5. Лекція . Послідовники класичного періоду у політичній економіці.
Зміст
1) Основні ідеї економічного вчення Д.Рікардо;
2)Теорії Ж.-Б. Сея і Ф. Бастіа;
3)Теорія народонаселення та економічні ідеї Т.Мальтуса;
4)Доктрина соціальних реформ і економічні погляди Дж. С. Мілля.
"Рікардо і його послідовники розробили теорію функціонування вільного підприємництва, що містить у собі багато істин, які, очевидно, будуть зберігати своє значення, доки існує цей світ.” (Альфред Маршалл). У "Засадах політичної економії та оподаткування” (1817 р.) Д. Рікардо визначив, що "головне завдання політичної економії” полягає у тому, "щоб визначити закони, які керують розподілом доходів”.
Він вважав, що "вартість товару або кількості якогось іншого товару, на який він обмінюється, залежить від власної кількості праці, яка необхідна для цього виробництва, а не від більшої чи меншої винагороди, яка сплачується за цю працю”. І далі він наводить дуже принципове застереження, що "мінову вартість” зумовлює, поряд із кількістю і якістю праці, рідкісність товару і що про відносні ціни на товари варто говорити лише тоді, коли їх кількість може бути збільшена працею людини і при виробництві яких конкуренція не зазнає ніяких обмежень.”
Важливо, що для нього, як і для Сміта, категорії "вартість” і "ціна” використовуються фактично як синоніми, а він ще стверджує, що на рівень цін товарів, поряд із затраченою живою працею, впливає й уречевлена праця, тобто "праця, затрачена на знаряддя праці, інструменти і будівлі, які сприяють цій праці”. Також він доводить, що має місце "зниження рівня мінової вартості товарів від збільшення використання на їх виробництво основного капіталу,” а сам капітал через нерівність прибутку "переміщується із однієї діяльності і іншу”.
Він на відміну від фізіократів наголошує на тому, що вартість хліба та іншої сільськогосподарської продукції визначається затратами праці на відносно гірших ділянках землі. Доречи, концепція ренти Д. Рікардо зберігає свою актуальність і в наш час тому, що рента завжди платиться за користування землею, оскільки її кількість небезмежна, якість – неоднакова, а із зростанням населення починають оброблятися нові ділянки землі, гірші за своєю якістю і розміщенням, що потребують більших витрат праці, за якими визначається вартість сільськогосподарських продуктів”. З розвитком все більше діють "рентне утворювальні фактори” і "праця природи оплачується не тому, що вона робить багато, а тому, що вона робить мало.”
Д.Рікардо відзначав, що "ні золото, ні якийсь інший товар не можуть бути завжди досконалою мірою вартості усіх речей”, і він був прихильником кількісної теорії грошей, а паперові гроші розцінював тільки як засіб обігу.
Зрозуміло, що фахівець Великої Британії не міг обійти обґрунтування міжнародної торгівлі і він сформулював принцип порівняних переваг, коли "при системі повної свободи торгівлі кожна країна, природно, витрачає свій капітал і працю на такі галузі промисловості, які дають найбільші вигоди”. Цей принцип Д.Рікардо застосував тільки до праці, але подальший розвиток здійснили шведські економісти Е.Хекшир та Б. Улін, які розглянули і працю, і капітал. Його висновок, що "коли починається торгівля і кожна країна зосереджує зусилля у своїй сфері порівняльної переваги, то всі мають вигоду”, став аксіоматичним у сучасній економіці. А його погляд за життя у майбутнє в умовах без кризової економіки – "продукти завжди купуються за продукти або послуги, і гроші служать тільки мірилом, за допомогою якого відбувається цей обмін. Певний товар може бути вироблений у надлишковій кількості, і ринок буде до такої міри перенасичений, що не буде навіть відшкодовано капітал, витрачений на цей товар. Але це не може статися з усіма товарами одночасно”, - ствердився у Великої Британії у 1825, 1836 і 1847 рр., що побачили всі його послідовники.
