни мають ряд обов’язків перед самими собою: старатись про спасіння власної душі; любити самого себе, щоб уміти любити інших; старатись про збереження життя, чистоти, земних дібр, доброї слави. Обов'язки християн перед ближніми включають: любити ближніх і ворогів; старатись про спасіння душ ближніх; зберігати правдолюбність, добру славу, життя, майно ближніх, а також спокій і мир у суспільстві.
       Права людини тісно пов’язані з етикою, вони дають основу для ряду моральних обов’язків. Ще в ХШ ст. Тома Аквінський запропонував поділ етичних законів. Вічний закон як закон буття Вселеної, як участь людини в Божому бутті. Природний закон як участь людини у вічному законі. Природна пошана батьків, чужої власності. Самозбереження і зберігання свого роду. Життя в злагоді з природою, а також з другими людьми. Вживання волі і розуму, щоб шукати правду.
      Природне право не створене людиною, а вписане в природу людини і тому називається природнім правом (ius naturale). Воно є основою, фундаментом всіх інших прав людини. Людина має право на життя у спільноті, право на вибір стану життя, на свободу совісті, право на правду і до того спрямована природа людини. З цього права випливають норми, що зобов’язують людину поважати права інших людей. Цей порядок пізнає розум. Наш природний нахил чи право – жити. Якщо того права в суспільстві нема, то нема сенсу жити [4,182].
        Людський закон як участь людини в природному законі. Об’явлений Божий закон. Божий закон та його поділ. Непевність людських оцінок, потреба Божого проводу. Виховна мета Божого закону, щоб плекати добрих громадян, які відчувають свою відповідальність перед Богом, Батьківщиною, народом. Божий закон як дороговказ до людського спасіння. В свою чергу Божий закон поділяється на наступні закони. Первісний або патріархальний закон: «Не роби другому того, що тобі не миле» (закон прощення всякої кривди). Етапи отримання людиною Заповідей Божих: Адам, Ной, Авраам, Мойсей, Христос. Релятивність (відносність) людської моралі, що змінюється від обставин життя. "Око за око, зуб за зуб, кров за кров”. Закон Старого Завіту – Десять Заповідей Божих – Декалог або Мойсеїв закон, який надав Господь Бог цілому людству через пророка Мойсея на горі Синай майже 3300 років тому на двох кам’яних таблицях (скрижалях). Новозавітний закон Христа або Євангельський закон любові: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю», «Люби ближнього твого, як себе самого» (Мк. 12.30-31).
       Світське і церковне законодавство ґрунтується на універсальному законі Творця: чини добро – уникай зла. Якщо між ними є розходження, то, звичайно, тому, що світський закон неправильно інтерпретує природний і універсальні закони. У випадку такої незгідності з Божим універсальним законом, світський закон не зобов’язує в душі людей. В менш важливих справах його можна толерувати назовні, якщо потреба публічного порядку перевищує цю неважну справу. Однак, якщо якась неправильність світського закону в чомусь важливому порушує Божий Закон, тобто перевищує потребу публічного порядку, такій неправильності слід протиставлятися у всякий по-людському можливий спосіб, її толерувати не можна.
 
Список літератури
       1. Зiнько о. Василь, ЧСВВ, Андрушко В.Т., Огірко О.В. Права та обов’язки мирян у канонічнім праві східних Церков // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Формування інтелектуально розвинутої і морально зрілої особистості у процесі викладання гуманітарних дисциплін”, Львів, 2004. – С.45-48.
     2. Огірко О. Релігійні права людини // Матеріали ІІІ Міжнарод. конф. "Право і суспільство: актуальні проблеми взаємодії”, Вінниця, ВФ МАУП, 2002. – С. 201 -207 .
      3. Огірко О.В. Християнська етика. Навчальний посібник. – Львів, ЛІ МАУП, 2003.
      4. Огірко О.В. Християнська етика для всіх: Словник християнсько-етичних термінів. – Львів: Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнологій ім. C. З. Ґжицького, 2009. – 272 c.
      5. Релігійна свобода і права людини: Богословські аспекти. У 2 т. Т. 1.– Львів: Cвічадо, 2000.


Источник: http://perso.wanadoo.es/derfonia.s.l./Prime%20Kumpan%20356.htm
Категория: Международные научные конференции - Форумы | Добавил: Vasiljev (2011-03-14) | Автор: Олег Васильович Огірко
Просмотров: 2845 | Комментарии: 1 | Теги: «Sollicitudo rei socialis», «Redemptor hominis», Іван Павло ІІ, “Руська Правда”, Ярослав Мудрий, Мойсей, Огірко О.В., Христос, «Laborem Exercens» | Рейтинг: 5.0/165 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа

Поиск

Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Отдых в Карпатах


  • Copyright MyCorp © 2016