Історія економічних вчень на початку ХХІ століття - до 83 річчя з Дня Народження Акад.АЕНіПД Росії, д-ра ком., к.е.н.Валерія Васильєва/л.7 - МАКРОЭКОНОМИКА/ ECONOMICS - лекции - Информационное обеспечение дистанционного обучения - Publisher - Азовское Отделение Академии ЭНиПД /AES&E
"Azov Academy"Воскресенье, 2016-12-04, 3:53 AM

Приветствую Вас Гость | RSS
Главная | Publisher | Регистрация | Вход
Меню сайта

Категории раздела
МАКРОЭКОНОМИКА/ ECONOMICS - лекции [48]
Сокращенный курс макроэкономической теории с использованием фундаментальных работ Зиновия Григорьевича Ватаманюка, Виктора Дмитриевича Базилевича, Валерия Александровича Васильева, Кемпбелла Р. Макконелла и Стенли Л. Брю

Статистика

Онлайн всего: 9
Гостей: 9
Пользователей: 0

Главная » Статьи » Информационное обеспечение дистанционного обучения » МАКРОЭКОНОМИКА/ ECONOMICS - лекции

Історія економічних вчень на початку ХХІ століття - до 83 річчя з Дня Народження Акад.АЕНіПД Росії, д-ра ком., к.е.н.Валерія Васильєва/л.7

7. Лекція . Неокласичний період.

Зміст 

1) Перший етап "маржинальної революції; 

2) Завершення "маржинальної революції” і формування неокласичної теорії; 

3)Лозаннська школа. Концепція економічної рівноваги; 

4)Вітчизняні школи маржиналізму. 

        Маржиналізм (від "margin», яке в англо-французькому перекладі означає – кордон) – застосування граничних величин для характеристики змін у явищах, які відбуваються. Це і є головна відмінність від класичної політекономії, коли звертали увагу тільки на суть економічних явищ (категорій), виражених у середній або сумарній величині. Досліджуючи граничні економічні величини як взаємопов’язані явища економічної системи в масштабі фірми, галузі (мікроекономіка), а також і всього народного господарства (макроекономіка), маржиналізм спрямував економічну думку на вивчення взаємодії людини з навколишнім середовищем, а це в умовах останнього часу дуже своєчасно (7-ма Ціль Тисячоліття), як і застосування математичних методів.

                                                                                                                    Ірвінг  Фішер   
     "Маржинальна революція” дала нові докази на користь поступової зміни ортодоксальної версії кількісної теорії грошей Рікардо-Мілля, а це сприяє визначенню таких функцій грошей, як засобу обігу, міри вартості, засобу нагромадження. Стало можливо стверджувати – "гроші – це те, що роблять гроші. Все, що виконує функції грошей, і є гроші” (І.Фішер). Розвиваючи традиції "американської школи” маржиналізму, І. Фішер (1867-1947) вивів рівняння обміну: 

                                                                                                                     MV = PT, 

           Де:  M –кількість грошей,  V – швидкість обігу, P – середньо врівноважений рівень цін, T – кількість усіх товарів.

         У короткостроковому періоді є вірогідність ортодоксального варіанту, коли зміна ціни на товари залежить виключно від кількості грошей. Це є наслідком припущення,  що швидкість обігу і кількість товарної маси у короткостроковому періоді вважаються сталою.  А Пігу вніс свої корективи в методологію дослідження грошей Фішера, запропонувавши враховувати  "схильність до ліквідності” – прагнення господарюючого відкладати частину грошей як запас у вигляді банківських внесків або цінних паперів. Питання - хто ж перший розпочав "маржиналістську революцію” Л. Вальрас, У. Джевонс чи К. Менгер – розрішив професор Адамсон, знайшовши у Британському музею працю Г.Госсена 1854 р. Перший закон Гессена – закон насиченості потреб, який свідчить, що цінність блага падає при збільшенні його кількості чи при задоволенні потреб у ньому, коли корисність убуває.  Другий закон Гессена – закон вирівнювання граничних корисностей, який проголошує, що кожний учасник обміну прагне досягти максимуму вигоди, розподіляючи свої засоби між різними покупками. Він передбачає отримати  однакове задоволення від кожної суми грошей, витраченої на кожний із товарів.