Послідовником А.Сміта у Франції став син купця з Ліона Жан-Батіст Сей (1767-1832), який після поїздки у 1789 р. в Англію був секретарем адміністратора Клав’єра. А потім приєднавшись до якобінців воював з європейськими монархами на західних кордонах Франції.
Закон Ж.-Б.Сея абсолютизує принципи вільності ринків, ціноутворення, внутрішньої і зовнішньої торгівлі (фритредерство), необмеженої вільної конкуренції підприємців, недопущення ніяких проявів протекціонізму, що дає йому підстави стверджувати неможливість ні перевиробництва, ні недоспоживання суспільного продукту, тобто – економічних криз. Цей закон, як "закон ринків” визнали представники багатьох шкіл, починаючи з Т. Мальтуса і закінчуючи А. Пігу, який навіть під час Великої депресії нагадував всім, що він поділяє погляди Ж.-Б.Сея. А це відбувається завдяки: по-перше, смітівському "природному порядку”, який припускає гнучкість цін і заробітної плати, взаємовигідний при пасивній ролі грошей обмін між працею і результатами своєї праці всіх суб’єктів ринку; по-друге, завдяки А.Сміту "закон Сея” виключає будь-яке втручання в економіку зовні; по-третє, "закон Сея” передбачав поступальний розвиток ринкових економічних відносин у суспільстві на базі досягнень науково-технічного прогресу, як "обіцяв” С.Сисмонді у випадку падіння пріоритетної ролі в економічному житті натурального господарства, коли виробництво продовжує забезпечувати адекватне споживання (попит). Суть "закону ринків” Ж.-Б.Сея – "продукти платять за продукти” у внутрішній торгівлі так само, як у зовнішній.
Як і А.Сміт він поділяв теорію трьох основних факторів виробництва (праця, земля, капітал). Він відзначав особливе значення взаємозв’язку корисності і вартості предметів (товарів) – "вартість є мірилом корисності предмета”. Доречи, відомий послідовник Ж.-Б. Сея французький економіст Фредерік Бастіа (1801-1850) висунув концепцію "економічної гармонії”, в якій корисність являє частину сукупного продукту, створювану під час обігу товарів або послуг (обґрунтував теорію послуг). Все це близько до Сея. Цікаво, що на думку Ф.Бастіа, капітал створюється у результаті намагань або відмов з метою отримання якої-небудь користі у майбутньому.
"Якби тільки праці Мальтуса, а не Рікардо стали початковим пунктом розвитку економічної науки ХІХ ст., наскільки мудріше та багатше був би світ сьогодні.”(Дж.М.Кейнс). Томас Роберт Мальтус (1766-1834), закінчив та вчителював у коледжі Ісуса Кембриджського університету, а у 1798 р. надрукував книгу "Досвід про закони народонаселення”. В якій обґрунтовано стверджувалось, що населення за сприятливих умов збільшується за принципом геометричної прогресії (буде подвоюватися кожні 20-25 років), а виробництво їжі та інших необхідних предметів існування, збільшуючись в арифметичній прогресії, не зможе задовольнити первинні потреби людства. І тоді через перенаселення бідність може стати неминучою долею всього людства, а щоб цього уникнути Т. Мальтус закликав людей вдаватися до добровільного самообмеження, зберігаючи моральну чистоту в своєму способі життя та утримуватись від дуже ранніх шлюбів. Багато критичних відгуків було на ідеї Т. Мальтуса, але його наукові погляди заслуговують на увагу і сьогодні. Важливо, що Д.Рікардо поділяв положення "залізного закону заробітної плати” Т. Мальтуса, а саме о неможливості зростання зарплати у суспільстві, яка залишається на низькому рівні. І майже ідентичні за суттю були і теорії вартості Т.Мальтуса та Д.Рікардо, як і теорій прибутку, котрий обидва уявляли як складову частину ціни. Несподівано для суспільної думки того часу Т.Мальтус висунув тезу, що "недоступність достатнього попиту і повної реалізації виробленого суспільного продукту без посильної і такої ж необхідної участі у цьому як "виробничих”, так і "невиробничих класів”. Тим самим Т.Мальтус кинув сміливий виклик тим, хто допускав безглузду думку про паразитизм величезних мас населення, які належать до "невиробничих класів” через їх діяльність у релігійних чи адміністративних закладах тощо. І він на відміну від Д.Рікардо вважав можливість не тільки галузевих, але і загальних криз. В той же самий час – всі кризи вони вважали тимчасовим явищем (не відхиляючись від закону Сея).
