УДК 346:347
Тріщ Ростислав Іванович,
адвокат, викладач кафедри цивільного
права і процесу Івано-Франківського
університету права імені Короля Данила Галицького
АКРЕДИТИВНА ФОРМА РОЗРАХУНКІВ ЯК СПОСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ У ГОСПОДАРСЬКИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ
Стаття присвячується можливим дискусіям щодо віднесення однієї з форм розрахунків в цивільно-господарському обороті – акредитиву до виду (способу) забезпечення виконання договірних зобов’язань.
Ключові слова: авізуючий банк, банк-емітент, заявник акредитива, виконуючий банк, платник, бенефіціар.
Постановка проблеми. На сучасному етапі проведення в цивільному праві позитивних змін дедалі більше підвищується роль видів (способів) забезпечення виконання договірних зобов’язань, застосування яких підвищує договірну дисципліну, сприяє оперативному задоволенню прав та інтересів фізичних і юридичних осіб.
У Цивільному кодексі України (далі – ЦК України) передбачено різні види забезпечення виконання зобов’язань, які класифіковано за різними критеріями, юридичними конструкціями, важелями впливу на боржника і т. ін.
Разом з тим, норми ч. 2 ст. 546 ЦК України з урахуванням принципу свободи договору надають можливість встановлення учасниками договірних відносин інших видів забезпечення зобов’язань.
Постановка завдання.У даній статті намагатимемось аргументовано довести й, очевидно розпочати дискусію щодо віднесення акредитивної форми розрахунків в цивільно-господарському обороті до виду (способу) забезпечення виконання договірних зобов’язань.
Для вирішення даної проблеми передусім необхідно методом аналізу дослідити економіко-правову сутність цього виду розрахунків, а також за допомогою порівняльного методу виокремити важливі відмінності інших форм розрахунків від акредитивної форми, що надаватиме останній можливості бути віднесеній до виду (способу) забезпечення виконання зобов’язання.
Аналіз останніх досліджень. Відомі вчені-цивілісти Боднар Т.В., Гонгало Б.М., Дзера О.В., Кузнєцова Н.С., Луць В.В., Отраднова О.О., Флейшиц Е.А. та інші досліджували способи забезпечення виконання зобов’язань та форми розрахунків в контексті їх характеристики і надбання науки цивільного права в даних інститутах, надають можливості поглянути на один із видів розрахунків в ракурсі виду забезпечення виконання договірних зобов’язань. Акредитив (від лат. accreditivus) є грошовим зобов’язанням банку, за яким він зобов’язаний провести за дорученням клієнта (платника) – заявника акредитива і відповідно до його вказівок або від свого імені платіж на умовах, визначених акредитивом, або доручити іншому (виконуючому банку) здійснити платіж на користь одержувача грошових коштів або визначеної ним особи (бенефіціара) [6, c. 606].
Правове регулювання розрахунків акредитивами здійснюється згідно з нормами гл. 74 Цивільного Кодексу України, відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою Правління Національного Банку України № 22 від 21. 01. 2004 р. з останніми змінами та доповненнями від 15.05.2009 р. – далі Інструкції [3], а також «Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів (публікація Міжнародної Торгівельної Палати № 500 в редакції 1993 р.) в частині, яка не суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законодавства [4].
Законодавець відносить акредитив до окремого договору від договору купівлі / продажу або іншого контракту, навіть якщо в акредитиві є посилання на них (п. 8.2. І Інструкції).
Таким чином, банківські установи, які здійснюють операції за акредитивною формою розрахунків документально перевіряють умови акредитиву, а не умови договору.
Практика цивільно-господарських відносин засвідчує, що в кожному випадку застосування акредитивної форми розрахунків, остання застосовується на виконання договорів з поставки товарів, робіт та послуг.
Виходячи із визначення поняття акредитиву, дана правова конструкція розрахунків відноситься до представництва за договором (представництво за дорученням).
Одні джерела дають визначення акредитиву як грошове зобов’язання банку оплатити платіжні вимоги, які він надає на прохання свого клієнта-платника його контрагенту-постачальнику (бенефіціару) за умови дотримання останнім передбачених в акредитиві умов поставки та платежу [2, c. 81].
Інші джерела, до яких ми схиляємось, розкривають сутність і подають більш просте і точне формулювання акредитиву як договору, що містить зобов’язання банку-емітента, згідно з яким цей банк, за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитиву, зобов’язаний виконати платіж на користь бенефіціара (особи, якій призначений платіж або на користь якої відкрито акредитив), чи доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж [1, c. 110].
