Історія економічних вчень на початку ХХІ ст. - до 83 річчя з Дня Народження Акад.АЕНіПД Росії, д-р ком., к.е.н.Валерія Васильєва/л.11ч.1 - МАКРОЭКОНОМИКА/ ECONOMICS - лекции - Информационное обеспечение дистанционного обучения - Publisher - Азовское Отделение Академии ЭНиПД /AES&E
"Azov Academy"Среда, 2016-12-07, 10:35 AM

Приветствую Вас Гость | RSS
Главная | Publisher | Регистрация | Вход
Меню сайта

Категории раздела
МАКРОЭКОНОМИКА/ ECONOMICS - лекции [48]
Сокращенный курс макроэкономической теории с использованием фундаментальных работ Зиновия Григорьевича Ватаманюка, Виктора Дмитриевича Базилевича, Валерия Александровича Васильева, Кемпбелла Р. Макконелла и Стенли Л. Брю

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Главная » Статьи » Информационное обеспечение дистанционного обучения » МАКРОЭКОНОМИКА/ ECONOMICS - лекции

Історія економічних вчень на початку ХХІ ст. - до 83 річчя з Дня Народження Акад.АЕНіПД Росії, д-р ком., к.е.н.Валерія Васильєва/л.11ч.1

11. Лекція . Економічні концепції монетаристів. М.Фрідмен.
Зміст
1)Монетарна система М.Фрідмена.
2)Теорія перманентного і номінального доходу М. Фрідмена.
3)Ключеві положення сучасного монетарного підходу.
 
        Глава сучасного монетарного підходу, професор Чиказького університету, економічний радник кількох президентів США Мілтон Фрідман (1912 -; Лауреат Премії Пам’яті А.Нобеля по економіці 1976) видатна постать у сучасній економічній науці. Взагалі, монетарний підхід розглядає вплив господарського життя на процес, який відбувається у галузі грошового обігу, і наслідки останнього для економіки. А термін "монетарний підхід” було запропоновано Карлом Бруннером у 1968 р. Коли у теоретичній економіці панували кейнсіанці, Мілтон Фрідмен виступив з ідеями, що кількість грошей відіграє вирішальну роль в економічному розвитку, оскільки "гроші всюди присутні і, якщо порушити грошовий обіг, порушиться нормальне функціонування всього господарського механізму”. Монетарна політика центральних банків, на думку, Фрідмена, має ґрунтуватись не на величині процента на кредитний капітал, а на кількості грошей, що банки випускають в обіг. Він вважає, що ні податкова, ні бюджетна політика не впливають на розмір сукупного номінального попиту, оскільки вони означають тільки перекачування доходу з одного сектору в інший на основі так званої політики витіснення. Також, на думку М.Фрідмена, державні видатки змінюють тільки структуру попиту, не змінюючи загальної його величини. Номінальний попит зростає або зменшується не внаслідок державних видатків, а лише в результаті збільшення або зменшення кількості грошей в обігу. Монетаристи вважають, що економічні цикли залежать від циклічних рухів кількості грошей в обігу.
       Зміна кількості грошей в обігу, а отже, і зміна номінального попиту впливає і на динаміку цін. Таким чином, реальний попит не може бути ні зайвим, ні незадоволеним. Він завжди відповідає обсягу виробництва. Цікаво, що за Кейнсом, якщо норма нагромадження при повній зайнятості перевищує величину інвестицій, то наслідком цього буде недостатній загальний попит, а отже – зростання безробіття. А М. Фрідмен вважає, що при нагромадженні надто багато знижуються ціни, зростає купівельна спроможність грошей, а реальний попит залишається на попередньому рівні. Тому робиться висновок, що виробництво, зайнятість, реальна заробітна плата, реальний процент на позиковий капітал і співвідношення між ними, залишаються постійними, а величина їх залежатиме насамперед від кількості грошей в обігу. Тому сталість грошей має виключне значення для нормального функціонування економіки.

