Макроекономічні показники в системі національних рахунків- 1 частина - МАКРОЭКОНОМИКА/ ECONOMICS - лекции - Информационное обеспечение дистанционного обучения - Publisher - Азовское Отделение Академии ЭНиПД /AES&E
"Azov Academy"Пятница, 2016-12-09, 11:40 AM

Приветствую Вас Гость | RSS
Главная | Publisher | Регистрация | Вход
Меню сайта

Категории раздела
МАКРОЭКОНОМИКА/ ECONOMICS - лекции [48]
Сокращенный курс макроэкономической теории с использованием фундаментальных работ Зиновия Григорьевича Ватаманюка, Виктора Дмитриевича Базилевича, Валерия Александровича Васильева, Кемпбелла Р. Макконелла и Стенли Л. Брю

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Главная » Статьи » Информационное обеспечение дистанционного обучения » МАКРОЭКОНОМИКА/ ECONOMICS - лекции

Макроекономічні показники в системі національних рахунків- 1 частина

2.1. Система національних рахунків – міжнародний стандарт макроекономічного рахівництва.

 

За часів директивно-планової економіки макроекономічні показники в Україні обчислювалися на основі Балансу народного господарства, центральною ланкою якого був матеріальний баланс, що : зображав рух ресурсів і використання матеріальних благ. Сферу послуг не включали у виробництво сукупного суспільного продукту, а розглядали лише як систему перерозподільних відносин.

Сьогодні для аналізу стану і закономірностей розвитку національної економіки використовують агреговані макроекономічні показники, які відображає система національних рахунків. Система національних рахунків (СНР) - це сукупність взаємопов'язаних показників, які відображають реальні явища та процеси економіки на макрорівні. СНР містить інформацію про всіх економічно-активних суб'єктів; відобра­жає всі економічні операції, які пов'язані з виробництвом, розподілом та перерозподілом доходів, споживанням і заощадженням; а також подає дані про економічні активи і зобов'язання, які становлять національне  багатство.

Інформація, яка відображається в СНР, є основою для розробки і впровадження заходів макроекономічної політики держави, спрямованої на поліпшення функціонування національної економіки.

Система національних рахунків ґрунтується на концепції розширеного трактування виробництва, яка враховує:

-                     галузі, що виробляють матеріальні блага;

-                     галузі, котрі продукують послуги;

-                     економічну діяльність домогосподарств;

-                     тіньову економіку (що допомагає зменшити похибки обчислення макроекономічних показників).

Також СНР використовує концепцію первинних доходів, яка виходить із того, що органи державного управління є фактором виробництва, поряд із землею, працею, капіталом і підприємницьким хистом. Платою за такий ресурс (державне управління) є податки  на виробництво та імпорт.

Основними поняттями, які використовує СНР є: інституціональна одиниця, економічна територія, економічні операції, резиденти економіки. Інституційна одиниця - це економічна одиниця, що володіє активами, самостійно здійснює господарську діяльність і несе відповідальність щодо своїх зобов'язань. У СНР виокремлюють такі сектори  інституційних одиниць:

-                     нефінансові підприємства та корпорації;

-                     домогосподарства;

-                     некомерційні організації, що обслуговують домогосподарства;

-                     фінансові корпорації;

-                     сектор загальнодержавного управління.

Економічна територія - це територія, на яку поширюються повноваження уряду країни і в межах якої люди, фактори виробництва, товари і гроші країни можуть вільно переміщуватися. Під економічними операціями розуміють ті, які відображають взаємозв'язки між інституціональними одиницями і  пов'язані з їх економічною діяльністю.

Резидентами економіки вважаються: фізичні особи з постійним місцем проживання в країні більше року; юридичні особи, які створені згідно законодавства країни; дипломатичні представництва даної країни. Макроекономічні показники, які використовує система національних рахунків, класифікують за різними ознаками. Виділяють натуральні показники, які вимірюють у різних фізичних одиницях та вартісні (грошові), які визначають у постійних або поточних цінах. Натуральні і вартісні показники називають також абсолютними, на противагу відносним, які вимірюють у відсотках.

Розрізняють також запасові і потокові макроекономічні змінні. Запасові - це показники, які вимірюють кількість чого-небудь у певний момент часу (обсяг капіталу в економіці, державний борг). Потоковівимірюють  кількість чого-небудь за одиницю часу, як правило за рік (обсяг інвестицій, дефіцит бюджету). Запас дорівнює нагромадженим за певний період часу потокам (скажімо, сума дефіцитів бюджету визначає величину державного боргу). Потік дорівнює різниці між запасами на початок і кінець періоду (зміна обсягу капіталу в економіці за рік вказує на обсяг інвестицій упродовж цього року).

