Історія економічних вчень на початку ХХІ ст. - до 83 річчя з Дня Народження Акад.АЕНіПД Росії, д-р ком., к.е.н.Валерія Васильєва/л.12ч.1 - МАКРОЭКОНОМИКА/ ECONOMICS - лекции - Информационное обеспечение дистанционного обучения - Publisher - Азовское Отделение Академии ЭНиПД /AES&E
"Azov Academy"Пятница, 2016-12-09, 11:37 AM

Приветствую Вас Гость | RSS
Главная | Publisher | Регистрация | Вход
Меню сайта

Категории раздела
МАКРОЭКОНОМИКА/ ECONOMICS - лекции [48]
Сокращенный курс макроэкономической теории с использованием фундаментальных работ Зиновия Григорьевича Ватаманюка, Виктора Дмитриевича Базилевича, Валерия Александровича Васильева, Кемпбелла Р. Макконелла и Стенли Л. Брю

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Главная » Статьи » Информационное обеспечение дистанционного обучения » МАКРОЭКОНОМИКА/ ECONOMICS - лекции

Історія економічних вчень на початку ХХІ ст. - до 83 річчя з Дня Народження Акад.АЕНіПД Росії, д-р ком., к.е.н.Валерія Васильєва/л.12ч.1

12. Лекція . Традиційний та сучасний іннституціоналізм. Р. Коуз, Дж. Б’юкенен.
Зміст
1)Традиційний американський конституціоналізм.
Ronald Harry Coase 
2)Права власності і транс акційні витрати. Теорема Коуза.
3)Синтез конституціоналізму і шведської школи.
 
        Інституціоналізм – це альтернатива неокласичному синтезу і до них відносять різноманітні категорії та явища (наприклад державу, сім’ю, підприємство, монополії, приватну власність, профспілки, релігію тощо). Термін "інституціоналізм” (лат. institutio – образ дії, звичайно напрям) за визначенням Гамільтона - це "словесний символ, введений для кращого опису групи суспільних звичаїв”, "спосіб мислення”, який став звичкою для групи людей або звичаєм для народу.
       Відносно методології цього напряму, то В.В.Леонтьєв пише, що видатні представники американської економічної думки, такі як Т.Веблен і У.Мітчелл, "у своїй критиці кількісних аналітичних методів в економічній науці продовжили загальну лінію німецької історичної школи. Частково це можна пояснити тим, що на межі століть вплив німецької школи у США був таким же великим, а можливо, і більш значним, ніж вплив англійської”. Тому методологя інституціоналізму передбачає:
      1)широке використання описово-статистичного методу;
     2)історико-генетичний метод;
     3)як вихідну та основоположну – категорію інституту (сукупність правових норм, звичаїв, традицій).
    