        За Фрідменом попит кожного обмежений розмірами багатства та намаганням не упустити вигоду від придбання альтернативних активів. У випадку надлишку грошей їх намагаються використати для купівлі цінних паперів і отримання додаткових вигод. На відміну від пропозиції грошей попит на гроші відносно стабільний. На грошовий попит, крім доходів, впливають: рівень цін (зміна купівельної спроможності грошей), розміри процентних ставок. Пропозиція грошей це кількість грошей у обігу. Вона визначається розмірами грошової емісії, кредитами комерційних банків, купівлею – продажем цінних паперів. Відповідність між попитом на грошову масу і пропозицією грошей забезпечує механізм ринкового саморегулювання; коли зменшується пропозиція грошей, то умови кредиту стають жорсткішими і процентна ставка підвищується (потрібне втручання центрального банку). М.Фрідмен робить такі висновки:
     1)Не слід заважати ринковій економіці відтворювати рівновагу між попитом на гроші і грошовою пропозицією.
     2)Незбалансованість зростання грошової маси і темпів росту товарної маси порушує стабільність економічного розвитку.
      3)Ріст грошової маси має відповідати динаміці валового національного продукту (ВНП).
     Монетаристи вважають, що інфляція виникає від надлишку грошей, а тому слід:
    - строго контролювати ріст грошового обігу;
    - проводити жорстку грошово-кредитну політику, слідкуючи за рівномірним приростом грошової маси;
     - проводити стабільну фіскальну політику;
     - забезпечувати бюджетну рівновагу;
    - використовувати метод неочікуваного впливу на економічну ситуацію.
      Головний принцип – досягнення стабільності темпів приросту грошової маси, а головна вимога – максимально скоротити видатки держави, бо вони ведуть до надлишку грошей та до інфляції. Новим у цієї концепції є, на відміну від кейнсіанського підходу, обмеження тільки жорсткою грошовою політикою.
      Здається, що головнім досягненням М.Фрідмена є концепція перманентного доходу, яку він вперше надрукував у роботі "Теорія споживчої функції” (1957). Він виходив з того, що змінний доход (y) і змінне споживання (c) складаються із перманентного і тимчасового компонентів:
 
y = yp + yt ; c = c p + c t .
 
       Перманентній доход М.Фрідмен визначає як такий доход, який споживач очікує отримувати протягом досить тривалого часу. Його значення залежить від горизонту споживання індивіда, величини нагромадженого капіталу, а також від місця проживання споживача, його віку, професії, освіти, раси і національності. Горизонт споживання – це мінімальний часовий інтервал, протягом якого прибуток залишається на незмінному рівні і розглядається споживачем як перманентний. Вивчаючи "Життєвий цикл доходів”, М.Фрідмен вивів тривалість горизонту споживання десь від 2 до 3 років. Тобто це доход, який споживач очікує отримати протягом життя, враховуючи свій вік, освіту, моделі споживання, які склались.
      Тимчасовий, або випадковий дохід відображає вплив усіх інших факторів, які людина відносить до випадкових, та його джерела можуть бути найрізноманітнішими: від несподіваного успадкування до виграшу в карти. А головне – весь тимчасовий дохід йде на заощадження, на думку М.Фрідмена. В історію увійшла функція споживання М.Фрідмена:
   Cp = K (i, w, u )Yp , 
 