     Змінні, виміряні у фізичних одиницях, називають реальними змінними (реальний ВВП, реальна зарплата). Змінні виражені у грошах і поточних цінах, називають номінальними (номінальний ВВП,  номінальна  зарплата).

 

2.2. Макроекономічні показники сфери виробництва.

 

Розглянемо основні показники сфери виробництва. Дещо осібно від більшості з них стоїть валовий випуск - сумарна вартість усіх товарів і послуг, вироблених економікою за певний проміжок часу. Цей показник включає всі товари і послуги, у тому числі й проміжне споживання (товари і послуги, які використовують для виробництва інших благ).

Найважливішим показником сфери виробництва є валовий внутрішній продукт (ВВП) - ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у країні протягом певного проміжку часу. Розрізняють номінальний ВВП (валовий внутрішній продукт, обчислений у поточних ринкових цінах) і реальний ВВП (ВВП обчислений у постійних цінах). На номінальний ВВП мають вплив і зміна фізичного обсягу виробництва, і зміна цін. Реальний ВВП відображає лише зміну обсягу виробництва, що дає змогу аналізувати реальний стан справ в економіці.

Коливання реального ВВП, зайнятості та доходів називають економічним (діловим) циклом, який містить чотири фази: піднесення, вершину, спад і дно. Стале збільшення реального ВВП і підвищення рівня життя населення називають економічним зростанням.

Для аналізу динаміки економічного зростання важливим є природний ВВП - валовий внутрішній продукт, що відповідає природній нормі безробіття. Природною нормою безробіття називають такий рівень безробіття, за якого темп інфляції залишається сталим. Для пояснення природної норми безробіття вважають, що між інфляцією та безробіттям існує обернений зв'язок. Різниця між природним і фактичним ВВП визначає ВВП- розрив. Якщо ВВП-розрив  додатній, то економіка перебуває у фазі спаду. Від'ємний ВВП- розрив вказує на те, що економіка виходить за межі своїх реальних можливостей, а це супроводжується прискореним зростанням цін.

Для обчислення валового внутрішнього продукту використовують три різні методи.

1.  Метод кінцевого використання: ВВП дорівнює сумі видатків покупців на придбання товарів і послуг:

 

ВВП = C+I+G + NX,

 

Де:    С - споживчі видатки домашніх господарств;

I - інвестиційні видатки ділових фірм країни; сюди ж відносять запаси - вироблені, але не продані в цьому році інвестиційні та споживчі товари;

G - державні закупівлі товарів та послуг;

NX - чистий експорт (різниця між вартістю експорту та імпорту країни);

 

2.  Розподільчий метод: ВВП дорівнює сумі факторних доходів макроекономічних суб'єктів.

Такими доходами є: заробітна плата (включаючи нарахування у різні фонди); рента (доходи від нерухомого майна і приписана рента за проживання у власній оселі); процент (виплати грошових доходів постачальникам грошового капіталу); прибуток (доходи некорпоративного сектору та прибуток акціонерних підприємств). До отриманої суми додають ще два види виплат, які не є факторними доходами: непрямі податки на бізнес (податок на додану вартість, ак­цізний збір, мито тощо); амортизаційні відрахування.

3. Виробничий метод: ВВП обчислюють як суму доданих вартостей, створених на всіх стадіях виробництва економічних благ.

Слід зауважити, що під час розрахунку валового внутрішнього продукту не враховують невиробничі операції: чисто фінансові операції (державні і приватні трансферні платежі - грошові виплати домогосподарствам без одержання товарів чи послуг навзамін; купівля-продаж цінних паперів) і продаж уживаних речей.

ВВП, взагалі кажучи, занижує реальний обсяг виробництва, оскільки не враховує результатів тіньової економіки і тих товарів та послуг, що не проходять стадію купівлі-продажу. Розглянемо ще декілька показників сфери виробництва. Валовий національний продукт (ВНП) відображає ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених за допомогою національних факторів виробництва. Для його розрахунку до ВВП додають

надходження за фактори від решти світу і віднімають факторні платежі решти світу.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) вимірює загальний обсяг продукції, який уся економіка може спожити, не погіршуючи виробничих можливостей наступних років. Щоб обчислити ЧВП, від ВВП віднімають амортизацію (відшкодування у грошовій формі вартості капітальних благ, яке відповідає їх зношенню).