         
Л. Вальрас          У. Джевонс           К. Менгер
 На першому етапі "маржинальної революції” 70-80-ті роки ХІХ ст. гранична  корисність визначалась основною умовою вартості товару, коли корисність оцінувалась з  позиції  конкретної  людини (т.з. "суб’єктивний напрям”). І корисність можливо розглядати як нижчу форму цінності. М. Блауг вказав на ряд помилок, які припустили Л. Вальрас, У. Джевонс та К. Менгер, а саме: а) корисність товару розглядається, як функція кількості його товару; б) "пояснення поведінки споживача трактують дві протиріччі теорії – теорія корисності походить від неправильної психології, по-перше, а по-друге, психологічні аспекти поведінки не причетні до об’єктивного розвитку економічних процесів; в) "добробут” зводиться до суми кількісних корисностей усіх індивідуумів.
                         
Дж.-Б.  Кларк                      В. Парето            Антуан  Огюст  Курно 
      Другий етап "маржинальної революції” припадає на 90-ті роки ХІХ ст., коли спостерігається відмова від суб’єктивізму  та  психологізму 70-х років. Тому Дж.-Б. Кларк і італієць В.Парето розглядаються як правонаступники класичної політекономії і їх називають неокласиками. Вони об’єднали сфери виробництва і споживання в об’єкт цілісного системного аналізу, поширивши характеристику деяких граничних величин на сферу  обміну і розподілу. У результаті відбулося немовби природне злиття обох теорій вартості в одну, яка ґрунтується на одночасному вимірі і граничних витрат, і граничної корисності.  Здійснюється математичне моделювання – моделі недосконалої конкуренції (коли два продавця) та теорії ігор. А. Курно розробив концепцію дуо-полії (два продавця) і стверджував, що будь яке ймовірне розширення виробництва буде припинене виробником, коли збільшення витрат перевищує збільшення прибутку – повинні граничні витрати (MC) дорівнювати граничному доходу (MK), а саме  -  MC= MK . 
        Доречи, засновник індивідуалізму К. Менгер (1840-1921) вважав, що "вартість не є властивістю благ, а навпаки, є лише тим значенням, якого ми насамперед надаємо нашим потребам”, а тому і "цінність – це поняття, яке мають господарюючі суб’єкти про значення таких благ, які знаходяться в їхньому користуванні для підтримання їх життя і добробуту; і тому все це поза їх свідомості не існує”. Важливо, що "за всіх умов вартість благ вищого порядку визначається передбачуваною вартістю благ нижчого порядку, для виробництва яких вони призначені або визначаються людьми,”  і маємо, що "очікувана вартість продукту” є  "принципом” визначення вартості благ вищого порядку. Останні являють неминучу передумову економічного виробництва благ і до них відносить працю на ділянці землі, інструменти, що використовуються, а також й "користування капіталом і діяльністю підприємця”. На його думку обмін – порівнюється в господарському  значенні з продуктивністю промислової і сільськогосподарської діяльності, тому невірно до нього  ставитись негативно (по Г.Ч. Кері – "всі, хто сприяє обміну є виробниками, як землевласники, фабриканти) – сенс не в збільшенні благ, а в більш повному задоволенні людських потреб.
                                                                                                                      