      Формування ідей і концепцій цього напряму пов’язано з працями Дж.Коммонса і У.Мітчелла у 20-30-ті роки ХХ ст., але світ почув про інституціоналізм після видання монографії Т.Веблена "Теорія бездіяльного класу” у 1899 р. Його головне гасло – "посилити контроль за бізнесом”, що навіть Дж.М.Кларк виніс у заголовок своєї однойменної книги у 1926 р. Як писав Ф.Хайєк, "якщо монополії в певних сферах неминучі, то кращим є рішення, якому до недавнього часу віддавали перевагу американці, - контроль сильного керівництва над приватними монополіями. Послідовне проведення в життя цієї концепції обіцяє більш позитивні результати, ніж безпосереднє державне управління”.
     У відомих трьох течіях інституціоналізму Т.Веблен представляє соціально-психологічний (технократичний) варіант інституціональних досліджень, Дж. Коммонс – соціально-правовий (юридичний), У.Мітчелл – кон’юнктурно-статистичний (емпіріостатичний).
  Торстейн Веблен
      Торстейн Веблен (1857-1929) зауважував, що "інститути – це результат процесів, що відбувалися у минулому; вони пристосовані до обставин минулого, і тому не перебувають у повній гармонії з вимогами нинішнього часу”, а звідси випливає необхідність їх оновлення відповідно до законів еволюції. На його думку, економічними мотовами людей є насамперед батьківські почуття, інстиктивне прагнення до знань і високої якості виконаної роботи. Але ми зараз можемо посперечатися з тезою Т.Веблена, що "життя людини в суспільстві точнісінько так ж саме, як життя інших видів – це боротьба за виживання, а отже, це процес відбору і пристосування. Еволюція суспільного порядкування є процесом природного відбору соціальних інститутів”. В той же час неможна не погодитись з висновками відносно "маєтного виробничого” класу, який живе по "законам світу бізнесу” і для представників цього класу можуть існувати особлтві ціни на товари, які є показником їх "престижності”, а не дійсним виявленням закону попиту ("ефект Веблена”). І може спостерігатись таке явище, що з ростом ціни обсяг купівлі буде зростати, тому і "фінансові шари мають певну зацікавленість у пристосуванні фінансових інститутів ...” А головне - боротьба йде не між капіталістами і пролетаріями, а між бізнесменами та інженерами, а тому і сценарій реформ – це неухильне прискорення НТП та зростання ролі інженерно-технічної інтелігенції, яка за мету має зростання ефективності процесу виробництва.
      Джон Р.Коммонс (1862-1945), досліджуючи такі колективні інститути, як сім’я, профспілки, торговельні об’єднання, виробничі корпорації, держава, правові відносини та інші, приоритетну увагу приділяв юридично-правовим інститутам, і став лідером юридичної течії інституціоналізму. Цікаво, що він під вартістю розумів результат юридичного узгодження "колективних інститутів”. Також він був переконаний у необхідності створення такого уряду, який був би підзвітний громадській думці і проводив демонополізацію економіки ("Інституціональна економіка. Її місце в політекономії”, 1934).
     У період нового курсу президента США Ф.Рузвельта юридичні аспекти "колективних дій " Дж.Коммонса і анти реформаторські ідеї в працях Т.Веблена набули переконливості практичної реалізації.
Митчелл, Уэсли Клэр
      Уеслі Клер Мітчелл (1874-1948) – учень і послідовник Т.Веблена, як представник концепції "вимірювання без теорії” не був схильним до методологічних атак ортодоксальної економічної теорії, а спрямував свою наукову працю на виявлення впливу на економічні фактори неекономічних факторів за допомогою конкретного вивчення цифрових показників і виявлення закономірностей їх коливань, роблячи спроби обґрунтувати концепції без кризового циклу за допомогою різних варіантів державного втручання в економіку.
     Особливу популярність у США принесло У.Мітчеллу визнання його основоположником Національного бюро економічних досліджень. Він вважав необхідним державний вплив на економіку в сфері грошових, фінансових і кредитних відносин у взаємозв’язку із соціально-культурними проблемами і урахуванням психологічного аналізу. Покладені в основу нової галузі економічної науки "економетрики”, математика і статистика, дозволяли У.Мітчелу і його колегам розрахувати тривалість "малих” і "великих” циклів, а при цьому планування передбачалось не директивне, а рекомендаційне, засноване на науковому прогнозуванні реальних і досяжних кінцевих цілей.