      Де: Cp – перманентне споживання;
               i – рівень довгострокової процентної ставки;
              w – величина нагромадженого капіталу;
               u – смаки й уподобання споживача;
             Yp – рівень перманентного доходу;
               K – коефіцієнт кореляції.
               За М.Фрідменом існує три моделі споживання: переоцінка значення свого майбутнього споживання, занижена його оцінка і нейтральність щодо свого майбутнього споживання. М.Фрідмен в цілому вважає, що люди нейтрально ставляться до майбутнього, тобто схильність до споживання із року в рік залишається незмінною. А якщо споживач намагається підтримати споживання на деякому незмінному рівні, то споживання стає функцією не лише від перманентного доходу, але і від ставки процента:
   C = f (Yp, I) .
              А сам доход М.Фрідмен визначає як результат капіталу (людського та іншого) помноженого на ставку процента:
Yp = w х I .
             Останнє запозичена у І.Фішера – доход є результатом людського і фізичного капіталів. Це співпадає з поглядами Марі Еспрі Леон Вальраса (1834-1910) на заощадження як "позитивну межу між перевищенням доходу над споживанням і кількістю, яка виступає як покриття знецінювання капітальних товарів”. А головне - М. Фрідмен вважає, що мотиви для створення нагромаджень полягають не лише в невизначеності, а у слідуючи їх функціях: по-перше, вони вирівнюють потік доходів, роблячи споживання більш рівномірним; по-друге, дають прибуток у вигляді процентного доходу.
            Мілтону Фрідмену вдалось подати емпіричний доказ своєї теорії, використавши дані про доходи піввікового періоду (1905-1951) у США. Розрахований коефіцієнт кореляції між перманентним споживанням і перманентним доходом (К=Ср/Ур), він отримав на протязі всього вивчає мого періоду значення 0,88. Однак коефіцієнт має різні значення для різних професійних груп. Так, для тих, що отримують установлену заробітну плату, k = 0,9 – 0,95, а для підприємців - k = 0,75 – 0,8, що свідчить про вплив факторів невизначеності на їх майбутні доходи і, відповідно, про вплив тимчасового компонента доходу. Він відмічає, що високий тимчасовий дохід залежить не тільки від везіння, а супроводжується великим ризиком, а також і з підприємницьким талантом і "умінням робити гроші”. Виходячи із таких оцінок, М.Фрідмен робить висновки: по-перше, піввікова постійність свідчить про постійність значення факторів, які впливають на коефіцієнт кореляції; по-друге, забезпечення є не зростаючою функцією від доходу, а постійною. А це свідчить о стійкості господарств індустріально розвинутих країн, що дійсно підтверджується на практиці.
           Монетарний підхід Фрідмена доводить правоту кількісної теорії грошей, а саме величина валового національного продукту залежить від кількості грошей – "гроші – ціни”, або "гроші – дохід” (за Фішером – MV = PT). Важливо довести, що швидкість обігу грошей (V) у тривалому періоді постійна (в короткостроковому не можна розглядати як постійну – за Фрідменом). Тому досліджується попит на грошову масу з боку споживачів і виробників, а базою служить теорія перманентного доходу і висновки, які зроблені на її основі.
           На відміну від Фішера, який вважав гроші засобом обігу і платежу, М.Фрідмен приймає думку Дж.Кейнса і розглядає їх як актив капіталу (наприклад вкладення в акції, облігації, людський капітал і т.п.). Якщо Кейнс розглядав актив, який складався лише з двох активів – готівкових грошей та облігацій (найбільш ліквідні), то М.Фрідмен включає сюди також акції, фізичний і людський капітал. Таким чином, попит на реальні грошові засоби буде залежати від реальної доходності кожного із цих активів:
M/P =f (rb, re, (1/P) (dP/dt), w, y/P, u),
          Де M – обсяг грошової маси; P - рівень цін; rb – дохід від облігацій; re – дохід від акцій; (1/P) (dP/dt) – рівень інфляції; w – інвестиції у людський капітал; y/P – дохід від грошей (де y - рівень доходу); u – смаки й уподобання.
          Звертає на себе увагу висновок М.Фрідмена, що функціональний зв’язок між попитом на гроші і змінними, які його визначають, є "у найвищій мірі стабільним”. Це суперечить висновкам Кейнса і кейнсіанців, що попит на грошову масу змінюється спонтанно і непередбачено, а тому неможливо виявити фактори, які цього визначають.
(продовження у наступному документі)


Источник: http://kumpan-muller.ucoz.de/publ/prilozhenie_k_lekcii_sovokupnyj_spros_i_sovokupnoe_predlozhenie/7-1-0-12
Категория: МАКРОЭКОНОМИКА/ ECONOMICS - лекции | Добавил: Vasiljev (2012-07-21) | Автор: Vasiljev Alexander
Просмотров: 627 | Теги: Dr Vasiljev Valery, Дж.Кейнс, Dr Alexander Vasiljev-Muller, Марі Еспрі Леон Вальрас, I.Фішер, М.Фрідмен, Економічні концепції монетаристів | Рейтинг: 5.0/1 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа

Поиск

Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Отдых в Карпатах


  • Copyright MyCorp © 2016