        І О.Бем-Баверк доводить до нас найпростішу формулу: "Цінність речі вимірюється величиною граничної корисності цієї речі”, а "основою цінності є не найбільша чи середня, а найменша користь, яка дозволяє в конкретних умовах споживати цю річ раціонально, і "ми приймаємо  за мірило цінності найменшу користь, від одержання якої ще можлива вигода з господарської точки зору споживати дану річ.” У "Позитивній теорії капіталу” О.Бем-Баверк зауважує, "чим більше "капіталізована” економіка, тим нижча норма приросту продукції, і відповідно – норма процента, оскільки її визначення розглядається ним як результат обміну праці на продукти споживання,” а тому і процент на капітал є загально-економічною категорією, а не надбанням тільки капіталізму. 
      Відносно сумарної корисності, то погляд Візера найбільш сприйнятливий, коли він вважає за можливе множення граничної корисності благ на кількість однорідних  благ, що прийнято називати "мультиплікативним” способом визначення сумарної корисності. І ми погоджуємось з австрійськими вченими, що "приватний господарський порядок – єдина історична випробувана форма суспільного економічного союзу, яка досвідом століть довела більш успішну суспільну взаємодію, ніж при загальному підпорядкуванні за наказом.” 
         Засновник "кембріджської”  маржиналізму А.Маршалл  (1842-1924)  збагатив світ шести книжним "Принципи економіки” (1890), які він постійно доповнював і переробляв у восьми виданнях  за життя. Обґрунтовуючи принцип рівноваги, А. Маршалл увів в економічну науку категорію "рівноважної ціни”, яка  являє собою точку перетину кривої попиту (граничної корисності) і кривої пропозиції (граничних витрат). Обидва ці фактори – складові ціни: корисність і витрати однаково значущі. А. Маршалл помітив, що закон  насиченості  корисностей або спадкової корисності – це звичайна властивість людської натури, а також ввів у практику економічного аналізу поняття еластичності попиту, як відношення динаміки попиту до динаміки цін (приклади - попит на пшеницю мало еластичний, а на фрукти і рибу надто еластичний). А.Маршалл розрізняє  точкову еластичність (при незначних змінах ціни), дугову еластичність (на даному відрізку кривої), перехресну еластичність (зміна ціни одного товару впливає на характер попиту на інший товар), а головне – "чим коротший період, який розглядається, тим більше потрібно враховувати в нашому аналізі вплив попиту на вартість, а чим цей період триваліший, тим більшого значення набуває вплив витрат виробництва на вартість.” Розглядаючи оптимізацію виробництва,  А. Маршалл бачив "основний мотив, що змушує фірму покинути ринок, - це перевищення її витратами рівня ринкової ціни”.  
       Засновник  "американської” школи маржиналізму Дж.-Б. Кларк (1847-1938) у книгах "Філософія багатства” (1886) і "Розподіл багатства” (1899) відзначив неординарні положення і закони економічної науки, а саме:  
      1.Розподіл суспільного доходу регулюється суспільним законом, який "при цілковито вільній конкуренції” може забезпечити кожному фактору виробництва створювану ним суму багатства.  
       2.Багатство – кількісно обмежені джерела матеріально людського добробуту.
       3.Кожний фактор виробництва має в суспільному продукті ту частку багатства, яку саме він виробляє.  
      4.Розклад усього доходу суспільства на різні види доходу (заробітна плата, процент і прибуток) безпосередньо і цілком є предметом економічної науки. 
     5.Названі види доходу отримуються відповідно "за виконання роботи”, "за надання капіталу” і "за координування заробітної плати і процента”. 
     6.При раціональному визначенні  доходів жоден з "класів людей”, зайнятих на виробництві,  не буде  "мати претензій один до одного”.  
     7.В економічному розумінні виробництво продукту не завершено до тих пір, поки представники торгівлі не довели його до покупця і відбувся продаж. 

    Досліджуючи вплив динамічних змін на економіку,  Дж.-Б. Кларк  передічив 5-ть наслідків: 1)збільшення населення; 2) ріст капіталу; 3) удосконалення методів виробництва; 4)зміна форм промислових підприємств; 5) будування більш продуктивних підприємств. Його основна заслуга  полягає в розробці концепції розподілу доходів на основі принципів граничного аналізу цін факторів виробництва – "закон граничної продуктивності”. Він зосередився на принципі спадної граничної продуктивності, що означає при  незмінній  чисельності працівників гранична продуктивність праці може бути вищою тільки внаслідок зростання капіталу озброєності. 

    Засновник ЛОЗАННСЬКОЇ школи  Леон Вальрас (1834-1910) економічний світ розподілив на дві великі групи: фірми і домашні господарства. Фірми виступають на ринку факторів як покупці  і на ринку споживчих товарів як продавці. Домашні господарства – власники факторів виробництва – виступають у ролі їх продавців і водночас покупців споживчих товарів.  Стан рівноваги передбачає наявність трьох умов: по-перше, попит і пропозиція факторів виробництва однакові, на них установлюються постійні і стійкі ціни; по-друге, попит і пропозиція товарів (і послуг) однакові і реалізуються на основі постійних стійких цін; по-третє, ціни товарів відповідають витратам виробництва. І маємо стан,  в якому кількість грошей, які сплачуються за фактори виробництва, має відповідати кількості грошей, які сплачуються за споживчі товари, а це створює умови, коли рівновага на ринках факторів виробництва узгоджується з рівновагою на ринку споживчих товарів. 

       Продовжив традиції "лозаннської школи” маржиналізму В. Парето (1848-1923) у працях "Курс політичної економії” (1898), "Вчення політекономії” (1906), "Трактат із загальної  соціології” (1916), спираючись на функціональний  підхід, що дало можливість замість корисності розглядати споживання, як елемент рівноваги в економіці. Він ввів оцінку вимірювання співвідношення переваг конкретного індивіда та використав "криві байдужості”, розглядаючи  вибір споживача як у залежності від кількості певного блага, так і від кількості усіх інших ресурсів. Фактично В. Парето використав два критерії оптимальності – перший, який належить до розподілу ресурсів (поліпшення корисності одного зменшує корисність інших),  і  другий, який належить до виробництва (поліпшення корисності одного не зменшує корисність інших). Фахівці використовують поняття "оптимум Парето”, визначає стан, коли неможливо поліпшити чийсь добробут шляхом трансформації товарів і послуг у процесі виробництва або обміну без шкоди для добробуту певного індивіда. 