     Джон Кеннет Гелбрейт (1908-2006) був радником президента Джона Кеннеді та кандидатів від демократичної партії Эдлая Стівенсона, Юджина Маккарті та Джорджа Макговерна. Був радником президента Білла Клінтона. С 27 грудня 1988 р. закордонний член РАН по Відділенню проблем світової економіки та міжнародних відносин. В 1993 р. нагороджений золотою медаллю ім. М. В. Ломоносова за видатні досягнення в області економічних та соціальних наук. Двічі був нагороджений Орденом свободи: у 1946 р. та у 2000 р. Проблемі трансформації індустріальної системи, її окремим елементам присвячені всі основні його праці, характеризують його як лад, який постійно зазнає перетворень. Основою цього, на його думку, становить еволюційне оновлення суспільства, його спонтанна трансформація (соціалізм інституціоналісти не визнають зовсім). Джерело змін він вбачає у розвитку науки, техніки, у створенні нових технологій. Технологічного трактування набувають проблеми економічного росту, економічних криз, безробіття, заробітної плати, а також зрушення у соціальній структурі суспільства. Принцип технологічного детермінізму лежить в основі теорії індустріального, постіндустріального, суперіндустріального, технотроного, інформаційного суспільства та ін. А одним із найголовніших інститутів і індустріальній структурі суспільства вважають корпорацію – "ніщо не є таким характерним для індустріальної системи, як масштаби сучасного корпоративного підприємства”. Розглядаються переважно проблеми щодо взаємовідносин власників і менеджерів. Занепокоєний долею великих корпорацій, американський економіст Д.Мюллер у книзі "Сучасна корпорація: прибуток, влада, ріст і функціонування” (1988) аналізує конфлікти в середині монополії ("менеджер – акціонер”), які виникають на основі розподілу прибутку, роблячи акцент на політиці максимізації росту компаній (в остаточному підсумку призводить до скорочення доходів акціонерів).
       Головним вважають інституціоналісти – це впровадити ефективний соціальний контроль і його передбачають виконувати в різних формах. Сюди відносять і реформи, які стесуються великих корпорацій, управління їх діяльністю, державні і регулюючі заходи, що впливають на механізм ринкової конкуренції, ціноутворення, зайнятість, стан грошово-кредитного ринку, фінансово-бюджетної системи тощо. Багато покладається надій і на програми "соціалізації”, які покликані розширювати і зміцнювати економічну базу державного регулювання економіки. А в результаті формується модель, за визначенням Р.Хейлбронера і Л.Туроу, "тотально контролюючого суспільства”, де "традиційні опори капіталізму – узаконена приватна власність і ринковий механізм будуть виправлені до невпізнанності, якщо взагалі не замінені державними директивами”. Тому, на думку Дж. Кесуелла, важливим стає розробка інституціональної структури – зв’язуючи ланки між конкуренцією і координацією, що являє собою своєрідний над ринковий механізм, який активно впливає на функціонування економіки. Тому і пропонується система "переплітаючих директорів” (ПД), яку можна розглядати як результат розвитку "менеджерської революції”. Через цю систему корпорації посилюють вплив одна на одну і чим більш ієрархічні зв’язки, тим сильніше система "переплітаючих директорів” впливає на ринкову поведінку фірми.
Ростоу, Уолт Уитмен
        Великі надії покладаються на державу в організації і стимулюванні науково-технічного прогресу. Американський економіст У.Ростоу сучасний етап називає "четвертою промисловою революцією”, пов’язаной з широким впровадженням мікроелектроніки, нових методів телекомунікаційного зв’язку, лазерної електроніки і робототехніки, принципово нових штучних матеріалів і т.п.
        Багато сторінок Дж.Гелбрейт присвятив індустріальній системі, корпорації, проблемам власності та управління в середині монополії і в суспільстві, ролі держави і питанням економічної політики тощо. Він висунув поняття зрілої корпорації у порівнянні зі звичайною виробничою корпорацією (монополією), показав її як носія НТП. Кластер таких корпорацій становить кістяк індустріальної системи, яку він називає плануючою системою. В Америці знайшовся економіст Д.