Національний дохід (НД) - це загальний дохід, зароблений власниками ресурсів, що є резидентами держави, незалежно від того, використовуються ці ресурси у власній країні чи за кордоном. Національний дохід розраховують, віднявши від ВНП амортизацію і непрямі податки.

 

2.3. Сфера цін у системі національних рахунків.

 

Вимірювання динаміки цін є важливим як з огляду на розвиток економіки країни загалом, так і з позицій інтересів пересічних громадян, добробут яких безпосередньо залежить від темпів інфляції. Різні показники цін розраховують на основі так званих індексів Лавспейреса та Пааше.

Індекс цін Ласпейреса  відображає зміну загального рівня цін протягом певного часу за сталої структури виробництва і споживання.

 
 
1)                 індекс споживчих цін (ІСЦ) - відношення вартості споживчого кошика товарів і послуг у даному році до вартості такого ж кошика у базовому році. Формулу для обчислення ІСЦ можна подати у вигляді:
 
 

2)                 Індекс цін Пааше р) відображає зміну рівня цін за певний пе­ріод, коли змінними вагами є обсяг і структура виробництва

Індекс Пааше, обчислений для всього набору благ, що містить ВВП, називають дефлятором ВВП (DBBП). Цей індекс обчислюють за формулою:
 
 

З огляду на специфіку розрахунку, виокремлюють три основні відмінності між індексом споживчих цін і дефлятором ВВП:

1)  ІСЦ відображає динаміку цін лише споживчих благ, a
  
 усіх товарів і послуг, вироблених в економіці;
2)    ІСЦ враховує зміни цін імпортних товарів, натомість
 
 тільки зміни цін товарів і послуг, вироблених у вітчизняній еконо­міці;
3)  ІСЦ є індексом із постійними вагами (його обчислюють для
незмінного набору товарів і послуг),
a  
 
- індексом із змінними вагами (структура ВВП змінюється).

 

Вважають, що індекс споживчих цін дещо завищує інфляцію, оскільки не враховує: а) можливостей заміни дорожчих благ дешев­шими; б) розширення вибору споживача унаслідок появи на ринку нових продуктів; в) підвищення якості товарів і послуг. Натомість дефлятор  ВВП недооцінює зростання рівня цін. З погляду статистиків, ці недоліки певним чином нівелює індекс Фішера, який обчислюють  як середнє геометричне індексів Ласпейреса і Пааше.
 
 

2.4. Показники сфери зайнятості.

 

Ефективне використання основного ресурсу економіки - робочої сили є першочерговим завданням економічної політики. Основними показниками сфери зайнятості є: рівень безробіття, коефіцієнт участі в робочій силі та рівень зайнятості.

У процесі аналізу сфери зайнятості доросле населення країни ділять на три групи: зайняті - особи, які виконують оплачувані види робіт чи мають робочі місця, але тимчасово не працюють через відпустки, страйки, хвороби; безробітні - особи, які не працюють і чекають на нову роботу, тимчасово звільнені або шукають роботу; ті, що не входять до складу робочої сили (незайняті) - частина дорослого населення, яка зайнята домашнім господарством, перебуває на пенсії, не працює внаслідок інвалідності чи через навчання, або не хоче пра­цювати і не шукає роботи.

Зайняті і безробітні разом становлять робочу силу. Рівень без­робіття (п) показує відсоток безробітних у робочій силі.
 
Стан сфери зайнятості характеризує також коефіцієнт участі в робочій силі  показник, який відображає відсоток робочої сили у чисельності дорослого населення.
 
 
Рівень зайнятості (е) показує відсоток зайнятих у дорослому населенні країни.
 

 

 Робоча сила - сукупність зайнятих і безробітних.

Рівень безробіття - відсоток безробітних у робочій силі.

 

Категория: МАКРОЭКОНОМИКА/ ECONOMICS - лекции | Добавил: Vasiljev (2009-09-22) | Автор: Vasiljev Alexander
Просмотров: 7528 | Теги: Dr Vasiljev Valery, SNC, labour | Рейтинг: 5.0/2 |
Всего комментариев: 1
1  
Зміст статті дуже цікавий і заслуговує подальшого обговорення.

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа

Поиск

Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Отдых в Карпатах


  • Copyright MyCorp © 2016