Акредитив характеризується наступними ознаками:
- акредитив є правочином, відокремленим від договору, який встановлює такий вид розрахунків;
- акредитив є грошовим зобов’язанням, виконання якого здійснюється банком на умовах, визначених акредитивом;
- банк здійснює платіж на користь одержувача грошових коштів за дорученням клієнта (платника) і відповідно до його вказівок або від свого імені.
- банк здійснює платіж отримувачу коштів (бенефіціарію) після представлення останнім товарозпорядчих документів (комерційних документів, які підтверджують виконання зобов’язання за господарським контрактом – вид. авт.) [6, c. 607].
Застосовується акредитивна форма в міжгосподарських (міжнародних) розрахунках, коли контрагенти хочуть забезпечити собі гарантію (вид. авт.) відповідно до поставки продукції та оплати поставленої продукції. Форму та спосіб розрахунків між контрагентами зазначається в одному із пунктів угоди (контракту) про поставку товарів, робіт чи послуг.
Укладення цього договору здійснюється шляхом подання клієнтом до банку-емітента заяви про відкриття акредитива (оферта), яка подається у кількості, встановленій банківськими правилами, та її акцепту банком-емітентом, який здійснюється шляхом відкриття акредитива.
Контрагенти, які обирають акредитивну форму розрахунків, передають виконання цих платежів банку-емітента платника та банку-одержувача.
Схематично наводимо поопераційний порядок акредитивної форми розрахунків на прикладі міжнародних господарських відносин (рис. 1) [5, c. 126].
1 – укладення контракту;
2 – подання до банку-емітента заяви на виставлення акредитива;
3 – пересилання банком покупця акредитива банку постачальника;
4 – передання акредитива експортеру;
5 – відвантаження товару;
6 – отримання експортером транспортних документів від перевізника;
7 – надання постачальником своєму банку реєстру та інших документів, що підтверджують відвантаження товару;
8 – перевірка банком експортера документів і направлення їх до банку платника разом із супровідним листом, де зазначається, як зараховуватиметься виручка;
9 – перевірка банком-емітентом документів, списання коштів за акредитивом з розрахункового рахунку платника і переказ їх у банк експортера;
10 – зарахування суми акредитива на рахунок постачальника;
11 – отримання імпортером документів від банку-емітента;
12 – одержання імпортером товарів у власність від перевізника.
Рис. 1. Схема розрахунків за акредитивами у міжнародних господарських відносинах
Як бачимо зі схеми, юридичну відповідальність за перерахування коштів одержувачу – бенефіціарію (постачальнику) несе банківська установа, і відповідно банк-емітент (банк платника) та виконуючий банк одержувача-бенефіціарія (банк експортера) виступають фінансовими посередниками-гарантами за умови виконання господарського контракту зі сторони постачальника (бенефіціара) з представлення останнім відповідних товаророзпорядчих документів, які і підтверджують умови акредитиву.
Постадійно в господарській практиці розрахунки за акредитивом полягають в 1) розгляді пропозицій щодо основного контракту і переговорів щодо умов акредитива; 2) підписання умов поставки товару та його оплати і відкриття акредитива; 3) поставка товару і виконання умов акредитива.
Окрім цього, акредитив вважається найнадійнішою формою розрахунків для бенефіціара [7, c. 751].
Досліджуючи та порівнюючи риси акредитива з платіжним дорученням як однієї із найпоширеніших форм розрахунків в цивільно-господарському обороті (у формі грошового авансу, розрахунків за відкритим рахунком) приходимо до наступного.
За розрахунками із застосуванням платіжних доручень – банк має зобов’язання за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку в цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) в цьому чи іншому банку в строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту [6, с. 600].
Аванс може надаватися як в розмірі повної вартості контракту (попередня оплата), так і в розмірі частки, відповідного процента вартості контракту [5, c. 121].
У світовій практиці розрахунків авансові платежі використовуються у випадках:
- якщо продавець не впевнений у пластопроможності покупця;
- при нестабільній економічній і політичній ситуації у країні покупця;
- можливій недобросовісності покупця (вид. авт.).