Сіссел, який назвав цю систему замінником теорії ринку. Сіссел і Гелбрейт зрозуміли, що в плануючій системі в цілому влада і правління перемістилися від власника до техноструктури, що складається з інженерно-технічного персоналу, який до числа власників поки що не входить ("цей клас контролює власність, не володіючи нею”, Сіссел). Можливо Гелбрейт перший серед економістів обґрунтував тезу про зміну влади ринку рішеннями менеджерів (але таке ж саме становище було в дійсності на всіх ринках світу і за всі часи). Він неодноразово змінював свої висновки, але боротьба проти бюрократії заслуговує на увагу, а діагноз про "корпоративний артеріосклероз”, який став результатом "бюрократизації великої чатини капіталістичного виробництва” не виклакає заперечень. Якщо Гелбрейт закликає "звільнитися від сліпого поклоніння перед кредитно-грошовою політикою ...”, то Сіссел обґрунтовано вважає, що "плануюча структура стабільна до тих пір, доки функціонує дуже складна система взаємозалежних інститутів” і що ринкові сили діють в економіці, не виключаючи і корпорації. Тому і намагався У.Ростоу в моделі "цивілізованого синтезу” максимально використати приватне підприємництво, вільний ринок в поєднанні з адміністративною і фіскальною підтримкою ініціативи з боку держави.
        Неоінституціоналізм як особлива економічна теорія отримав визнання у 80-90-х роках і лауреат Премії Пам’яті А.Нобеля з економіки 1991 р. Рональд Коуз сформулював свою звісну теорему, а саме "якщо права власності чітко визначені і транс акційні витрати дорівнюють нулю, то алокація ресурсів (структура виробництва) буде залишатися незмінною й ефективною незалежно від змін у розподілі прав власності”. Щоб зрозуміти цю теорему, звернемо увагу на несподіване запитання, яке поставив ще 1937 р. Рональд Коуз: чому існує фірма, якщо є ринок ? Ортодоксальна неокласична теорія розглядала ринок як досконалий механізм, при якому можна не враховувати витрати на здійснення угод. Проте насправді, як показав Коуз, такі витрати існують і при кожній угоді "необхідно проводити переговори, здійснювати нагляд, налагоджувати взаємозв’язки, ліквідувати розбіжності”. Ці витрати Коуз назвав транс акційними, або "витратами використання ринкового механізму”. Фірма буде існувати лише до тих пір, доки вона реалізує функцію координації при менших витратах, ніж це досягалось би за ринкових угод. Фірма зростає до тієї межі, доки економія на витратах не почне перекриватися збільшенням витрат, пов’язаних з використанням адміністративного механізму. Сучасні економісти пропонують декілька класифікацій транс акційних витрат:
      1)витрати пошуку інформації – витрати часу і ресурсів на отримання і обробку інформації, а також втрати від недосконалості інформації;
       2)витрати на ведення переговорів;
     3)витрати вимірювання – витрати на проміри, вимірювальну техніку, втрати від помилок і неточностей і т.п.;
       4)витрати на специфікацію (точне визначення) і захист прав власності – витрати на утримання судів, арбітражу, органів державного управління, витрати часу і ресурсів, необхідних для поновлення порушених прав, а також витрати на виховання "консенсусної ідеології” – у дусі дотримання неписаних правил і норм;
      5)витрати опортуністичної поведінки, що становлять елемент транс акційних витрат, який найбільш важко визначається. Є дві форми:
      "Ухилення” – виникає тоді, коли працюють спільно, але отримання інформації про ефективність дії кожного або надто дороге, або неможливе.
      "Здирство” – володіння ресурсом, який спеціально пристосоване для використання у даній "команді” і не має високої вартості поза неї. За підрахунками Д.Уолліса і Д.Норта, частка трансакційних витрат у валовому національному продукті США зросла у приватному секторі з 23% - у 1870 р. до 41% - у 1970 р.; у державному – з 3,6% - у 1870 р. до 13,9% - у 1970 р., що в сумі становило ріст з 26,6% до 54,9%.
      Вважають, що розширення транс акційного сектору економіки фахівці назвали "структурним зрушенням надзвичайної важності”, що пояснює контраст між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються.
(продовження у наступному документі)
 


Источник: http://kumpan-muller.ucoz.de/publ/makroehkonomicheskie_pokazateli_v_sisteme_nacionalnykh_schetov_2_chast/7-1-0-8
Категория: МАКРОЭКОНОМИКА/ ECONOMICS - лекции | Добавил: Vasiljev (2012-07-22) | Автор: Vasiljev Alexander
Просмотров: 877 | Теги: Т.Веблен, Дж.М.Кларк, У.Мітчелл, Dr Alexander Vasiljev-Muller, Dr Valery Vasiljev, Традиційний та сучасний іннституціо, Дж. Б’юкенен, Р. Коуз | Рейтинг: 5.0/1 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа

Поиск

Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Отдых в Карпатах


  • Copyright MyCorp © 2016