      Маржиналістські ідеї в Україні найкраще представлені у працях Михайло Івановича  Туган-Барановського (1865-1919) "Промислові кризи у сучасній Англії, їх причини і вплив на народне життя” (1894), "Російська фабрика у минулому і сучасному. Історико-економічне дослідження” (1898), "Вчення про граничну корисність господарських благ як причину їх цінності” (1890). Він сформулював закон ("теорему цінності”) згідно з яким гранична корисність господарських благ, що вільно відтворюються, прямо пропорційні їх трудовим вартостям. Розглядає проблеми відтворення суспільного продукту, М.І.Туган-Барановський робить висновок – "у ринковому капіталістичному господарстві одночасно відбувається розширення суспільного виробництва і скорочення суспільного споживання без будь-якого порушення рівноваги між суспільною пропозицією і суспільним попитом”, а "попит на предмети споживання заміщується попитом на  засоби виробництва”.  Він вважав, що капіталістичний цикл складається з трьох фаз: промислового піднесення, кризи і промислового застою, а це все через те, що, по-перше, робітник у  ньому є простим засобом виробництва; по-друге, воно має тенденцію до необмеженого розширення; по-третє, воно у цілому є неорганізованим. 

     Започатковану М.І.Туган-Барановським теорію економічної  кон’юнктури розвивав колишній співробітник Інституту економічної кон’юнктури в Києві В.П.Тимошенко (1885-1965), який писав, що "ціни, як врожаї до певної міри виявляють циклічність чи періодичність”. 

      Ідеї М.І.Туган-Барановського розвивав і Н.Д. Кондратьєв. 

     В ХХІ ст. в Україні відроджується і Київська  економічна школа, яку започаткував професор політекономії Київського університету М.Х. Бунге (1823-1895), продовжив І.В. Вернадський (1821-1884) та Д.І.Піхно (1853-1909, "Закон попиту і пропозиції. До теорії цінності”). Але самою видатною особистістю був Євген Євгенович Слуцький (1880-1948), який у "Теорії граничної корисності” (1910) дав своє бачення корисності будь-якого поєднання благ, яке  "є величиною, що має властивість набувати тим більшого значення, чим більшою мірою це поєднання виявляється кращим для певного індивіда”, а далі розглянув блага двоякого роду: насичуючи і не насичуючи. На основі врахування основних умов поведінки споживача Є.Є. Слуцький вивів закон попиту: "1.Попит на благо, відносно необхідне,  за необхідністю, завжди нормальний, тобто зменшується, якщо ціни на нього зростають, і збільшується, якщо ціни падають. 2.Попит на благо, відносно не необхідне, може в деяких випадках бути анормальним, тобто збільшуватися із зростанням ціни і зменшуватися з її зниженням.” Тільки через 20 років праці Є.Є. Слуцького помітили англійські вчені і Дж.Р.Хікс, лауреат Нобелівської премії 1972р., ввів у світову економічну науку термін "ефект Слуцького”. 

Нові терміни і поняття 

Максимізація прибутку. Комплементарні блага нижчого і вищого порядку. "Теорія очікування”. Суспільний товар. Прибуток. Гранична корисність. Парадокс вартості. Корисність. Функція граничної корисності. Закон спадної граничної корисності. Зміна попиту. Продуктивна і непродуктивна праця. "Споживчий надлишок”. Ринкова ціна. Еластичність попиту. Попит. "Кембриджська школа”. Пропозиція. "Репрезентативна форма”.  
                                                                                                                        Головні питання 

     1.    Маржиналізм: перша хвиля. 

2.    У чому різниця між корисністю і цінністю блага ? 

3.    Розкрийте суть менгерівського поділу благ на блага нижчого і вищого порядку за принципом компліментарності (доповнюваності). 

4.    Розкрийте зміст теорії очікування. 



Источник: http://www.cic-wsc.org
Категория: МАКРОЭКОНОМИКА/ ECONOMICS - лекции | Добавил: Vasiljev (2012-07-17) | Автор: Vasiljev Alexander
Просмотров: 1097 | Теги: Дж.-Б. Кларк, І. Фішер, Dr Vasiljev, А.Маршалл, Dr A. Vasiljev-Muller, У. Джевонс, Law of Preservation of Labour, Л. Вальрас, К. Менгер, В.Парето | Рейтинг: 5.0/2 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа

Поиск

Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Отдых в Карпатах


  • Copyright MyCorp © 2016