Переваги авансу для експортера (постачальника), особливо за попередньої оплати, полягають у тому, що:
- експортер захищений від ризику того, що іноземний покупець відмовиться або буде неспроможний заплатити за товар;
- аванс, навіть у вигляді відповідного процента вартості контракту (при визнанні контрагентами авансу як завдатку – вид. авт.) є засобом забезпечення зобов’язань, прийнятих покупцем за контрактом. У разі відмови покупця прийняти замовлений товар постачальник має право отриманий аванс використати для відшкодування збитків [5, c. 121].
До очевидних недоліків цієї форми розрахунків належить комплексний ризик імпортера:
- ризик того, що експортер не постачатиме товар або постачатиме несвоєчасно й іншої якості чи специфікації чи не в повному обсязі;
- імпортер кредитує поставку на відповідний період до того, як фізично отримає товар.
Інша форма розрахунків за інкасовими дорученнями відрізняється від акредитиву тим, що в першому випадку банківські установи не зобов’язуються здійснити платіж, їх відповідальність зводиться здебільшого до переказування і вручення документів проти сплати чи акцепту (прийняття), але без власного зобов’язання здійснити платіж, якщо покупець не виконає або не зможе виконати своїх зобов’язань за інкасо.
Оскільки при документарному інкасо продавець до моменту відвантаження товару ще не може бути впевнений у тому, що покупець справді здійснить платіж, документарне інкасо найефективніше для здійснення платежів у тих випадках, коли продавець повністю довіряє покупцю і впевнений, що останній оплатить відвантажені товари і надані послуги, а також у стабільних політичних, економічних та правових умовах країни покупця.
Аналогічні чи подібні риси розрахунків за інкасовими та платіжними дорученнями має чекова форма розрахунків, і спільними ознаками наведених розрахунків є те, що волевиявлення (присутній ризик недобросовісності) щодо виконання зобов’язань з оплати вартості контракту повною мірою належить стороні покупця (імпортера).
Правовий режим акредитиву нівелює потенційну недобросовісність сторони покупця (імпортера) щодо фактичної оплати після укладення зовнішньоекономічного контракту, оскільки фінансові ресурси покупця (імпортера) в частині вартості контракту юридично переходять під забезпечення акредитива, і, з іншого боку обмеження в термінах цієї форми розрахунків стимулює виконання зобов’язання зі сторони постачальника (експортера).
Висновки. Підводячи підсумки, приходимо до висновку, що будь-яка форма розрахунків, яка регламентована в ЦК України, окрім акредитивної, надає переваги і мінімізує господарські ризики тільки одного із контрагентів за господарськими зобов’язаннями, натомість акредитивна форма розрахунків в справедливій мірі розподіляє (яскраво виражений принцип справедливості цивільного права) та мінімізує господарські ризики як платника (покупця, імпортера) так і одержувача (постачальника, експортера) в разі невиконання чи неналежного виконання договірних зобов’язань, а отже в акредитивній формі розрахунків присутні ті ж самі забезпечувальні ознаки як і в усталених способах (видах) забезпечення виконання зобов’язань.
Список використаних джерел
1. Заверуха І. Банківське право : навчальне видання / І. Заверуха. – Львів : Астролябія, 2002. – 222 с.
2. Мороз А.М. Банківські операції : монографія / А.М. Мороз. – К.: КНЕУ, 2000. – 383 с.
3. Постанова Правління Національного Банку України № 22 від 21.01.2004 р. з останніми змінами та доповненнями від 15.05.2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : // http://www.liga.zakon
4. Публікація Міжнародної Торгівельної Палати № 500 в редакції 1993 р. e частині, яка не суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законодавства. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : // http://www.liga.zakon .
5. Снігурська Л.П. Банківські операції і послуги : навч. посіб. / Л.П. Снігурська. – К. : МАУП, 2006. – 456 с.
6. ЦК України : науково-практичний коментар / за заг. ред. Я.М. Шевченко. – К. : ІнЮре, 2004. – 894 с.
7. Цивільне право : практикум / за заг. ред. Р.А. Майданика, Н.С. Кузнєцової, О.В. Дзери. – [2-е вид., перероб. та доп.] – Київ, 2008 –751с.
Trisch R. Payment by letter of credit as the way for security obligations performance in economic (International) relations
The article is dedicated to probable discussions as to one the forms of cleaving – off – civil and economic turnover of payment as the way for security obligations performance.
Key words: aviso bank , bank emitter, application for letter of credit, executive bank, tax payer, beneficiar.
Источник: http://www.cic-wsc.org | 