Фахівці вважають, що Т.Мальтус не передбачив технічного чуда – промислової революції, а також зменшення після 1870 р. населення у більшості західних країн. Але для Індії, Ефіопії, Китаю його доктрина має рацію і сьогодні.
Джеймс Мілль (1773-1836) представник нової течії політекономії в Англії перший виклав систематизовано погляди Д. Рікардо, але вважав капіталіста трудівником, а тільки земельних власників паразитичним класом. Його син Джон Стюарт Мілль (1806-1873), який "протягом життя двох поколінь навчав Англію своєї науки” (Марк Блауг), видав у 1848 р. (в 5 книгах, як у Сміта) "Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування до соціальної філософії”, в якій дав спрощену характеристику багатства, "як суми благ, які купуються і продаються на ринку”. Майже вперше він поєднав закони виробництва та закони розподілу. Якщо перші –незмінні у заданих технологічних умовах, то другі – залежать від людей "і бажання правлячої частини суспільства, і дуже різноманітні і різні століття і в різних країнах”. Цим він заклав засади реформізму. Цікаво, що він солідаризується з А. Смітом і твердить про "створення багатства тільки продуктивною працею”, але до неї він відносить "працю, спрямовану на охорону власності і на отримання кваліфікації, яка дозволяє збільшувати нагромадження.” Що до сутності заробітної плати, то він дотримувався поглядів Д.Рікардо, ототожнюючи поняття "мінімуму заробітної плати” з поняттям "фізіологічного мінімуму”. Але все що відноситься до капіталу дійсно сучасно і характеризує капітал, як "нагромаджений запас продуктів минулої праці”, Дж. С.Мілль стає нашим з Вами співрозмовником, який вважає, що "суспільним принципом має стати laissez faire, і кожний відступ від нього, не продиктований міркуванням якого-небудь вищого блага, є явне зло”.
Нові терміни і поняття
Трудова теорія вартості. Додана вартість. Золотий стандарт. Ринкова ціна праці. Валютний ринок. Гнучкість цін. Золотий стандарт. Ринкова ціна праці. Гнучкість цін. Акціонерне товариство. Рентоутворюючі фактори. Сальдо зовнішньої торгівлі. Економічна рента. Валютні резерви. Порівняльні переваги в економіці. "Закон Сея”. Змінні витрати. Прожитковий мінімум. Закон спадної віддачі. Закон обмеженості ресурсів. Добровільне безробіття. Спадна корисність. Абсолютна конкуренція. Фактори виробництва. Теорія вартості Сея-Мальтуса. Вивезення капіталу. Кількісна теорія ціни. Теорія фонду заробітної плати. Закон розподілу. Змішана економіка.
Головні питання
1. Особливості і значення економічного вчення Давіда Рікардо.
2. Чи можливі, на думку Сея, "загальне перевиробництво” і "загальне недовиробництво”, економічні кризи ?
3. Економічне вчення і теорія трьох факторів Ж.Б.Сея.
4. У чому суть теорії послуг Ф. Бастіа ?
5. Економічне вчення Т.Мальтуса. Економічна суть і еволюція мальтузіанства.
6. Чому Дж.М.Кейнс вважав Т. Мальтуса одним із попередників своєї концепції кризового економічного розвитку ?
7. Як трактує Дж.С.Міль категорію "вартість”, "продуктивна праця”, "заробітна плата”, "рента” ?
8. У чому суть доктрини соціальних реформ Дж.С.Мілля ?
9. Особливості економічного вчення Дж. С. Мілля.
Література
Источник: http://www.cic-wsc.org |
